Девіантна, деліквентна і кримінальна поведінка підлітків. Шляхи подолання девіантної поведінки у дітей

. Залежно від ступеня, походження і характеру відхилень, їх соціальних і особистісних наслідків, розрізняють певні види девіацій.

За класифікацією російських учених М.Галагузової та ін., девіації охоплюють девіантну, делінквентну та кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка - один з видів поведінки з відхиленням, який пов?язаний з порушенням відповідних до віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сім?я, школа) і малих статево-вікових соціальних груп.

Такий тип поведінки ще називають антидисциплінарним, а дітей - важковиховуваними.

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення - це порушення адміністративних і правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, завдаванням значних тілесних ушкоджень).

Адиктивна поведінка - це такий вид порушення адаптації, який характеризується зловживанням однією або кількома психоактивними речовинами без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності у поєднанні з іншими порушеннями поведінки. Адиктивна поведінка передує формуванню патологічної залежності від психотропних речовин, тобто негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягає стадій психічної та фізичної залежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

Шляхи подолання:

1.заміщення, витіснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними

2.напрямок соціальної активності в суспільно схвальному, або нейтральному руслі

3.легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) "злочину без жертв" (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків)

4.створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидальної, наркологічної, геронтологічної 5.реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами 6.лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам: 1. Відмовлення від карного чи адміністративного переслідування "злочинців без жертв" (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми соціальної патології, 2. створення системи служб соціальної допомоги: суїцидальної, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації

Дитячий алкоголізм як соціально-педагогічна проблема. Особливості діяльності соціального педагога з дітьми, схильними до вживання алкоголю. Соціально-педагогічна реабілітація дітей-алкоголіків.

Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, схильними до вживання спиртного, - це діяльність, спрямована на конкретну дитину, яка сприяє вирішенню індивідуальних потреб дитини шляхом вивчення її особистості й оточуючого її соціуму; пошуку адекватних способів спілкування з дитиною; виявлення засобів, які допомагають дитині самостійно розв'язати власну проблему.

Соціально-педагогічна діяльність базується на принципах індивідуально-особистісного підходу до дитини, опори на позитивні сторони особистості дитини, об'єктивності підходу до дитини, конфіденційності.

Особливість соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, зумовлена специфікою дитячого алкоголізму як форми прояву адиктивної поведінки.

Структура соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, складається з мети, суб'єкта, об'єкта, функцій, методів, форм.

Основним суб'єктом соціально-педагогічної діяльності є соціальний педагог, проте у випадку роботи з алкоголезалежними дітьми можуть залучатися спеціаліст з соціальної роботи, валеолог, психолог і батьки.

Об'єктом, для якого організовується соціально-педагогічна діяльність, є діти з різним рівнем втягнення у процес алкоголізації.

Метою соціально-педагогічної діяльності з підлітками, схильними до вживання алкоголю, є усунення негативних факторів, які сприяють алкоголізації дитини.

Основними функціями соціального педагога є: соціально-педагогічна (надання допомоги дитині та сім'ї у процесі соціальної взаємодії, у налагодженні соціальних зв'язків і стосунків, у створенні сприятливого соціального середовища для розвитку дитини, здійсненні контролю за дитиною); соціально-навчальна (забезпечення дитини інформацією і знаннями про проблему пияцтва й алкоголізму, необхідними уміннями та навиками протистояти залученню до вживання алкоголю); правозахисна (дотримання і захист прав дитини, схильної до алкоголізму.

. Про дитячий алкоголізм говорять у випадку, коли його ознаки вперше проявляються у дитини до 18 років. Дитячий алкоголізм - це один із проявів адиктивної поведінки.

Вживання дітьми та підлітками у віці до 16 років алкоголю в дозах, що викликають сп'яніння, завжди розглядалося як зловживання. У нинішній час за всіма міжнародними нормами під зловживанням алкоголю вбачається навіть мінімальне епізодичне вживання спиртних напоїв особами у віці до 21 року.

Автори посібника "Соціальна педагогіка" за редакцією М.Галагузової виділяють такі характерні особливості дитячого алкоголізму:

1) швидке звикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму триває 5-10 років, то в дитини - в 3-4 рази швидше). Це пояснюється анатомо-фізіологічної будовою дитячого організму: мозкова тканина дитини, на відміну від дорослих, багатша водою і бідніша на білок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7% його виводиться легенями і нирками. Решта 93 % залишається в організмі;

2) злоякісне протікання хвороби (організм перебуває на стадії формування, стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю - знижена, внаслідок чого відбуваються глибокі руйнівні процеси);

3) вживання дитиною значних доз алкоголю (суспільство не схвалює вживання алкоголю дітьми, тому вони п'ють таємно, всю дозу приймаючи одномоментно);

4) швидкий розвиток запоїв (стає нормою пити з будь-якої причини, потреба повного сп'яніння, оскільки в стані легкого сп'яніння відчувають себе невпевнено);

5) низька ефективність лікування [63].

Найбільша небезпека алкоголізму для підлітків у тому, що він різко послаблює самоконтроль. Звідси - скоєння правопорушень: у нетверезому стані; з метою придбання спиртного; "п'яна" мотивація тощо.

. З медичного погляду, алкоголізм - хронічне захворювання, яке характеризується непереборним потягом до спиртних напоїв. З соціальних позицій, алкоголізм - форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшою соціальною деградацією особистості.

Профілактика алкоголізму повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв'язувати складні життєві ситуації і робити здоровий життєвий вибір.

Профілактика алкоголізму має починатися не в підлітковому віці, коли у дитини виникає потреба бути дорослою, яка часто реалізується через бунтарство та заперечення цінностей і норм, прийнятих в сім'ї, громаді, суспільстві, а значно раніше. Профілактику в сім'ї необхідно починати ще в ранньому дитинстві. Для цього важливо обговорювати існування корисних і некорисних продуктів, важливість турбуватися про своє здоров'я, існування небезпеки і не обов'язково у вигляді алкоголю. Вже в молодшому шкільному віці з дитиною варто обговорити вживання цигарок і алкоголю.

Але надання самої лише інформації про психоактивні речовини не є достатнім. Необхідно створення атмосфери довіри в сім'ї, чому можуть сприяти такі чинники: розвиток теплих стосунків у сім'ї та досягнення взаємодовіри; формування у дітей чітких уявлень про добро і зло; допомога дітям у визначенні для себе конкретних цілей; надання дітям можливості відчути себе частиною дружної сім'ї; пояснення дитині шкідливості алкоголю; дотримання сімейних цінностей членами родини.

Таким чином, важлива психологічна підтримка, яку члени родини можуть надити одне одному. Дитина повинна відчувати, що її люблять і приймають у сім'ї такою, якою вона є, з усіма її чеснотами і недоліками.

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і виконуватися впродовж всього періоду навчання. Така робота повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як свідчать українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і формальних заходів.

Профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути зведений до реальних пропорцій. Саме на цю тему треба зняти табу. 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення. [15;123]

. Реабілітація - це комплексна і багаторівнева, етапна і динамічна система взаємозв'язаних компонентів, об'єднаних в рамках однієї концепції єдністю цілей, і принципів, методів і процесів. У загальній програмі реабілітаційних заходів виділяють 3 етапи: відновне лікування, реадаптацію, реабілітацію.

Реабілітація хворих на алкоголізм - це система заходів медичного, психологічного і соціального характеру, що проводяться після виникнення захворювання, а також направлених на його профілактику. У реабілітації хворих на алкоголізм можна виділити медичний, професійний і соціальний етапи. На першому з них застосовуються загальновідомі заходи терапії і ізоляції. На етапі професійної реабілітації в абсолютній більшості випадків проводиться не навчання нової професії, а закріплення на колишньому місці роботи. Нарешті, соціальний етап реабілітації включає переорієнтацію відносно традицій, обрядів і культурних цінностей.

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.

Найбільша небезпека алкоголізму для підлітків у тому, що він різко послаблює самоконтроль. Звідси - скоєння правопорушень: у нетверезому стані; з метою придбання спиртного; "п'яна" мотивація тощо.