Девіації як соціально-педагогічна проблема. Роль соціального педагога у наданні допомоги дезадаптованим дітям

. Дезадаптація - це неспроможність індивіда пристосуватися до умов і вимог соціального оточення.

Психологічна сутність соціальної дезадаптації дітей і підлітків може бути зрозумілою лише із встановленням факторів, причин, що їй сприяли:

1) сімейний фактор, пияцтво батьків, бездоглядність дітей, жорстокість, відсутність зацікавленості стосовно дитячих проблем;

2) церебральна недостатність, легкі дисфункції мозку: швидка втомлюваність, дратівливість, нездатність до тривалих навантажень, обмеженість уважності, мала кількість добрих оцінок - фактори, що ведуть до фрустрації, дискомфорту.

Наведемо схематичні категорії дезадаптованих дітей25[1]:

1. ^ Важковиховувані діти (причинами дезадаптації є складності темпераменту, легкі дисфункції мозку, порушення уваги, недостатній розумовий розвиток, особливості психолого-педагогічної ситуації розвитку і виховання).

2. ^ Нервові діти, нездатні самостійно впоратися з важкими переживаннями, що пов'язані із системою їхніх стосунків (батьки, дорослі).

3. Важкі підлітки, які не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином.

4. ^ Фрустровані підлітки - їм властиві стійкість форми саморуйнівної поведінки небезпечної для їх здоров'я (алкоголізм, наркотики); духовного розвитку, факту існування (сексуальні стосунки, домашні крадіжки), схильність до суїциду, відсутність смислу життя тощо.

5. Підлітки-деліквенти, постійно балансуючі межі дозволеного і протиправного.

У науці визначено такі форми дезадаптації: запущеність, деривація, фрустрація, внутрішній конфлікт.

Зміст роботи соціально працівника полягає у створенні атмосфери реального співробітництва, партнерства, постійній підтримці таких відносин.

Використовуються методи індивідуального підходу, спостереження, бесіда, включення у гру, створення педагогічних ситуацій тощо.

Якщо особистість потрапляє з тих чи інших причин в складні ситуації, в яких обмежуються або порушуються умови її життєдіяльності, вона потребує соціальної реабілітації. Соціальна реабілітація - це комплекс заходів, які спрямовані на відновлення у людини здоров'я, прав, соціального статусу.

Соціальна реабілітація має здійснюватися за таких важливих принципів: етапність, диференційованість, комплексність, послідовність, безперервність, доступність, безкоштовність (для інвалідів-біженців).

Вчені виділяють такі види соціальної реабілітації: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-расовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.

Соціальний педагог має оточити увагою дезадаптованих дітей Умови реабілітації, яких слід дотримуватися соціальному педагогу: прояв уваги, зацікавленості, розуміння, терпіння.

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені.

Предметом подальшого наукового пошуку повинен стати системний підхід до подолання шкільної та соціальної дезадаптації підлітків, теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка технологій соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими школярами, особливості підготовки спеціалістів до надання соціально-педагогічної підтримки дезадаптованим підліткам.