Функціонування жанрів емоційної публіцистики в газетах

Особливістю жанрів раціональної публіцистики є те, що у таких матеріалах на першому плані стоїть людина, а не подія. Такі публікації розраховані викликати емоції у читача.

У всеукраїнській газеті «Експрес» репортаж трапляється майже в кожному номері у рубриках «Спецрепортаж» та «Репортажі». Як правило такі матеріали стосуються тем історії, релігії, дозвілля, культури, рідше – економіки та освіти.

Гарним прикладом репортажу є матеріал «Молитва під двоголовим орлом» (Експрес. – №24. – С. 14). Журналістка Світлана Мартинець на основі опублікованих в інтернеті реплік щодо Почаївської Лаври: «Україна кров’ю стікає, а вони так за окупантів моляться», відвідує храм. Описуючи все, що бачить біля монастиря та в ньому, звертаючи увагу на людей, які моляться, спілкуючись з його служителями, відвідувачами, коротко згадуючи певні моменти з історії, вона помічає зміни, які відбулися у Лаврі. Журналістка, беручи інтерв’ю в українців, які відвідують церкву, акцентує увагу на їхніх думках: «Монастир збудовано на українській землі, ходять сюди українці, і він має підпорядковуватися Києву, а не Москві». Також журналістка повідомляє, що у проповідях слово «війна» священики оминають, а загиблих відмовляються і хоронити, бо «не благословляли їх на війну».

«Червону нитку» не можливо ідентифікувати однозначно. Адже з однієї сторони застосовано «червону нитку»-хроніку, оскільки у тексті відчутний рух у часі (автор звертається до історії, згадує певні дати), з іншої сторони використано «червону нитку»-подорож, оскільки журналіст постійно пересувається по території монастиря, описуючи все, що бачить.

Наприкінці матеріалу подано короткий емоційно виражений висновок, який робить журналістка: «Чужі серед своїх. Свої серед чужих. Одні тримають над головою орла, інші пильнують, аби його не випустили з клітки». У матеріалі чітко відчутна присутність автора на місці події, її зацікавленість та компетентність у даній проблемі.

У газеті «RIA» часто трапляються жанри раціонально публіцистики.

Репортаж зазвичай можна знайти у однойменній рубриці «Репортаж». Проте не завжди під рубрикою «Репортаж» насправді розміщено текст, написаний у цьому жанрі. Рідше репортажі розміщуються під рубриками «Кримінал», «Шоу». Репортажі стосуються тем освіти, медицини, мистецтва, рідше – криміналу.

Репортаж «Сергій Лойко разом з кіборгами викликав сльози у вінничан» (PIA. – № 44. – С. 24) – це розповідь журналіста Віктора Скрипника про презентацію роману «Аеропорт» американського журналіста Сергія Лойко у Вінниці. У першому абзаці журналіст коротко викладає факти, зібрані протягом усієї зустрічі, у хронологічному порядку, що не є характерним для жанру репортажу: «У залі «Плеяда», де відбувалася презентація, не всім вистачало місць, дехто сидів на сідницях у проході… Гостю довго аплодували не тільки за читання уривків тексту, а й за виконання пісень під власний акомпанемент під гітару. Після зустрічі вінничани шикувалися у черги за автографами – від автора роману і його героїв-кіборгів». Ця інформація зацікавлює та є емоційно наповненою.

Далі журналіст у хронологічному порядку детально описує дійство. Для досягнення динаміки та напруження, Віктор Скрипник подає інформативні бекграунди. Наприклад, у першому бекграунді журналіст розповідає читачам про те, як доля занесла відомого американського журналіста саме у Вінницю. Далі автор плавно переходить до розповіді про основну подію: «На початку зустрічі Лойко попросив зал вшанувати хвилиною мовчання пам’ять про всіх, хто загинув на Сході держави».

У публікації журналіст часто цитує пряму мову головного героя репортажу, що наближує читача до події. Особлива увага у репортажі приділяється людям – головному героєві та емоціям глядачів, які були присутні на зустрічі.

Цікаво, що після інформації про закінчення заходу: «Наприкінці зустрічі Лойко запросив на сцену тих, з ким провів чотири дні в аеропорту. Кожного зал зустрічав оплесками.», яка могла б стати логічним завершенням тексту, журналіст подає ще інформацію про одного бійця, який став одним з реальних героїв роману. Завершується репортаж бекграундом, у якому журналіст розповідає про те, що роман «Аеропорт» перекладений кількома мовами та нині йде мова про екранізацію книги.

Вид «червоної нитки» - розвиток доказів, оскільки автор постійно акцентує увагу на героях книги «Аеропорт», наголошує на тому, що вона написана на реальних подіях, доказуючи цей факт певними аргументами – прямою мовою автора, думками самих героїв. Журналіст намагається звернути увагу на проблему війни на сході, висвітливши це по-новому.

Негативним моментом є часта втрата ефекту присутності на місці події. Задовгі бекграунди часто збивають читача з основної сюжетної лінії матеріалу.

Досить часто у газеті «RIA» трапляються особистісні інтерв’ю. Зазвичай це інтерв’ю з зірками спорту та культури.

Особистісне інтерв’ю «Mad Heads» – про братський пофігізм» (RIA. – № 47. – С. 24) є експресивним та цікавим. У матеріалі лідер рок-гурту «Mad Heads» Вадим Красноокий розказує, «як уживається в гурті з рідним братом, чому вірить у невидимі сили, і який знає секрет з вивчення англійської мови».

Для того, аби показати читачеві, ким насправді є герой інтерв’ю, журналістка Валентина Кирильчук використовує різнотипні запитання.

Особливе місце займають у газеті «RIA» портрети. У зв’язку з складною ситуацією на Сході України, в часописі з’явилася нова тематична рубрика «Війна». Досить часто у матеріалах, які подаються у цій рубриці, можна натрапити на жанр портрету.

Наприклад 4 листопада 2015 року під рубрикою «Війна» опубліковано портрет «Помер «Дмитренко з Дмитренки» (RIA. – № 44. – С. 19). У основі цієї публікації лежить розповідь про Олександра Дмитренка, бійця АТО, який після демобілізації помер від застуди, яку підхопив на службі.

Композиція портрета часова, оскільки журналіст знайомить читачів з відрізком життям героя – від мобілізації – до смерті. Тип головного персонажу – «загублена душа», оскільки у тексті розповідається про чоловіка, бійця АТО, який вижив під час жорстоких боїв біля Краматорська, якого не спіткала смерть під час служби у найгарячіших точках Донеччини, а після демобілізації помер від запалення легень.

Журналіст використав «холодне» написання портрету, оскільки він не спілкувався з головним героєм. Незважаючи на це, портрет є дуже емоційним та цікавим. Він доповнюється коментарями військових побратимів на дружини, які дають змогу читачеві побачити героя у різних життєвих ситуаціях.

Дещо інша ситуація з жанрами раціональної публіцистики у газеті «33 канал».

Репортажі інколи трапляються на сторінках часопису. Найчастіше вони стосуються тем політики. Прикладом такого репортажу є публікація «Бійці АТО прийшли до обласної влади вимагати землю» (33 Канал. – №39. – С. 5).

Журналістка Каріна Маєвська розповідає читачам про те, як мобілізовані військові вимагали в облдержадміністрації оприлюднити списки власників земель. Аби читач зміг відчути себе учасником події, журналістка починає репортаж з опису обставин, за яких відбувся захід у облдержадміністрації, куди з’їхалися учасники АТО з різних районів області, щоб почути відповідь на питання щодо обіцяної державної землі: «Більше сотні військових вмістилися у кабінеті першого заступника Андрія Гижка. Зустріч затягнулася на кілька годин».

Обговорення проблеми журналістка висвітлює читачам, подаючи прямі мови учасників заходу. Як держава забезпечує реалізацію прав учасників бойових дій на позачергове отримання землі розповів начальник головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Юрій Козак. На таку розповідь обурився депутат Гуменської сільської ради, священник отець Анатолій, який часто їздить в АТО підтримувати бійців. Далі журналіст розповідає читачеві, які військові пропагандували свою думку, які державні діячі відстоювали свої точки зору. Подаючи факти у хронологічному порядку, журналіст робить читача безпосереднім учасником не лише заходу а й дискусії, яка розгорнулася у облдержадміністрації.

У репортажі використана червона нитка – розвиток доказів, оскільки проблема роздавання державної землі показана з іншої, нової та актуальної, сторони.

Публікація закінчується висновками журналіста: «Багато АТОшників, давши час владі зрозуміти їхні проблеми, пообіцяли прийти ще, але вже не 70, а 700 чи 7000… Скільки потрібно». Такий висновок вказує на те, що проблема так і не була вирішена остаточно і бійці АТО вимагатимуть у держави свою заслужену землю іншими методами.

Репортаж є досить емоційним та напруженим. За допомогою влучного початкового опису місця та обставин події, великої кількості прямих мов героїв та нестандартного закінчення журналістка завжди тримала зв’язок з читачем та забезпечила стовідсотковий ефект присутності.

Портрети досить часто можна прочитати у газеті «33 Канал» в рубриках «Реалії життя», «Знайомі обличчя», «Життя зблизька».

У портреті «У Ганни рухається лише одна рука, а вона лежачи навчає дітей малювати» (33 Канал. – № 39. – С. 4) перед читачем розгортається розповідь про 26-річну Ганну Василишину, яка з дитинства не могла рухатися, а після невдалого лікування може рухати лише однією рукою та повертати головою

Тип персонажу – «андердог», оскільки в центрі портрету дівчина, яка всупереч проблем зі здоров’ям здійснила свою мрію – навчилася малювати та навчає цьому мистецтву охочих дітей.

Написання портрету тепле. Журналістка Анастасія Яковишина використовує статичне спілкування з особою.

У публікації присутні коментарі героїні. Вона розповідає про те, як змогла досягнути успіхів в омріяній сфері: «Я малюю з 15 років. Спочатку це було дуже важко. Але якщо людина вірить у свої сили, а певні вади перетворює у переваги, у неї все виходить. Коли закінчила університету культури (дизайнер інтер’єру та ландшафтів), вирішила допомагати людям з особливими потребами. У мене зараз 20 учнів різного віку. Є і здорові і з особливими потребами».

За композицією портрет часовий, оскільки у публікації розповідається про життя героїні починаючи з 15 років та закінчуючи сьогоденням.

Завершується портрет прямою мовою бізнес-тренера Ольги Амрай, яка підтримує та допомагає реалізувати ідею Ганни щодо виставки власних картин та картин її вихованців. Ольга Амрай жила 5 років у Англіїі, тому вона порівнює життя людей з обмеженими потребами за кордоном та в Україні. Також вона висловлює своє захоплення наполегливою талановитою вінничанкою і закликає здорових людей не цуратися інвалідів.

Поданий портрет емоційний та цікавий. Сприймається легко. Надихає читачів здійснювати свої мрії не дивлячись ні на що.

Особистісні інтерв’ю часто трапляються на сторінках газети «33 Канал». Респондентами найчастіше виступають політики, спортсмени, актори, співаки. У зв’язку із подіями на Сході України, часто журналісти спілкуються з героями АТО або з їхніми членами родин.

У особистісному інтерв’ю «Дружині вінницького кіборга побратими передали прапор зі словами «Пробач, брате…» (33 Канал. – № 41. – С. 4) журналіст Роман Ковальський спілкується з дружиною загиблого кіборга Катею Ратушняк. В залежності від теми – це особистісне інтерв’ю, у центрі якого одразу дві людини – кіборг Сергій Зулінський та його дружина.

Публікація розпочинається інформацією про те, що на Алеї Слави у Вінниці під час вшанування пам'яті кіборгів Сергія Зулінського та Леоніда Шевчука десантники із 53-ї роти вручили дружині Сергія Каті розписаний прапор свого загону із такими словами: «Пробач, брате, що не врятували… Ти назавжди у наших серцях!». Далі журналіст ставить респонденту кілька запитань про їхні стосунки у сім’Ї: «Як ви познайомились?», «Коли ти востаннє говорила із чоловіком-кіборгом?». Відповіді на ці запитання розкривають перед читачем історію життя та кохання молодого героя, викликають співчуття.

Досить емоційно насиченою є відповідь Катерини Ратушняк на проективне запитання: «Через п’ять років ваша донька піде в школу, де висить меморіальна дошка на його честь… Що скажете Златі про тата?». Вона відповідає, що пояснить дитині, що ї батько був справжнім Героєм, який загинув за її країну, покаже дитині фото тата та заведе її на його могилу. Така відповідь розкриває читачеві нові якості сумуючої дружини – патріотичність, толерантність, досвідченість.

Закінчується публікація предметно-фактовим запитанням: «Держава тобі допомагає? Вулиця імені Зулінського буде замість Тарнагородського?». Така постановка запитання є непрофесійною, оскільки запитання складається із двох абсолютно різних за тематикою запитань. Проте респондент толерантно дає відповідь на ці два запитання по черзі.

Інтерв’ю є цікавим та емоційним. Рух у інтерв’ю – вперед. Спілкування не напружене. Сприймається легко. Публікація вдало доповнюється двома фотографіями. На одній з них зображена дружина кіборга, якій солдат вручає прапор, а на іншій могила героя.

Висновки до розділу. Новинні жанри часто трапляються на сторінках сучасних газетних видань. В всеукраїнській газеті «Експрес» найрідше можна прочитати короткі новини, а найчастіше інформаційні інтерв’ю та «пісочні годинники». Як правило, новинні жанри подаються на антикримінальну, культурну проблематики. Також інколи розкривають теми освіти, медицини. У вінницькій газеті «РІА» усі новинні жанри, крім інформаційного інтерв’ю, розташовуються під рубрикою «Коротко», де подаються новини найчастіше на кримінальну тематику, без вказування імен журналістів, які надають інформацію, та під рубрикою «Спільнота Спорт», де подаються новини спорту. Інформаційні інтерв’ю трапляються не часто. Визначеної рубрики для них немає. У часописі «33 Канал» новинні жанри висвітлюють теми економіки, медицини, криміналу, політики. Розширені новини трапляються на сторінках газети частіше, ніж короткі. «Пісочні годинники» та інформаційні інтерв’ю можна знайти майже у кожному номері, але вони не є популярними жанрами.

Кардинально інша ситуація у цих виданнях з жанрами раціональної публіцистики. Найчастіше їх використовує всеукраїнська газета «Експрес», у якій трапляються усі жанри цієї групи, які стосуються тем політики, економіки та мистецтва. У газеті «RIA» часто трапляються коментарі та ньюс-фіче. Зазвичай вони розкривають актуальні проблеми сучасного суспільства. У часописі «33 Канал» жанри раціональної публіцистики не є популярними. Щономера у цій газеті можна прочитати експертні інтерв’ю. Вони стосуються медицини, освіти, політики.

Найбільше розмаїття жанрів емоційної публіцистики спостерігається у газеті «33 канал».

РОЗДІЛ IІІ.