Жанрові особливості періодичних видань

Періодична преса, особливо газетна періодика, виконує ряд функцій: пропагандистську, агітаційну, просвітницьку, етичну, естетичну та відіграє важливу роль у житті українського суспільства. Ще І. Франко вважав головною функцією журналістики – формування громадської думки, а під основним завданням журналіста розумів вироблення у читачі чіткого і правильного уявлення про суспільні процеси та роз’яснення складних суспільних проблем [30, с. 262]. Усі ці функції знаходять своє відображення у журналістських жанрах. Використання того чи іншого жанру зумовлюється суспільно-історичними умовами життя.

Журналістський жанр – це стійкі типи публікацій, об’єднані схожими змістовно-формальними ознаками [28]. Використання того чи іншого жанру зумовлюється суспільно-історичними умовами життя.

Існує три чинники, які формують жанр – це предмет (тобто, що відбувається), метод (тобто, як відбувається), та сенс (тобто, з якою метою це відбувається) [24].

Дослідженням жанрів журналістики займаються багато науковців, серед яких: М. Василенко, В. Шкляр, І. Михайлин, Н. Мантуло, О. Дупак, О. Нерух, Ю, Гордєєв, Л. Кройчик, Є. Пронін, О. Тертичний, М. Кім, О. Колесниченко, Б. Місонжников.

У своїй праці дослідник журналістики Д. Григораш пояснює, що термін «жанр» – усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури [6, с. 76].

Жанр – це комунікативний канал для певного роду інформації; це певним чином окреслений зміст, що «відшукав» найбільш зручну форму для свого втілення; це змістовно-формальна єдність. Жанри відіграють самі по собі важливу комунікативну роль у внутрішньому й зовнішньому журналістському спілкуванні, а жанровий зміст виражається в родовому змісті, предметі жанру та в естетичному пафосі [21].

Жанр – це смисловий каркас, оздоблений різноманітним словесним матеріалом, який в одних випадках є найпростішим та найекономнішим, аж до вживання мовних кліше, в інших – аналітико-діловим, з залученням науково-технічної термінології і ділового мовлення, а в третіх – публіцистично-художнім, з багатою синонімікою та образністю [23, с. 151].

Жанр – це та форма, в якій читачу (слухачу, глядачу) представляється підготований матеріал. Різномаїття цих форм адекватне різномаїттю самої дійсності, що забезпечує повноту її відображення ЗМІ. Журналістські жанри мають свою внутрішню логіку розвитку, пов’язану з освоєнням журналістикою нових проблем, з розширенням сфери її інтересів [10].

Один з фундаторів українського журналістикознавства Д. Прилюк визначив критерії, які позначаються на виборі жанрів. Це, по-перше, характер об'єктів, які відображаються; по-друге, масштаб охоплення дійсності; по-третє, функція, конкретне призначення жанру; по-четверте, специфіка аудиторії, до якої звернуті журналістські виступи; і, нарешті, спосіб відображення, який висуває на перший план ті чи інші літературно-стилістичні засоби вираження [23, с. 149–151].

Система журналістських жанрів – складна структура, компоненти якої поєднані за певними ознаками, характеристиками. Специфіка функціонування цієї системи полягає у рухливості, гнучкості, еластичності її елементів, можливості їх переходу та взаємодії. Журналістська жанрова система має певні властивості: динамічність, гнучкість, наступність, спадковість, рухомість компонентів [5].

Журналістикознавці усі жанри пропонують систематизуватив межах певних груп. Наприклад, український журналіст та дослідник В. Рубан пропонує звернутися до досвіду теорії літератури, де поділ на жанри підпорядкований поділу на види. Так він виокремлює дві групи жанрів – інформацію та публіцистику. На думку І. Валька, під час класифікації жанрових форм, треба брати за основу теорію соціального відображення, яка може бути простою, узагальненою, узагальнено-естетичною. Тому науковець вважав, що всі журналістські жанри можна умовно поділити на аналітичні та інформаційні. Радянський дослідник Д. Григораш стверджував, що усі газетні жанри відносяться до публіцистики [25, с. 146].

Г. Мельник вважав, що дослідники журналістики класифікують жанри зважаючи на їх стійкі (константні) ознаки, які виводяться з трьох типів відображення дійсності: фактографічного (емпіричного), дослідницького (теоретичного) та художньо-дослідницького. Так, можна стверджувати, що існує три типи текстів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні [19, с. 37–40].

Існує три групи класичних жанрів журналістики: інформаційні (замітка, інтерв’ю, репортаж, звіт), аналітичні (кореспонденція, стаття, огляд, рецензія), художньо-публіцистичні (фейлетон, нарис, есе, памфлет, зарисовка) [21].

В. Здоровега, вивчаючи жанри журналістики, пропонує такі критерії, за якими журналістські твори поділяються на жанри як об’єкт відображення, тобто конкретний матеріал, що висвітлює реалії життя і стає основою журналістського твору; призначення виступу, адже багато залежить від того, яку саме мету ставить перед собою редакція; масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення, що дає змогу не лише вирізняти матеріали інформаційно-описові та аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів; четвертий критерій – особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму, адже певні мовностилістичні засоби використовуються в одних жанрах, а інші – в інших [9, с. 149–151].

О. Колесниченко вважає, що жанри журналістики – це стійкі форми журналістських творів. Вони необхідні для зручності журналіста, якому достатньо всього лише вибрати форму, яка найбільше підходить для матеріалу і для зручностей читачеві, який, визначивши жанр, одразу зрозуміє, яка інформація йому пропонується [14, с. 6]. Кожен журналістський жанр зв’язаний з певним типом життєвого матеріалу і кожен жанр призначений для вирішення певного інформаційного завдання [2].

У праці О. Тертичного зазначено, що всі журналістські твори поділяються на жанри на основі багатьох принципі поділу, оскільки кожен журналістський твір має склад певних характеристик. Такі характеристики виникають або довільно (коли автор не замислюється над тим, яким повинен бути його текст), або в результаті спеціальних творчих зусиль автора (коли він заздалегідь визначає, що має бути відображено в тексті, як саме і з якою метою). Але в будь-якому випадку ті тексти, які мають схожі якості, можна об'єднати в окремі групи. Найкращим є об'єднання, яке грунтується на схожості сутнісних (але не другорядних) ознак публікацій, що включаються в якусь стійку групу. Вже після того як визначена об'єднуюча ознака (або ознаки), визначається група об'єднаних нею публікацій, яка і є «жанром» [28].

О. Тертичний пропонує досить розгорнуту класифікацію жанрів. До інформаційних відносить замітку, інформаційну кореспонденцію, інформаційний звіт, інформаційне інтерв’ю, бліц-опитування, запитання-відповідь, репортаж та некролог. До аналітичних жанрів дослідник зараховує аналітичну кореспонденцію, аналітичний звіт, аналітичне інтерв’ю, аналітичне опитування, бесіду, коментар, соціологічне резюме, анкету, моніторинг, рейтинг, рецензію, статтю, журналістське розслідування, огляд, огляд ЗМІ, прогноз, версію, експеримент, лист, сповідь, рекомендацію, аналітичний прес-реліз. До групи художньо-публіцистичних жанрів О. Тертичний відносить нарис, фейлетон, памфлет, пародію, сатиричний коментар, життєву історію, легенду, епіграф, епітафію, анекдот та гру [28].

Особливе місце серед дослідників жанрів журналістики сьогодні займає праця Тетяни Рєпкової – директор дослідницьких інформаційних проектів Всесвітньої газетної асоціації. Вона пропонує поділяти усі журналістські тексти на три групи новітніх жанрів. О. Колесніченко відповідно до цього поділу проаналізував особливості функціонування новітніх жанрів у сучасній журналістиці [14; с. 24].

Перша група – новинні жанри, які несуть об’єктивну розповідь про подію з певною кількістю подробиць. Сюди відноситься коротка новина – повідомлення об’ємом 10-20 рядків, які містять відповіді на шість основних запитань; розширена новина – повідомлення, яке містить крім суті події деталь (грунтовну розповідь про подію) та бекграунд (додаткову інформацію); «пісочний годинник» – жанр, у якому поєднується «перевернута» та пряма піраміди; інформаційне інтерв’ю – це інтерв’ю з учасником або свідком події.

Друга група – жанри раціональної публіцистики, які мають на меті внесення відомої події в контекст. До цієї групи належить ньюс-фіче – розповідь про тенденцію, яку підмітив журналіст в поодиноких випадках; коментар – пояснення та оцінка уже відомої події; аналітична стаття – подача теми у вигляді тези й антитези з подальшими уточненнями тезисів за умови заборони журналісту висловлювати свою думку; експертне інтерв’ю – коментування подій і явищ професійним експертом.

Третя група – це жанри емоційної публіцистики, які викликають емоційну реакцію у читачів, дають можливість пережити те, що пережили герої матеріалу. Сюди належить репортаж – розповідь свідка, яка дає можливість досягнути «ефекту присутності»; фіче – історія, написана від третьої особи, яка дозволяє пережити те, що відбулося; особистісне інтерв’ю – розкриття людини через її судження та розповіді про епізоди життя; портрет – розкриття людини через її поведінку у різних життєвих ситуаціях [24].

Одним з основних завдань журналістських текстів є актуальність інформації. Тетяна Рєпкова розрізняє п’ять видів актуальностей: безпосередня – розповідь про подію, яка відбулась щойно або давно, але про неї стало відомо зараз; латентна – розкриття проблем, які існують давно і будуть існувати завжди; календарна – присвячення матеріалу певній конкретній даті; особистісна – цю актуальність для свого тексту журналіст провокує сам; надумана – імітована актуальність певної проблеми [24].

Для дослідників журналістики питання жанрології є завжди актуальним, тому багато наукових праць присвячено саме проблемам жанрових форм.

РОЗДІЛ IІ.