Дослідження газетної періодики

Друковані ЗМІ та новітні жанри: специфіка взаємодії

Карташова Ольга

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………............................ РОЗДІЛ I. Джерела вивчення газетно-журнальної періодики..........

1.1. Дослідження газетної періодики.............................

1.2. Особливості журнальних ЗМІ............................

1.3. Жанрові особливості періодичних видань...................

Р ОЗДІЛ II. Функціонування новітніх жанрів журналістики у газетах..

2.1. Новинні жанри в газетній періодиці...............

2.2. Аналіз жанрів раціональної публіцистики в газетах..............

2.3. Функціонування жанрів емоційної публіцистики в газетах........

Р ОЗДІЛ IІІ. Сучасні журнальні видання: крізь призму новітніх жанрів журналістики......................................................

3.1. Новинні жанри в журналах...............

3.2.Аналіз жанрів раціональної публіцистики в журнальних виданнях».

3.3.Жанри емоційної публіцистики на сторінках сучасних журналів»..

ВИСНОВКИ.....................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................

РОЗДІЛ I.

ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНОЇ ПЕРІОДИКИ

Дослідження газетної періодики

На сучасному етапі розвитку українського суспільства преса залишається одним із головних засобів масової інформації. Газети та журнали є невичерпним джерелом важливої інформації. Газета, на відміну від інших ЗМІ, має певні переваги: мобільність (газету можна читати будь-де), загальнодоступність (читачем газети може стати будь-яка людина), періодичність (газетне видання виходить у світ з певною періодичністю), офіційність (безліч законів, рішень вступають в дію лише тоді, коли їх опублікують у друкованому ЗМІ).

Газетна періодика, завдяки своїм функціям (інформативна, пропагандистська, агітаційна, просвітницька, етична, естетична) відіграє важливу роль у житті українського суспільства. Ще І. Франко вважав головною функцією журналістики – формування громадської думки, а під основним завданням журналіста розумів вироблення у читачі чіткого і правильного уявлення про суспільні процеси та роз’яснення складних суспільних проблем [16, с. 262].

Згідно Держстандарту України (ДСТУ 3017-95), періодичне видання – це видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом, а газета — періодичне газетне видання з постійною назвою, що виходить через певні, короткі проміжки часу, містить офіційні документи, оперативну інформацію і матеріали з актуальних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори, фотографії та рекламу [4].

Термін «газета» походить від італійського «gazzetta», що в перекладні позначає назву дрібної монети, за яку у Венеції можна було придбати зведені у рукописному вигляді останні новини дня [14, с. 97].

О. Кузнецова у своїй праці «Засоби масової комунікації» зазначає, що газета – це друковане видання на розгорнутих аркушах паперу формату А2, А3, А4 матеріалів інформативно-аналітичного характеру, що розміщені колонками, з невеликою кількістю ілюстрацій і періодичністю від 2 до 7 разів на тиждень [8, с. 65].

Одне з визначень терміну «газета» подає у своїй праці «Книга для автора, редактора та видавця» М. Тимошик: газета – періодичне видання, яке має постійну назву, виходить через короткі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, оперативну інформацію, різножанрові текстові та зображальні матеріали [15, с. 96].

Дослідники різних періодів пропонують розділяти історію розвитку журналістики на певні періоди. Першим, хто спробував періодизувати журналістиску, був редактор багатьох періодичних видань, О. Маковей. Він у праці «П’ятдесятилітній ювілей руської публіцистики», запропонував три періоди розвитку української преси [9, с. 17]; пізніше, один із знавців періодизації журналістики М. Романюк виклав чотирнадцять періодів розвитку газетної періодики [9, с. 19–20].

М. Нечиталюк пропонував історію української періодики поділити на 7 періодів. У шостому періоді (1905 – 1914 роки), на думку дослідника, у 1906 році з’явилися перші згадки про «Вінницьку газету» [9, с. 18].

А. Животко, український громадсько-просвітницький діяч, журналіст, редактор, видавець та дослідник у своїй праці «Історія української преси» стверджує, що нa українських землях, у порівнянні зі західноєвропейськими країнами, преса з'явилася на 150 років пізніше [4, с. 36].

Перші українські часописи розвивалися у двох напрямках: науково-літературному та сатирично-літературному. Ці напрямки визначаються однією спільною рисою: всі вони своїм змістом прислуговувалися пробудженню в українському суспільстві національної думки і почуття. Це сприяло організації національно-громадських сил і створенню основ їх розвитку [4, с. 40 ].

Перша газетою, яка побачила світ на землях України, був тижневик «Gazette de Leopol», що друкувався у Львові з 1776 року французькою мовою. У 1812 році з’явилася газета, яку випускав харківський книгар Лангнер за участі професора Харківського університету К. Нельдехена «Харковський Еженедельник». Щодо південної частини Української держави, то там першим щотижневиком був часопис «Одесский Вестник», що почав виходити в Одесі 1827 р. та проіснував існував до 1893 року. У Києві перший часопис з’явився у 1835 році і мав назву «Киевские Объявления».

Праця А. Животка дає можливість простежити тематичне наповнення перших газет. Він зауважує, що у перших періодичних друкованих виданнях, які виходили не українською мовою, висвітлювалися вісті з Європи, дуже рідко з України, а також подекуди писали і про приватне життя. Трохи пізніше почала з’являтися побутові теми та матеріали які стосувалися суспільних та соціальних проблем [4, с. 37].

Сьогодні читач має доступ до різнотематичної періодики. Активно функціонують і спеціалізовані видання, які користуються попитом серед українців. Дедалі частіше на шпальтах газет подається інформація, яка стосується певних осіб, їхньої професійної діяльності та особистого життя. Щоб газета користувалась популярністю, творці часописів намагаються географічно наближувати читача до інформації, яка пропонується споживачам.

Журналістикознавці, досліджуючи газетну періодику, подають свої типології газет. Газетні видання поділяються за принципом територіального поширення та охопленням аудиторії – загальнонаціональні, регіональні (республіканські, обласні, крайові), місцеві (міські, районні), внутрішньо-корпоративні (звернені до співробітників певної організації); за тематикою – ділові, загальнополітичні, галузеві, рекламно-інформаційні, розважальні, змішані; також за віковим принципом – дитячі, молодіжні газети, газети для пенсіонерів і тд.; за періодичністю – щоденні (ранкові або вечірні), щотижневі, щомісячні, деякі виходять два-три рази на тиждень чи на місяць, також існують ранкові та вечірні видання; за форматом – A4, Берінер, A3, A2; за стилем оформлення – кольорові, чорно-білі і чорно-білі з кольоровими вставками; за вартістю – платні та безкоштовні [12].

За типологічними ознаками пресу поділяють на: якісну (преса думок, що призначена для інтелектуальної частини суспільства) і масову (обслуговує решту аудиторії); державну (фінансово підтримувану державними структурами) і комерційну (економічно самостійну); офіційну (висловлює думку урядових кіл) і неофіційну (репрезентує погляди редакційного колективу, засновника тощо), сюди ж можна зарахувати й поділ на правлячу й опозиційну пресу; загальнополітичну (інформаційну, інформаційно-аналітичну та аналітичну) і галузеву (молодіжну, дитячу, жіночу, бізнесову, розважальну, політичну (видання політичних партій), релігійну, спортивну, комп’ютерну, наукову, мистецьку тощо) [12].

Дослідниця О. Кузнецова пропонує класифікувати газетні видання України на масові та соціальні. Клас «масові видання» О. Кузнецова ділить на два типи: «Політика» і «Довідка». «Політика» поділяється на такі види: загальнополітичні (офіційні та неофіційні) та партійні (видання партій та видання політичних об’єднань, рухів). Тип «Довідка» також ділиться за таким же прикладом: вид «оголошення і реклама» з підвидами: змішані оголошення та тематичні оголошення; і вид «програма» з підвидами: телерадіопрограма та кіноконцертна програма.

Щодо класу «соціальні видання», то він поділяється на ділові газети («Діло») та газети дозвілля («Дозвілля»). Ділові газети включають два види: виробнича сфера (промислові і сільськогосподарські газети) та невиробнича сфера (бізнес і газети силових структур). Газети «Дозвілля» діляться на такі види: пізнання (матеріальна культура та релігійні газети) і задоволення (розвага та еротика) [8; с. 69–71].

Аналізуючи працю М. Тимошика, можна зробити висновок, що його наукова робота «Книга для автора, редактора та видавця» висвітлює різні проблеми редакційного та видавничого процесу творення різних видів видань загалом. Автор пропонує класифікувати газети за системністю викладу на загальнополітичні та спеціалізовані. Також М. Тимошик, розрізняє часописи за місцем випуску (загальнодержавні, місцеві, районні, міські), за ім’ям засновника (держава, партія, підприємство, наукова, просвітня, культурна, релігійна, військова організації, приватна особа), за читацькою адресою (для дітей та юнацтва, для пенсіонерів, тощо) [14, с. 97].

Журналістикознавець М. Недопитанський пропонує такі типи сучасної української періодики періодики: загальнонаціональна, бюджетна, інформаційно-масова, «ділова», партійна та розважальна.

Специфіку української періодики досліджувало багато журналістикознавців. Серед них варто виділити праці С. Корконосенка, О.Кузнецової, І. Михайлина, М. Недопитанського, М. Тимошика.