Особливості журнальних ЗМІ

Станом на 1 січня 2013 року в Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації зареєстровано 34002 видань, серед яких 10270 журналів. Регулярно виходять із них близько 40%. Це яскраве підтвердження того, що газети та журнали залишаються одним з найголовніших джерел інформації в сучасному суспільстві. Вони формують суспільну думку, інформують про різноманітні події та проблеми дійсності, аналізують їх.

Журнальне видання – це блок закріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу визначеного формату, у обкладинці або палітурці. Характерними особливостями для журнальних видань є великі формати сторінок та двоколонний набір [1, с.115-116 ]

Журнал – інформаційно-аналітичний документ, метою якого є донесення переробленої інформації до споживачів, тобто людей, для яких ця інформація є необхідною. Окрім цього журнал як періодичне видання має свою специфіку поряд з іншими видами видань, такими як газета, бюлетень та календар. [2, с. 45]

У Державному Стандарті України зазначено, що журнальне видання – цевидання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці або оправі, яке видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання. Журнал (часопис) – періодичне журнальне видання, яке виходить під постійною назвою, має постійні рубрики, містить статті, реферати, інші матеріали з різних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, ілюстрації, фотографії. Журнал може мати додаток чи додатки у вигляді періодичних чи продовжуваних видань, а також платівок, дискет, магнітофонних стрічок, інших носіїв аудіовізуальної інформації [3].

Слово «журнал» походить від французького le journal – «газета» (дослівно – «щоденний», le jour – день). В процесі запозичення слово journal змінило своє первинне значення на майже протилежне, адже «журнал» французькою (художній, науковий, політичний) – la revue (ревю), а ілюстрований – le magazine (маґазін). І лише шкільний журнал, або ж журнал для запису спостережень, звучить французькою як «журнал» (le journal).

Перші журнальні видання з'явилися в Західній Європі (у Відні та у Франкфурті на-Майні) в 1615р.

Перший журнал в Україні видавався у Львові з квітня по червень 1795 року. Це був ілюстрований науково-літературний місячник польською мовою, що мав довгу назву «Zbior pism ciekawych, sluzący do poznania roznych narodów i krajow, wyjĊnty z dziennikow i іnnych dziel peryodycznych» («Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань») [100, с. 239].

У своїй науковій праці «Основи журналістики» І. Михайлин зазначає, що журнал – це періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Науковець пропонує поділяти часописи за трьома засадами: 1) за періодичністю – такі, що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяці, щокварталу, щороку; 2) за змістом – загальні, громадсько-політичні, літературно-художні, наукові, спеціальні (галузеві); 3) за читацьким призначенням – для жінок, для чоловіків, для дітей і молоді тощо [100, с. 239].

Журнальні видання бувають: науковово-популярними – періодичні видання статей та матеріалів з основ наукових знань з популярними відомостями щодо теоретичних та експерементальних досліджень у галузях науки, культури, практичної діяльності, що служить поширенню знань та самоосвіти; виробничо-практичними – періодичні видання статей та матеріалів з технології, техніки, економіки, організації виробництва або практичної діяльності з методичними розробками, призначене працівникам певної галузі; популярними – періодичні видання статей та матеріалів з різноманітних питань – культури, спорту, побуту тощо, призначене широкому колу читачів; літературно-художніми – періодичні видання творів художньої літератури, а також публіцистичних та критичних статей і матеріалів; літературно-художні – видання творів художньої літератури, а та­кож публіцистичних та критичних статей і матеріалів; реферативні – періодичні реферативні видання, офіційно зареєстровані як журнал [3].

Г. Дзюбенко пропонує умовно поділити журнали на три рівня сприйняття, які відповідно розраховані на три рівня читачів: 1) інформація для всіх; 2) широке коло працівників галузі й тих, хто цікавиться певними сферами науки, техніки, культури; 3) наукова і спеціальна інформація. Також у своїй науковій статті «Сучасна журнальна періодика: загальна характеристика, типологія, основні функції та принципи» дослідниця поділяє часописи на основні тематичні класи: загальнополітичні та соціально-економічні, виробничо-технічні, природничо-наукові, сільськогосподарські, медичні, культурно-просвітницькі, літературно-художні, військові, спортивні, екологічні. Кожен з цих класів у свою чергу поділяється на тематичні групи [5].

Усі журнал мають постійно діючу редколегію, яка з погодження директивних органів очолює програму видання, визначає його функціональне та читацьке призначення та тематичний напрямок видання.

Читацьке призначення журналів залежить від сфери діяльності читача, його професії, загального культурного розвитку та інтересів. Саме читацьке призначення визначає стиль викладу інформації, тематику видання, характер його матеріалів, розрахованих на читачів певних вікових категорій, залежно від виду їх занять та діяльності. Існують також видання, розраховані на специфічні групи населення, наприклад, для людей із фізичними вадами. Тому всі журнальні видання також можна поділити на масові й соціальні. Масові журнали розраховані на широке коло читачів. Соціальні – призначені для окремих соціальних груп. Їх завданням є забезпечення комунікації у цих групах [6].

Деякі журнали мають додатки, які виходять з певною періодичністю в межах року видання. Додаток до журналу може бути і неперіодичним виданням і виходити одноразово. Практичне вивчення журналів з метою визначення їх місця в системі засобів масової комунікації передбачає виявлення типологічних ознак і характеристик, а також моделювання і прогнозування нових видань. Такий аналіз включає такі складові: класифікацію за тематичною спрямованістю, визначення типологічних ознак журналів, їх типів, видів, складення логічної класифікаційної моделі і типологічного моделювання. Саме класифікація дозволяє поділити велику кількість журналів на класи, підкласи, групи, підгрупи з тим, щоб визначити, до якої з них належить те чи інше видання, його основні відмінності та загальні риси [7, с 32].