Педагогічна культура епохи Відродження

Епоха Відродження пов’язана з величезними змінами у соціально-економічній та духовній сферах життя. Формується нова ідеологія, новий світогляд і світосприйняття. Найбільш яскраво ці тенденції можна прослідкувати в Італії. У Західній і Центральній Європі утворюються буржуазні нації, поси­люються економічні взаємозв’язки між державами, інтен­сифікується процес первинного накопичення капіталу), вини­кають національні мови.

У філософії та педагогіці висувається ідеал життєрадісної, сильної духом і тілом людини. Зразки античної культури стають еталонами поведінки. У педагогічній культурі, поряд з тради­ційними християнськими цінностями, значна частина євро­пейських мислителів пропагує достатньо суперечні та небез­печні ідеї. У радянський період у вітчизняній філо­софській і педагогічній літературі перехід із Середніх віків у Новий час був представлений однозначно світлим (розсіявся «морок середньовіччя»). Однак це дуже небезпечний стереотип сприй­няття культури. Людина, опинившись у центрі світу, сприймала його як полігон для своїх глобальних експериментів. Мільйони людей були виховані на педагогічній парадигмі «Ми - Боги, Ми - Титани». Ці ідеали стали основою для перетворень у сфері природи та суспільства.

«Усі покоління, що живуть тепер, у тому числі й ті, що мають жити завтра, виховуються в дусі людиноцентризму епохи Відродження й перетворювального титанізму, «в дусі, вже зараз явно несучасному й здатному викликати серйозні лиха, просто небезпечному» (Рубцов А. Стереотипы восприятия культуры // Народное образование. - 1999. - №2. - С.147).

Епоха є суперечною: висовуючи ідеал вільної, всебічно розвинутої особистості, стверджуючи пошану до людини, віру в його сили, вона деформувала цілу низку основоположних християнських духовних і моральних цінностей, звільнивши лю­ди­ну від цілої низки обмежень і моральних табу, вироблених світовою людською культурою на протязі тисячоліть.

Середньовічна освіта і виховання носили яскраво вияв­лений релігійно-­догматичний характер. Головною її перевагою було формування християнського світогляду й християнської моралі. Однак вони мали й великі недоліки. У школах панував формалізм, схоластика, сувора дисципліна, вживалися пока­рання, вчителі часто не мали професійної підготовки.

Епоха Відродження на зміну ідеалу споглядання внесла ідеал дії, творчості.

Найбільш яскраво головні педагогічні ідеї представлено у працях П. Верджеріо (1350-1444); М. Веджо (1406-56), Е. Пікколоміні (1405-64), Л. Бруні (1369-1444) - в Італії; Х. Л. Мвеса (1492-1540) - в Іспанії; Т. Мора (1478-1535), Р. Ашама (1515-68) – в Англії, Ф. Рабле (1483-1553), М. Монтеня (1535-1592) - у Франції, Р. Агріколи (1443-85), І. Рейхліна (1455-1522) - у Німеччині; Еразма Роттердамського (1439-1536) - у Нідерландах.

Гуманісти по-новому відкрили, як багато для європейської культури зробили Афіни й Рим. Вивчення греко-римської культури - це найкращий шлях виховання. По-новому гуманісти підходили до методів навчання й виховання. Як зразок, вони розглядали ідеї Квінтіліана. Ідеал всебічно розвинутої осо­бистості, висунутий ще в Афінах, був наповнений новим змістом. Самі гуманісти були живим втіленням своїх ідей. Багато з них були одночасно і поетами, і філософами, і воїнами, і політиками, і композиторами. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню, загартовуванню, гігієні.

Особливу увагу гуманісти приділяли трудовому вихованню. Т.Мор підкреслював обов’язкову участь усіх громадян у виробничій праці, обов’язково з’єднаної з освітою.

У своєму творі «Утопія» Томас Мор описав ідеальне суспільство, виклав свої погляди на виховання. Мета сус­пільства - дати кожному можливість розвивати свої духовні сили, займатися вивченням наук і мистецтв. Головні людські якості: скромність, доброчинність, працелюбність, доброта.

Основа морального виховання - релігійна. Священики повинні «наставляти у моралі», Томас Мор був католиком, однак він був далеким від релігійного фанатизму.

Виховання моральної культури є найпершою виховною проблемою. Паралельно з цим людині треба дати освіту. Тільки освічена людина здатна досягти щастя.

Діти й дорослі повинні працювати, відвідувати навчальні заняття, слухати музику, займатися філософією, наукою. Особливу увагу Мор приділяв жіночій освіті. Він цінував у жінці ученість у сполученні з притаманною їй доброчинністю.

Головні педагогічні ідеї Відродження втілити було дуже складно. Між ідеалами гуманістів та реальними умовами вихо­вання й освіти існував великий дисбаланс. Ідеї природо­відповідності виховання, демократизації системи навчання, збагачення методів і змісту виховання й освіти справили благо­творний вплив на розвиток європейської системи освіти. Ці ідеї втілювали у практику на протязі століть.

Одним з головних центрів нової гуманістичної культури стала Платонівська академія у Флоренції. Крім неї майже в усіх країнах Європи виникали гуртки інтелектуалів. При­щеп­лення своїм сучасникам нових ідей - це стало одним з головних напрямків діяльності гуманістів. Значне місце в їхній творчості займали переклади й коментарі античних авторів. Цей напрям у культурі одержав назву «філологічного» гума­нізму. Вивчення латинської граматики, наслідування античних класиків стало домінуючим у середній освіті.

Християнські ідеали, як і колись, панували у європейській культурі, але вони піддалися значній трансформації. Е. Роттердамський намагався поєднати античну й християнську куль­туру у процесі формування та виховання особистості. Люди, на його думку, є рівними, незалежно від їхнього походження. Для всіх характерними є прагнення до самовдосконалення, але шляхетність і знатність визначається не походженням, а особи­стою активністю, діяльністю, способом життя. Ці дві ідеї є типовими для значної частини гуманістів. Освіта повинна зайняти головну роль у формуванні людини. Усі головні педаго­гічні питання гуманісти починають розглядати у без­по­середньому зв’язку з ідеєю вдосконалення суспільства.

У 20-ті роки XV ст. два італійських педагога створюють «експериментальні» школи. Вітторіно да Фельтре (1378-1446) створив школу, що ввійшла в історію розвитку освіти, як «Будинок радості». Це була придворна школа, в якій, поряд з дітьми мантуанського герцога вчилося ще більш, ніж сорок, незаможних учнів і сорок дітей придворних. У школі навчалися хлопчики й дівчатка. У дітей розвивалися творчі здібності, самостійність. Головними предметами у школі Вітторіно да Фельтре були класичні мови й література. Методика викладання нагадувала ораторську школу Квінтіліана. На початкових етапах навчання було багато творчих завдань, ігор. Давалися також знання із сфери точних наук. Поряд з моральним та естетичним вихованням приділялася увага фізичному вихованню (прогулянки, танці, ігри та ін).

У Феррарі другу школу очолив Гуаріно Гуаріні (1374-1460). Крім дітей маркіза, тут навчалися сини бідняків. Гуаріно намагався підготувати своїх вихованців до трудової діяльності, дати професійні знання. У його школі були представлені предмети природничо-наукового циклу. Як і Вітторіно да Фельтре, Гуаріно Гуаріні надавав великого значення фор­муванню громадянських якостей. Викладачі школи приділяли велику увагу аналізу сучасних проблем, порівнюючи їх з прецедентами, що були взяті з античної історії. Школа Гуаріні при його сині переросте в університет.

Ціла низка нових навчальних закладів виникає у Франції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та Англії.

У Франції багато коледжів відкриває Гійом Бюде (1468-1540). Він, поряд з викладанням мов, вводить нові курси, наповнені фактами із сфери економіки, політики. Бюде складає найбільш фундаментальний на той час підручник і словник давньогрецької мови.

Образ людини нового часу створює Мішель Монтень (1533-1592) у своєму тритомному творі «Досліди». Дослідження, за М. Монтенем, це основа людського знання. Людину з дитинства треба вчити самостійно мислити й вирішувати проблеми. М.Монтень у кожній дитині бачить індивідуальність. Дитина перетворюється в особистість не стіль­ки завдяки знанням, скільки завдяки розвитку своїх аналітичних здібностей, вмінню самостійно мислити. Сучасна школа - це в’язниця, звідки чути крики дітей, над якими знущаються. У школі більше повинен говорити учень, а вчитель повинен більше слухати. Учнів необхідно, як це не важко, привчати досліджувати оточуючий світ. М.Монтень вважав утопією енциклопедичну освіту («не можна навчити багатьом речам»). Найбільш ефективно з’єднувати учнів з оточуючим світом, через тисячі взаємозв’язків і взаємодій.

Цікавою є педагогічна спадщина Хуана Луїса Вівеса (1492-1540). Вівес певний час був наставником дочки англійського короля Генріха VІІ, він є відомим, як автор низки педагогічних трактатів. Вівес пропонував більш гнучко ставитися до античної культури, не копіювати методи Цицерона, Квінтіліана. На першому місці у Вівеса - необхідність обліку психофізіологічних можливостей дітей, вживання сокра­тівських методів навчання. Більш велику роль повинно зіграти шкільне, ніж домашнє, навчання й виховання, хоча ці види виховання він не протиставляє. Процес навчання залежить від закономірностей пізнання. Жінки нарівні з чоловіками повинні одержувати освіту.

Багато цінного гуманісти внесли у методи вивчення мов. Більшість з них вважали, що вивчення повинно розпочинатися з рідної мови, далі - мов сусідніх народів і тільки потім - латинської та грецької. Р. Ашам (1515-1568) розробив новий метод навчання латинської мови. У його основу було покладено переклад оригінального тексту на рідну мову, граматичний аналіз вже зрозумілого тексту й зворотний переклад з рідної мови на латинську. Книгу Ашама “Шкільний вчитель» англійці і сьогодні вважають зразковим твором з питань виховання й навчання, що може служити керівництвом для вивчення мов.

Однією з найвизначніших фігур нового гуманістичного виховання у Німеччині став Рудольф Агрікола (1444-1485). Він розробив триступеневу програму гуманітарно-філологічної освіти. Перша ступінь навчання - елементарна (знайомство з осно­вами дисциплін, що вивчаються); друга - граматична (заснована на поглибленому вивченні граматичних форм та побу­дов); третя - логічна (передбачає достатньо високий рівень володіння мовами).

Частина гуманістів відходила від демократичних тенденцій у своїх педагогічних проектах. Наприклад, англієць Томас Еліот (1490 - 1546) розробив проект виховання й навчання для “шляхетних» дітей. Гуманістичний ідеал всебічно розвиненої особистості у нього стосується моделі виховання аристократів.

На початку XVI ст. гуманістична думка стикається з новим реформаційним рухом, який боровся з католицизмом. Хоча в частині філософських і педагогічних питань думки гуманістів і представників Реформації збігалися, у головному вони були діаметрально протилежними.

Діяльність Мартіна Лютера (1483-1546), Жана Кальвіна (1509-1564), Ульриха Цвінглі (1484-1582) була спрямована проти середньовічної католицької церкви, вимагала зміни релігійної свідомості народу в дусі християнської віри. Найбільш характерним для реформаторів було скасування пишної обрядності, протиставлення авторитету Біблії соціально-політичній діяльності середньовічної католицької церкви. Ідеологи Реформації звинуватили католицизм у викривленні вчення Христа. Головним завданням вони вважали повернення до правдивого християнства апостольських часів.

Мартин Лютер не заперечував цінності активної діяльності на землі. Успіх трудової діяльності є показником Божої благодаті. Сама реформаційна боротьба була неоднорідною. У Німеччині спостерігалося дві течії: бюргерська й селянська (Т. Мюнцер). Реформатори прагнули розширити мережу нав­чаль­них закладів, висунули гасло загального елементарного навчан­ня для дітей всіх прошарків.

Для утримання шкіл використовувалися приватні пожер­твування й секуляризоване церковне майно. Навчання стало проводитися рідного мовою. При церквах утворювалися школи. У церковних статутах були розділи, що стосувалися організації навчання, регулювання часу занять, укладання програм виховання, уроків.

По всій Європі виникають світські організації та братства. Вони були характерними для католиків і протестантів. В бага­тьох братствах було загальне майно, сумісне харчування й робота, однаковий одяг. Серед соціальних завдань у багатьох братствах головним було виховання й освіта.

Одна з найкрупніших католицьких організацій ХУ ст. - «Брати спільного життя» - створила цілий ряд шкіл: французьку школу у Льєже, голландські у Зволлі та Девентері. Девентерську школу закінчили М. Кузанський, Е. Роттердамський, Р. Агрікола та ін. Ці навчальні заклади відзначалися високою квалі­фіка­цією викладачів, цілою низкою нововведень, оригі­нальними мето­­дами навчання, вчителям допомагали старші учні. Поступово вводилася система іспитів.

На думку М. Лютера, однією з головних завдань початкової школи було навчання читання й розуміння Біблії. Середня школа повинна була служити підготовці кваліфікованих кадрів для держави. Невдовзі після придушення селянського повстання у Німеччині М. Лютер відмовляється від ідеї загальної освіти.

Прибічники М. Лютера Філіп Меланхтон (1497-1560) та Йоганн Штурм (1507-1587) створили два показових нав­чальних заклади, у яких здійснювали свої педагогічні ідеї.

Меланхтон у Віттенберзі відкрив приватну школу. Навчання в нійпроходило на латинській основі. Діти поділя­лися на класи, перш за все вивчалася латинь, рідна мова витіс­нялася. Велика увага приділялася Закону Божому, співам, римській та грецькій поетиці і прозі.

У 1538 р. Й. Штурм у Страсбурзі створює гімназію. Штурм вважав, що виховання й навчання базується на: доброчинності, красномовстві, знанні. Крім гуманітарних предметів, вив­чалася геомет­рія, красномовство. Учні добре знали мови.

Французька Реформація була менш радикальною, ніж німецька, її антипапська спрямованість була приглушеною. Хоча у Паризькому університеті гриміли словесні баталії.

Показовим навчальним закладом у Франції можна назвати Гієнський коледж у Бордо. В ньому глибоко вивчалася фран­цузька мова, вживалася методика широкої розмовної практики, а не зубріння латинських текстів.

Мартін Лютер переклав Біблію німецькою мовою, Кальвін -французькою, Уіяльм Гіндель (1484-1536) переклав Біблію англійською мовою.

Широкі верстви населення Англії, Франції, Німеччини пов’язували з Реформацією соціально-політичні зміни. Одним з головних факторів цих змін повинна була стати нова система освіти. Буржуазне суспільство, що тільки народжувалося, формувало нову духовну культуру. Але в ній яскраво виділялися й традиційні цінності: християнські ідеали спільності, працелюбства, народність, громадянськість.

З середини ХVІ ст. набирає силу католицька реакція. Одним з яскравих її представників був Ігнатій Лойола (1481-1556). У його педагогічних поглядах, без сумніву, присутні ідеї Вівеса. Контрреформація мала й позитивні тенденції. Це ідея загальнодоступних початкових шкіл, нова система середніх закладів, які повинні були підтримувати й пропагувати ортодоксальний католицизм. Єзуїтам належать цікаві знахідки у сфері виховання й навчання: шкільне самоуправління, змагання між класами, конкурси, різного роду заохочення, театралізація навчання й виховання. Однак була створена й міцна система маніпулювання суспільною думкою.

Епоха, що має назву Відродження, незважаючи на супе­речливість головних своїх тенденцій і пошуків в економіці, політиці, культурі, освіті, є однією з унікальних епох, що при­несла підйом творчих сил людства, створила нові оригінальні системи навчання й виховання. У її надрах намітилися дві голов­ні тенденції соціалізації людини: гуманістична, що проповідувала гармонійний розвиток вільної особистості, яка перетворює суспільство і природу, та реформаційна, що пропагувала ідеал спільноти і визначала функціонування особистості в рамках громади і намагалася реформувати католицизм.

Педагогіка Відродження створила новий тип школи, що орієнтувала учнів на практичне вирішення задач, на знання, що базується на світських і раціоналістичних принципах (дослідного походження). Однак кількість таких навчальних закладів була ще невеликою. А ідея загальної освіти не була практично здійснена.