Педагогічні погляди А.С. Макаренка

Антон Семенович Макаренко (1888-1939 рр.) – видатний український педагог, який зробив фундаментальний внесок у вітчизняну і світову педагогічну науку. З його ім’ям пов’язаний важливий період розвитку теорії та практики виховання особистості дитини як індивідуальності й суб’єкта суспільних відносин. А.С. Макаренком прожито яскраве, цільне, наповнене педагогічною й літературною творчістю життя. При всіх здо­бутих ним у особистій педагогічній практиці виховання молоді високих позитивних результатів, професійних досягнень та успіхів, визнанні провідних ідей, він ніколи не абсо­люти­зував власних педагогічних поглядів та інновацій, а просто йшов творчою стежкою у постійних пошуках нових шляхів виховання нової особистості.

Після закінчення Кременчуцького училища та педагогічних курсів при ньому (1905 р.), А.С. Макаренко перебував на посаді вчителя залізничного училища у містечку Крюково на Дніпрі. У 1917 р., закінчивши з золотою медаллю Полтавський учи­тель­ський інститут, він спочатку керував Крюковським заліз­ничним училищем, а потім був завідувачем початкового місь­кого училища у м. Полтаві. У 1920 р. за його ідеєю було організовано трудову колонію для неповнолітніх право­порушників, де на практиці пройшла свою всебічну експери­ментальну апробацію розроблена та теоретично обґрунтована ним авторська система виховання трудового дитячого колективу. Остання, обґрунтовуючи доцільність у нових історичних умовах розвитку суспільства виховання дітей та підлітків в умовах формування цілеспрямованого, організованого й само­врядо­ваного дитячого колективу, перш за все була спрямована проти застарілих у 20-ті роки 20-го сторіччя, але домінуючих в той час, ідей педоцентризму, а також теорії “вільного виховання”. На цій підставі, постійно удосконалюючи засоби авторської системи виховання, А.С. Макаренком було здійснено без­прикладний в світовій педагогічній практиці досвід масового перевиховування дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М. Горького (1920-1928 рр. під Полтавою, з 1926 р. у Куряжі близ Харкова) та дитячій комуні ім. Ф.Е. Дзержинського (1927-1935 рр., в пригороді Харкова).

Працюючи в Комуні, А.С. Макаренко збагатив власну виховну систему шляхом поєднання навчання підлітків з виробничою працею, започаткувавши тим самим перший досвід вітчизняної теорії та практики менеджменту в освіті, як нового напрямку досліджень педагогічної науки. На власному нова­торському досвіді організації праці в Комуні він довів, що самосвідомість громадянина, формування його моральності здобуває великого імпульсу через реальну участь кожної особис­тості у виробничій праці – сільськогосподарській, чи на промисловому підприємстві, при випуску необхідної продукції. Для активного включення у виробничу працю, з метою набуття підлітком здібностей, як організатора, так і виконавця у процесі суспільного виробництва, видатний педагог перебудував навчання у школі таким чином, щоб ефективно формувались політехнічні уміння, навички, економічний кругозір. Підкре­слюючи, що ідея “безтурботного дитинства” є шкідливою для дітей і сторонньою для здорового суспільства, через що повинна набути значення “праця-турбота”, а не просто “праця-робота”, він так організував взаємодію вихованців, коли реально здійснювалася турбота про молодших, про майбутнє кожного члена колективу, про свою країну тощо.

У 1937 р. видатний вітчизняний педагог переїхав до м. Москви і цілком присвятив себе літературній та суспільно-педагогічній діяльності. Так, в своїй фундаментальній праці “Педагогічна поема” А.С.Макаренко у яскравій художній формі висвітлив власний досвід перевиховування малолітніх право­порушників у дитячих колоніях. Ним з позицій сучасності було поставлено найважливіші питання теорії виховання нового підростаючого покоління, особливо ті, що стосувалися орга­нізації виховного колективу та дисципліни. У книзі “Методика організації виховного процесу” знайшли відоб­раження проб­леми створення колективу, самоврядування, дисципліни та режиму, перспективи і стилю роботи колективу. У статтях “Мета виховання”, “Виховання характеру в школі”, “Воля, мужність, цілеспрямованість” видатний український педагог-новатор обґрунтував принципи, зміст та методику організації цілісного педагогічного процесу, виокремив сутність і специфіку виховання, довів необхідність диференціації мето­дики вик­ладання й методики виховання як взаємопов’язаних, але самостій­них розділів педагогічної теорії і напрямків науково-педагогічного дослідження.

Виходячи з того, що особистість – істота соціальна, а колектив – не випадкове накопичення людей, не просто зібрання, група взаємодіючих індивідуумів, а соціальний орга­нізм у здоровому людському суспільстві, розвиток якого підпорядковується певним закономірностям, А.С. Макаренко довів, що життя колективу – це динамічний, безперервний розвиток усього колективу і кожної особистості, важливе значен­ня у процесі якого мають цілі і завдання на майбутнє, на “завтрашню радість”, як той результат, що повинен принести радість і задоволення, духовне збагачення. Формування перспективних ліній (потреб, цілей, що принесуть радість) складає основу розвитку колективу, яке увійшло у педагогічну практику під назвою “системи перспективних ліній”. Повно­цінного, щасливого життя немає за межами колективу і сус­пільства. Воно є надбанням усіх і можливе лише за умов співробітництва, дружби, свободи і соціальної рівності, парт­нерства. У відносинах між вихованцями колонії видатний пе­дагог виділяв такі стилі: мажор – постійна готовність до дії; відчуття власної гідності і гордості за свій колектив; спів­друж­ність; почуття захищеності – ніхто не має права принизити нікого; творча активність; звичка стримувати себе в русі, слові, проявах емоцій.

Натомість, надаючи великого значення вихованню особистості в колективі і через колектив, А.С.Макаренко не виключає ролі індивідуальної роботи з вихованцями, здій­снення індивідуального підходу до них. З його позиції, вихо­вувати особистість у колективі не означає втискувати її в шаблон, “стригти всіх під один номер”, а необхідно створювати умови для того, щоб кожний член колективу розвивав індивідуальні позитивні властивості. Головна цінність колективу визначається саме тим, наскільки він дозволяє роз­крити все багатство потенційних сил і можливостей особис­тості, стимулювати її рух і розвиток. Тому у виховній роботі необхідно органічно поєднувати “педагогіку колективної дії” з “педагогікою індивідуальної дії”.

Розробляючи теорію виховання дисципліни, вчений наголошував на важливості забезпечення взаємодії педагога з колективом, а не тільки з конкретною особистістю. Май­стерність педагога полягає в тому, щоб поєднувати педагогічне керівництво з учнівським самоврядуванням, з наданням певних прав колективу, тобто щоб воля педагога і воля дитячого колективу були єдині. Повна самостійність в організації життя колективу, розвиток почуття відповідальності і обов’язку, господарського ставлення до всього, що відбувається у житті колективу, і одночасно наявність гри, відповідної віку – саме в цьому, за поглядами А.С.Макаренка, полягає сутність самоуправління в колективі.

Основою дисципліни є вимога, яка повинна поєднуватися з повагою до особистості вихованця. Логіка дисципліни полягає в тому, що: по-перше, кожний учень повинен бути впевненим, що дисципліна є формою для найкращого досягнення мети колективу; по-друге, дисципліна ставить кожну окрему особистість в найбільш захищену позицію, вільне положення. Однак, теоремами дисципліни є такі: інтереси колективу вище інтересів особистості; дисципліна прикрашає колектив (навіть, коли особистість робить і дещо неприємне для себе з задоволенням).

Певний внесок зробив А.С. Макаренко і в педагогіку сімейного виховання, визначивши принципи виховання дітей в сім’ї, як у первинному колективі, що висвітлено в його праці “Книга для батьків”.

А.С. Макаренко дуже високо оцінював значення педагогіки як соціальної науки, вважав її “самою діалектичною та складною наукою”. Він великої уваги надавав методологічним проблемам педагогіки, найважливішими з яких вважав вияв об’єктивно існуючих зв’язків між метою, засобами та резуль­татами педагогічної діяльності. Саме ці закономірності та відповідний розділ теорії, присвячений їх аналізу, вчений визначав, як педагогічну логіку, основною вимогою якої є доцільність. Класик педагогіки наголошував, що вирішального значення набуває не окремий прийом, а “логіка і дія всієї системи засобів, гармонійно організованих”.

Таким чином, провідними ознаками виховної системи А.С. Макаренка є гуманізм і оптимізм, як вміння педагога бачити в кожному вихованці позитивне й проектувати в ньому саме найкраще; виховання особистості кожної дитини в колективі та праці; облік індивідуальних особливостей в організації міжособистісних відносин у колективі. Основу його педа­гогічної спадщини складають ідеї: демократизації відносин у процесі педагогічного спілкування; необхідності постійного здійснення педагогами творчих пошуків; удосконалення педаго­гічної майстерності вихователів та батьків; педагогіки спів­праці та співробітництва тощо. Загальні принципи й методи, а також провідні педагогічні ідеї А.С. Макаренка є досить актуальними й для сучасної теорії та практики вітчизняної педагогіки.

Контрольні запитання:

1.Який саме зміст вкладав А.С. Макаренко у поняття «колектив»?

2.Що складає сутність теорії трудового виховання А.С. Макаренка?

3.Які вимоги висував А.С.Макаренко перед педагогічними працівниками?

4.В чому може полягати творче використання ідей А.С. Макаренко в навчально-виховному процесі сучасної школи?

5.Який внесок зроблено А.С.Макаренко в теорію та практику педагогіки?