J Порядним

Інтерв’юер, спілкуючись безпосередньо з респондентом, отримує різноманітну інформацію – конфіденційну і виключно приватну. Всі члени дослідницької групи, крім інтерв’юера, мають справу з „безособовою” інформацією, обробленою у той чи інший спосіб, тому інтерв’юер має зберігати у таємниці зміст й обставини проведення інтерв’ю, адреси, телефони респондентів тощо. Слід також пам’ятати, що порядність – одна з найцінніших людських якостей. Отже, інтерв’юер має бути порядним і стосовно людей, яких він опитує, а також членів дослідницької групи та своїх колег.

J Чесним, відповідальним.

Виконуючи завдання, інтерв’юер несе особисту відповідальність за дотримання всіх вимог відбору і опитування респондентів. Організатор, який залучає інтерв’юера до роботи, має бути впевненим, що всі його вимоги й інструкції будуть виконані. Безумовно, існують засоби перевірки якості роботи інтерв’юерів, але деякі помилки інтерв’юерів викриваються тільки після проведення польового етапу, а отже певна частина інформації стає непридатною для користування.

J Таким, що викликає довіру, приваблює до себе.

Потенційний респондент відчинить двері оселі і погодиться на розмову з інтерв’юером лише за умови, якщо останній викликає в нього довіру.

З приємною людиною приємно спілкуватися: інтерв’юер повинен мати охайний вигляд, стежити за своєю інтонацією, вміти зацікавити респондента досліджуваною проблемою, тактовно переконати його відповісти на запитання анкети.

J Сумлінним, старанним.

Завдання, просте воно чи складне, вимагає від інтерв’юера уважності до всіх подробиць. Скрупульозність у даному випадку можна назвати професійною якістю інтерв’юера.

J Дисциплінованим.

У дослідженні бере участь численна дослідницька група, кожен член якої має специфічні функції. Етапи дослідження взаємопов`язані один з одним, і мають конкретні строки виконання. Таким чином проведення дослідження - командна робота. Інтерв’юер повинен чітко дотримуватись вимог, інструкцій і вказівок організатора польового етапу дослідження, адже від дисциплінованості кожного з інтерв`юерів залежить робота налагодженого „дослідницького” механізму й успіх дослідження в цілому.

Команду інтерв’юерів для кожного конкретного дослідження формує організатор (супервайзер), враховуючи комунікативні, професійні якості та досвід роботи кожного інтерв’юера. До участі в специфічних дослідженнях залучаються інтерв’юери, які відповідають вимогам саме цих досліджень.

Розділ 7. Технологія проведення інтерв’ю

Загальна схема технології роботи інтерв’юера

Вступ
Хто респондент?	Знайомство з інструментарієм

Пошук

Контакт

Визначення респондента

Згода

Процес спілкування та підтримки комунікативного зв’язку

Вихід з інтерв’ю

Ідентифікація

Визначення дати та часу

Опитування

Заповнення блоку для ітнер’юера

Переключення уваги

Інструктаж респондента

Редагування

Консультація

Підготовка звітних документів

Зв’язок з керівником

Оперативне інформування керівника

Здати роботу керівнику

Рис. 7.1. Загальна схема технології проведення інтерв’ю

На рис. 7.1. представлена загальна схема технології проведення інтерв’ю, яка висвітлює послідовність кроків роботи інтерв’юера та їх взаємозв’язок. Далі в цьому розділі будуть розглянуті такі питання, як підготовка інтерв’юера до роботи, встановлення ним контакту з респондентом, введення в інтерв’ю, хід інтерв’ю, закінчення інтерв’ю та загальні правила проведення інтерв’ю.

Підготовка інтерв’юера до роботи складається з декількох послідовних етапів.

Розпочинається вона з обов’язкового інструктажу, що проводить організатор польового етапу дослідження перед початком будь-якого опитування.

Уважно прослухайте інструктаж, проаналізуйте анкету й інструкцію. Під час інструктажу з’ясуйте ВСЕ, що Вам незрозуміло. Переконайтесь, що Ви одержали повний комплект анкет і документів.

Налаштуйтесь на успішну роботу. Відрепетируйте інтерв’ю: опитайте за анкетою будь-кого з родичів або своїх друзів. Тим, хто має невеликий досвід з проведення інтерв’ю, корисно, якщо є така нагода, записати „пілотне” інтерв’ю на магнітофонну плівку і декілька разів прослухати її, звертаючи увагу на помилки та виправляючи їх. Слова, які важко вимовляються, повторіть декілька разів. Усі запитання промовляйте чітко, виразно, але без вимогливих інтонацій.

Не розпочинайте роботу в поганому настрої або якщо недобре себе почуваєте. Від першого враження, яке Ви справите на респондента, залежить успіх Вашої роботи. Ви маєте вселяти в респондента спокійну впевненість і ентузіазм, не пригнічуючи його власних поглядів.

Зверніть увагу на свій зовнішній вигляд: Ви – професійний інтерв’юер, і повинні бути охайним, спокійним, доброзичливим, щирим, уселяти довіру і приваблювати до себе. Дуже важливо заволодіти увагою і симпатією респондента з перших хвилин спілкування.

Найбільш охоче люди контактують та спілкуються з собі подібними. Тому Ваш зовнішній вигляд має відповідати смаку тієї категорії респондентів, яких Ви будете опитувати – від того, як респондент Вас сприймає, певною мірою залежить відвертість його відповідей.

Під час проведення опитування враховуйте особливості місцевості, тип поселення, де Ви працюєте, і одягайтеся відповідно: для роботи у сільській місцевості краще одягатися простіше, у разі специфічних досліджень враховуйте конкретні рекомендації організаторів проекту. Але в будь-якому з випадків під час роботи Ви повинні бути одягнені нейтрально: охайно і не пишно, навіть якщо у повсякденному житті Ваш власний стиль передбачає яскравий, екстравагантний одяг. Абсолютно виключені в одязі інтерв’юера аксесуари, що демонструють його певні пристрасті, індивідуальні смаки або належність до певних угруповань (політичних партій, фанклубів, релігійних організацій, торгівельних мереж тощо).

Подбайте про технічне забезпечення своєї роботи: приготуйте кулькову ручку (ні в якому разі не олівець) для запису інтерв`ю, можливо, Вам знадобиться планшетка або папка. Якщо Ви готуєтесь до проведення гнучкого інтерв’ю з диктофоном, перевірте якість запису саме на ту плівку, яку використовуватиме під час інтерв’ю. Для анкетування приготуйте ручки для тих, хто візьме участь в опитуванні.

Процес інтерв’ю дещо нагадує за своїми зовнішніми ознаками повсякденний досвід побутового спілкування. Але ця схожість оманлива.

Безперечно, інтерв’юер має право проводити опитування в будь-якому місці, приміщені, оселі, з будь-яким її повнолітнім мешканцем. Але слід також пам`ятати, що потенційний респондент, в свою чергу, має право на приватне життя і може відмовитись від інтерв’ю – участь респондента в опитувані може бути тільки добровільною.

Під час опитування інтерв’юер не вибирає респондентів за принципом „подобається – не подобається”, а керується спеціально розрахованими і математично вивіреними методиками. Велика кількість відмов від участі в опитуванні збільшує вірогідність помилки у математичних розрахунках, погіршує точність результатів дослідження, тому треба намагатися звести їх кількість до мінімуму.

Число відмов від інтерв’ю в кожному конкретному дослідженні залежить від багатьох чинників, але досвід переконує, що головний чинник, який значно зменшує кількість відмов, – мистецтво спілкування інтерв’юера з незнайомими людьми, вміння привабити до себе, захопити і зацікавити співбесідника.

Ще до початку взаємодії з потенційним респондентом інтерв’юерові слід пам’ятати, що запрошуючи респондента до участі в інтерв’ю, він, з одного боку, намагається задовольнити власні потреби (провести опитування, тобто виконати роботу, яка дає певний дохід), а з іншого – забирає в респондента час, перериває заняття, порушує його плани.

Неузгодженість інтересів інтерв’юера і респондента, відсутність в останнього позитивної мотивації знижує ефективність та якість відбору респондентів, негативно впливає на поведінку респондента, відвертість його відповідей, а отже і на точність кінцевого результату дослідження.

Від розуміння причин можливого виникнення проблемної ситуації, уміння адекватно мотивувати респондента, здатності поставити себе на місце останнього залежить кінцевий результат роботи інтерв’юера.

Інформація щодо причин, які можуть призвести до непорозумінь між респондентом і інтерв’юером, допоможе підготуватися до можливої негативної реакції респондента на візит інтерв’юера і запобігти виникненню труднощів під час першого контакту з респондентом.

Деякі з причин, що призводять до непорозумінь між респондентом та інтерв’юером:

На жаль, навіть високопрофесійні інтерв’юери стикаються в своїй роботі з випадками, коли інтерв’ю не виходить. Це може статися як через відмову респондента від участі в дослідженні, так і з інших причин.

Крім того, існують випадки, коли відмова інтерв’юера від проведення інтерв’ю виправдана, навіть якщо респондент задовольняє вимоги відбору та погоджується відповісти на запитання анкети. Такі випадки називатимемо „некоректними ситуаціями”.

„Некоректні ситуації”

Інтерв’юерові не слід впадати у відчай, навіть якщо відмова респондента була не дуже ввічливою або має місце „некоректна ситуація”. У такому разі слід перейти, за інструкцією до наступної оселі.

Якщо людина, яка відчинила Вам двері, не відповідає вимогам Вашого завдання, тактовно поцікавтесь соціально-демографічними характеристиками інших членів родини. У випадку коли особи, яка Вам підходила б для проведення опитування немає вдома, домовтесь про наступний візит або, залежно від вимог пошуку респондента, переходьте до наступної оселі.

На рисунку 7.1 зображена схема, що описує чотири можливих ситуації контакту з потенційним респондентом та чинники, що зумовлюють досяжність респондентів.

Схема досяжності респондента під час проведення масового опитування

Перед початком інтерв’ю необхідно вибрати зручне місце для опитування.

Іноді інтерв’юерам доводиться проводити опитування в холі квартири, на кухні, на подвір’ї тощо. Бажано, щоб інтерв’ю проходило в комфортних умовах, адже воно триватиме певний час (близько 30–50 хвилин). Але за будь-яких обставин запропонуйте респондентові якомога зручніше влаштуватися, так само влаштуйтеся й Ви.

Попередьте респондента про орієнтовну тривалість інтерв’ю. У респондента має бути досить часу для того, щоб давати ґрунтовні, обмірковані відповіді. Якщо час респондента обмежений, відразу домовтеся про місце і час продовження опитування.

Винятком є так звані „експрес-опитування”. Вони займають мало часу та можуть (згідно із завданням) проводитися і на вулиці, і вдома у респондента, і в інших місцях. У цьому випадку дефіцит часу в респондента може бути приводом для того, щоб не опитувати його взагалі.

Подбайте, щоб під час опитування Вам не заважали домашні, щоб респондент не відволікався на сторонні речі. Бажано, щоб під час розмови телевізор, радіо були вимкнені. Попросіть, якщо це можливо, щоб Вас із респондентом залишили наодинці, а коли такої нагоди немає, нагадайте іншим, щоб вони не втручалися в бесіду: не коментували Ваші запитання і відповіді респондента, не висловлювали власних думок тощо.

На початку інтерв’ю ще раз переконливо поясніть респондентові, що не буває правильних і неправильних відповідей, а Вас цікавить саме його думка. Підкресліть важливість щирості відповідей респондента, його серйозного ставлення до дослідження.

Розкажіть, в якому режимі проходитиме інтерв'ю, роз`ясніть, як користуватися картками (якщо вони передбачені в опитуванні), заповнювати анкету (під час анкетування).

Запропонуйте респондентові, якщо в цьому є потреба, використовувати окуляри, слуховий апарат тощо.

Під час інтерв’ю користуйтеся такими порадами:

Після закінчення інтерв’ю подякуйте респондентові за участь у дослідженні, за цікаві, змістовні відповіді. У його присутності перевірте правильність заповнення анкети. В анкеті не повинно залишатися пропущених позицій, усі відповіді на відкриті запитання та коментарі мають бути вписані розбірливо.

Попередьте респондента про можливість проведення валідизації етапу збору первинної інформації (перевірки якості, достовірності і обгрунтованості). Якщо потрібно, роз’ясніть йому процедуру проведення валідизації. Наголосіть, що перевіряється якість саме Вашої роботи.

Існують загальні правила проведення інтерв’ю:

Правило Œ

Як зачитувати запитання

Правило 

Повторне зачитування запитання

Правило Ž

Варіанти відповідей

Правило 

Уточнення щодо відповідей

Правило 

Роз’яснення до запитань

Правило ‘

Логічна послідовність запитань

Правило ’

поведінка інтерв’юера під час інтерв’ю

РОЗДІЛ 8. ВИБІРКОВІ ОПИТУВАННЯ

Тепер перейдемо до наступного, одного з найважливіших аспектів проведення соціальних, соціологічних досліджень – безпосереднього пошуку та відбору осіб, які візьмуть участь у дослідженні, тобто пошуку та відбору наших респондентів.

Спеціальні схеми пошуку та відбору респондентів застосовуються під час проведення вибіркових опитувань численних спільнот, у тому числі, населення України. Переважна більшість соціологічних, соціальних досліджень мають характер вибіркових. Тобто, під час вивчення великих спільнот досліджується не спільнота в цілому, а лише визначена її частина, що має назву „вибіркова сукупність”. Вибіркове дослідження дозволяє в стислий термін і з економією людських, часових та фінансових ресурсів отримати надійні і точні дані про великі групи людей.

Пошук та відбір респондентів до вибіркової сукупності під час дослідження здійснюється за спеціальними методиками, які ґрунтуються на статистичних закономірностях та науково-прикладних розробках. Використання методик пошуку та відбору респондентів дозволяє сформувати вибіркову сукупність так, що вона надзвичайно точно віддзеркалюватиме властивості цілої соціальної спільноти. Отже, зазначені методики забезпечують потрапляння до вибіркової сукупності саме тих респондентів, опитування яких дозволяє зробити точні висновки про численну соціальну спільноту в цілому.

Від того, наскільки послідовно та точно дотримуються принципи і правила пошуку та відбору респондентів, залежить якість та точність отриманої інформації, а в підсумку – усього дослідження.

Існує декілька найчастіше застосовуваних під час проведення досліджень схем пошуку та відбору респондентів, що ґрунтуються на математично-статистичних закономірностях та науково-прикладних засадах. Всі вони наводитимуться нижче. А зараз охарактеризуємо суть вибіркового дослідження.

Фактично, ми всі частково можемо вважати себе дослідниками, адже здійснюємо вибіркові дослідження щодня, наприклад коли на ринку купуємо овочі та фрукти. Для цього ми (покупець) йдемо на ринок, оцінюємо там усі наявні пропозиції, відшукуємо найкращі за формою та виглядом і найбільш прийнятні за ціною (перші два критерії вибору яблук), і, щоб прийняти остаточне рішення, куштуємо декілька часток (скибок). У разі якщо смак нас влаштовує, ми купуємо яблука. Зазначимо, що остаточний вибір покупець робить, скуштувавши лише один шматок одного яблука, а купує десять або більше. Тобто висновок про смакові характеристики решти яблук покупець робить на підставі свого знання про смак того яблука, яке скуштував сам.

Як покупець під час купівлі яблук остаточне рішення приймає, випадково скуштувавши одне яблуко, так само і дослідник (соціолог) намагається зробити висновки про великі соціальні спільноти, вибірково опитавши з цієї спільноти деяку сукупність людей. Але ця схожість лише зовнішня, бо дослідник при виборі способів та критеріїв відбору респондентів спирається на точні математичні розрахунки та науково розроблену методику, на відміну від покупця який виходить із власного життєвого досвіду, смакових рецепторів язика, реклами тощо. Звичайно, наслідки помилок дослідника та покупця важко порівнювати. У разі купівлі кислих яблук у покупця в гіршому випадку зіпсується настрій. Помилки дослідника під час відбору респондентів призводять до додаткових фінансових та часових витрат, до отримання спотворених даних, та неправильних висновків. Тому до розробки методик пошуку та відбору респондентів, перевірки реалізації цих методик, дослідник повинен підходити дуже прискіпливо. Але про це трохи нижче.

Перед тим як перейти до загальних принципів проведення вибіркових соціальних та соціологічних досліджень, ще раз повернімося до прикладу з яблуками. Спробуємо подивитися на проблему оцінювання яблук на ринку з іншого погляду, а саме з боку санітарної комісії, яка мусить перевірити якість яблук усіх гуртових продавців за допомогою вибіркового методу. Уявімо себе на місці контролера з якості яблук. Отже, перед нами як контролерами постають дві проблеми: по-перше, необхідно перевірити усіх продавців, щоб кожний з них отримав право (або, навпаки, заборону в разі незадовільної якості яблук) на продаж, по-друге, треба якомога точніше перевірити якість їхньої продукції. Потрібно перевірити продукцію усіх продавців, але виникає запитання, скільки саме яблук у кожного продавця та яким чином треба перевірити, щоб правильно визначити їх якість. Постає природне обмеження: перевірити всі яблука ми не в змозі ані фізично, ані фінансово. Однак така суцільна перевірка і не має сенсу. Щоб точно оцінити якість яблук, необхідно застосувати вибірковий метод. Відомо, що в середньому в кожного продавця 200 ящиків, де приблизно по 50 яблук. Отже, у середньому кожний продавець має по 10 000 яблук. За законами статистики для такої кількості однорідних за своїми властивостями предметів (елементів), як яблука, достатньою є вибірка із 100 яблук. На перший погляд, для того, щоб визначити якість всіх яблук, треба перевірити усього 100 яблук, тобто два ящики (2х50=100). Такий спосіб дуже легкий, але помилковий. Бо поза нашою увагою залишаться 98 ящиків і ми не знатимемо якості цих яблук. Для точності нам необхідно рівномірно розподілити відбір яблук з усіх ящиків. Щоб дотриматися принципу рівномірності відбору з 200 ящиків, треба розрахувати певну послідовність відбору, тобто крок (інтервал), за яким здійснюватимемо вибір ящиків, з яких, у свою чергу, відбиратимемо яблука. Ящиків 200, треба відібрати 100 яблук, отже, 200 ділимо на 100 – отримуємо крок 2. Таким чином, відбирати яблука треба з кожного другого ящика. Але якщо відбирати яблука тільки з верхнього шару в ящиках, то знизу можуть бути гнилі екземпляри. Тому умовно (приблизно) розділимо ящики на три шари: верхній, середній та нижчий. Отже, при відборі необхідно врахувати і цю особливість зберігання яблук, послідовно чергуючи відбір яблук з різних шарів у ящиках.

У кінцевому рахунку схема перевірки може бути такою. Перевіряємо усіх продавців. У кожному 2-му ящику перевіримо одне яблуко. Причому, у 2-му (8, 14, 20-му) за рахунком ящику яблуко беремо з верхнього шару, в 4-му (10, 16, 22-му) – з середнього, у 6-му (12, 18, 24-му) – зі споду.

Тільки у такий спосіб ми забезпечимо більш-менш точну перевірку якості яблук та оцінимо її правильно. Цей насправді цілком спрощений приклад дозволяє, хоча б поверхово, уявити собі планування та розрахунок вибіркового методу на практиці.

Вибірковий метод забезпечує обгрунтованість та „законність” висновків про велику сукупність елементів, на підставі невеликої вибірки елементів з неї. Основні засади вибіркового дослідження виходять з філософського постулату, що властивості цілого завжди відбиваються в його частині, та з закону великих чисел, який стверджує: чим більше елементів (одиниць) цілої сукупності буде взято, тим менше випадкових помилок в отриманих даних. На основі цих постулатів, сьогодні розроблено декілька методик, що пройшли практичну перевірку та використовуються під час наукових досліджень у різних сферах суспільного життя, в різних галузях виробництва.

Під час проведення соціологічних, соціальних досліджень соціологи планують та розраховують вибірковий метод. Наприклад, досліднику необхідно зробити висновки про сприйняття телевізійних каналів населенням країни. Для цього не треба опитувати всіх мешканців країни, а потрібно вибірково опитати певну вибіркову сукупність мешканців України. Але якщо для перевірки яблук використати вибірковий метод досить легко, то у соціальних та соціологічних дослідженнях, коли для опитування відбираються люди, усе ускладнюється в декілька разів. Бо люди відрізняються за багатьма дуже важливими ознаками: статтю (чоловіки/жінки), віком, рівнем освіти (середня/середня спеціальна/вища), родом діяльності (слюсар, токар, підприємець, політик тощо), регіоном та місцем проживання і так далі. Тому при плануванні вибіркового дослідження дослідник має розробити схему пошуку та відбору респондентів таким чином, щоб респонденти, які потраплять до вибіркової сукупності, віддзеркалювали всі суттєві відмінності людей, наявних у соціальній спільноті, що досліджуються. У статистиці властивість вибіркової сукупності відображати важливі ознаки великої сукупності елементів, що досліджується, називають репрезентативністю. Репрезентативність є однією з найважливіших характеристик соціологічних, соціальних досліджень. Унаслідок порушення схем пошуку та відбору респондентів значно зменшується репрезентативність і, отже, результати усього дослідження виявляються неправильними.

Плануючи вибіркову сукупність, дослідник виходить з такого принципу:

ü За існуючих обмежених часових та фінансових ресурсів сформувати репрезентативну вибіркову сукупність, яка максимально відбиватиме основні характеристики досліджуваної соціальної спільноти (територіальні, соціально-демографічні).

При плануванні та розрахунку схем пошуку та відбору респондентів для вибіркового дослідження дослідник:

Ø збирає усю важливу інформацію про спільноту, яку досліджує (чисельність, важливі характеристики);

Ø проводить статистичні розрахунки загальної чисельності вибіркової сукупності, спираючись на закони теорії ймовірності;

Ø розробляє методики відбору та пошуку респондентів таким чином, щоб методика:

· по-перше, забезпечувала відображення у вибірковій сукупності важливих ознак соціальної сукупності, що досліджується;.

· по-друге, забезпечувала рівну (ненульову) можливість потрапляння кожної особи з досліджуваної соціальної спільноти до вибіркової сукупності.

Після завершення опитування дослідники перевіряють дотримання методик пошуку та відбору респондентів, щоб визначити ступінь похибки, який впливає на рівень репрезентативності дослідження.

Вибір конкретної методики пошуку та відбору респондентів залежить від одного з двох способів формування вибіркової сукупності: ймовірнісного (випадкового) або цільового (невипадкового). При ймовірнісному способі, коли процес відбору респондентів зумовлений законами теорії ймовірності, заздалегідь не можна передбачити, хто саме (точно) стане нашим респондентом у кожному конкретному випадку відбору. Але якщо процедуру відбору статистично значущої кількості респондентів було дотримано, то можна буде зробити точні висновки про соціальну спільноту, що досліджувалася, в цілому.

На відміну від методик, що ґрунтуються на ймовірнісному відборі, під час застосування цільового відбору дослідник заздалегідь планує, кого саме треба відібрати, тобто визначає, які характеристики мають бути притаманні респондентам і яким чином їх необхідно відбирати. Цільовий пошук тавідбір респондентів, виходячи з назви цього різновиду методик, спрямовано на відбір представників з визначених цільових груп населення. Наприклад, такою цільовою групою можуть бути філателісти або власники автомобілів марки „Тойота”, або люди, що часто користуються послугами авіакомпаній під час закордонних відряджень, тобто такі категорії населення, представників яких важко відшукати, використовуючи ймовірнісні методики відбору. Для пошуку та відбору таких категорій населення застосовують цільові методики.

З усіма видами методик пошуку та відбору респондентів, як імовірнісних, так і цільових, ми ознайомимося нижче, а зараз підіб’ємо проміжний підсумок. Під час дослідження великих соціальних спільнот соціологи використовують вибірковий метод. За допомогою спеціальних методик пошуку та відбору респондентів формується вибіркова сукупність. Вибіркова сукупність репрезентує (відбиває) основні властивості великої соціальної спільноти, що досліджується. Репрезентативність є однією з основних характеристик вибіркового дослідження.

А тепер перейдемо до основних методів, за допомогою яких здійснюється пошук та відбір респондентів.

Метод випадкових чисел належить до ймовірнісних методик відбору. Для того щоб краще зрозуміти його суть, спробуємо пригадати, такий спосіб заробітку і витрачання грошей, як лотерея, наприклад лотерея 6 із 36.

Згадаймо загальні умови проведення лотереї: протягом тижня гравці заповнюють картки, де перекреслюють 6 чисел з 36 можливих. Наприкінці тижня відбувається розіграш, у результаті якого визначається 6 переможних чисел. Величина виграшу залежить від того, скільки чисел, перекреслених гравцем, збіжиться з тими числами, що були визначені під час розіграшу. У разі якщо усі шість чисел збіглися, гравець отримує повністю “джек пот”.

Сконцентруймо увагу на процедурі розіграшу. Із барабана, де знаходяться обов’язково добре перемішені кульки, на яких зазначені числа від 1 до 36, послідовно витягають шість кульок. Кожна кулька з 36 має рівну ймовірність бути витягнутою, а також бути виграшною. Відбираються числа випадково, незалежно від того, хто проводить лотерею. Незалежність та випадковість відбору чисел забезпечує справедливість проведення розіграшу, але, на жаль, не підвищує ймовірність вгадати всі 6 чисел, яка вираховується таким чином. Імовірність вгадати перше число становить 1/36, друге – 1/35, трете – 1/34, четверте – 1/33, п’яте – 1/32, шосте – 1/31. Імовірність вгадати усі шість чисел обраховується, як добуток усіх імовірностей (1/36х1/35х1/34х1/33х1/32х1/31). Правда, імовірність вгадати усі 6 чисел є дуже невисокою.

У соціальних та соціологічних дослідженнях з метою підвищення незалежності та випадковості відбору респондентів використовується “лотерейний” метод відбору. Його повна назва метод випадкових чисел. Цей метод застосовують тоді, коли необхідно провести відбір потенційних респондентів зі списку осіб, що досліджуються. Але в соціальних та соціологічних дослідженнях він з метою економії часу реалізується по-іншому, ніж у лотереї. Звичайно, наприклад, якщо необхідно відібрати певну кількість осіб з 200, то можна заготувати картки, переписати номери осіб зі списку до карток, картки покласти в барабан та добре перемішати, а потім випадково відібрати необхідну для опитування кількість респондентів. Але чи не занадто багато дій необхідно зробити, щоб досягти поставленої мети? Тому незалежність та випадковість відбору потенційних респондентів зі списку забезпечується таблицями випадкових чисел. Таблиця випадкових чисел – це спеціальний аркуш, що містить низку чотиризначних чисел, випадково згенерованих, згрупованих у стовпчики та рядки (фрагмент таблиці наведено нижче). Ця таблиця була розроблена спеціалістами з математичної статистики спеціально для проведення вибіркових досліджень у різних галузях. Іноді замість таблиці випадкових чисел використовують спеціальні комп’ютерні програми, що самостійно генерують ланцюжок випадкових чисел, за допомогою якого здійснюється відбір. Отже, замість таблиці випадкових чисел у процесі відбору може використовуватися таблиця згенерованих комп’ютером випадкових чисел.

Фрагмент таблиці випадкових чисел (М.Р. Ефимова, Е.В. Петрова,

В.Н. Румянцев Общая теория статистики: Учебник – М: Инфра-М, 1998)

Загальна процедура відбору зі списку має такий вигляд: з таблиці випадкових чисел вибирається необхідна кількість чисел (за стовпчиком чи рядком, залежно від умов відбору), далі з пронумерованого списку вибираються ті особи, порядкові номери, які збігаються з обраними з таблиці числами.

Розглянемо процес відбору зі списку за допомогою таблиць випадкових чисел більш докладно і послідовно:

Ø Перевірити, чи має список нумерацію. Якщо ні, то необхідно пронумерувати його самостійно олівцем, перевіряючи послідовність чисел. Якщо робити позначки в списку заборонено, то підрахунок потрібних порядкових номерів треба здійснити усно.

Ø Уточнити кількість осіб, яких необхідно опитати.

Ø Підрахувати точну кількість чисел, які треба відібрати з таблиці випадкових чисел, врахувавши кількість запасних*. Для цього необхідно додати до загальної кількості осіб, які необхідно опитати, кількість запасних (мінімум половину (можна більше) від загальної кількості тих, що треба опитати). Наприклад, якщо треба опитати 20 осіб, то до цього числа додається половина, тобто 10 (20 поділити на 2). Таким чином, кількість чисел, яку необхідно відібрати, становить 30.

Ø Виписати з таблиці випадкових чисел на окремий аркуш відбору потенційних респондентів необхідну кількість чисел. Виписування чисел необхідно проводити за визначеним інструкцією порядком: відбирати за стовпчиком або за рядком (!). Дуже важливо, виписуючи числа, враховувати правила користування числами з таблиці випадкових чисел (наведені нижче).

Ø Відібрані числа необхідно записати в стовпчик, одне за одним у тому порядку, в якому здійснювався їхній відбір з таблиць випадкових чисел, до аркуша відбору потенційних респондентів. Далі потрібно розділити низку чисел, що виписані, на основні та на запасні. Наприклад, нам треба опитати 20 осіб, отже, врахувавши запасні числа, з таблиці випадкових чисел послідовно виписуємо 30 чисел. Перші 20 чисел з них є основними, а решта – запасні.

Ø Знайти в списку порядкові номери осіб, що відповідають виписаним з таблиці числам.

Ø Переписати до аркуша потенційних респондентів усіх відповідних осіб кожного напроти свого числа. Виписувати зі списку необхідно усю важливу інформацію, що може допомогти під час пошуку та контактування з потенційним респондентом. Як правило, такою інформацією є прізвище, ім’я, по батькові особи, повна адреса того місця, де вона мешкає, дата народження.

Ø За укладеним аркушем здійснюється процес пошуку та відбору потенційних респондентів.

Ø Спочатку ми знаходимо та контактуємо з особами, які позначені як основні в списку відібраних. Якщо на нашому шляху виникають об’єктивні бар’єри, тобто когось з основної групи потенційних респондентів не вдається знайти або контакт не вдається встановити, то ця особа замінюється на першу із запасних, у разі повторення – на другу і так далі послідовно.

Правила користування числами з таблиці випадкових чисел пов’язані з чисельністю осіб у списку, з якого здійснюється відбір. Залежно від того, скільки в списку осіб, необхідно виписувати відповідні числа. Як видно з наведеного фрагмента таблиці випадкових чисел, цю таблицю занесено чотиризначні числа. Якщо в списку, наприклад, 500 осіб і відповідно наявна нумерація від 1 до 500, то чотиризначні та тризначні числа більші за 500 не мають сенсу. У подібній ситуації користуються правилом, за яким перша цифра в числах, що наведені у таблиці випадкових чисел, умовно викреслюється; до уваги беруться тільки три останні цифри. Якщо отримане таким чином число більше за 500, то воно пропускається і виписується наступне тризначне число, менше за 500. Подивимося на наведений фрагмент таблиці і спробуємо відібрати 3 числа (з урахуванням запасних 5 чисел) для вибірки зі списку кількістю 500 осіб. Отже, відбір чисел здійснюватимемо за рядком. Перший та другий рядки мають такий вигляд:

Спробуємо привести його до тризначних чисел. У першій та другій клітинах відкинемо першу п’ятірку, у третій першу трійку і т. д. Після перетворення отримуємо такі ряди чисел:

У нашому списку 500 осіб, отже числа для відбору мають бути меншими або дорівнювати 500. Відбираємо послідовно 5 чисел, що відповідають цій вимозі. Зазначеній вимозі відповідають числа з першої клітини першого ряду (489), третьої (156), восьмої (460) та з п’ятої (020), сьомої (375) клітин другого ряду. Таким чином, зі списку виписуємо дані стосовно осіб з перерахованими номерами. Отримуємо аркуш для відбору потенційних респондентів такого виду:

Якщо список, з якого здійснюватимється відбір, міститиме менш ніж 100 одиниць, то відповідно у таблиці випадкових чисел треба відкидати дві цифри.

На цьому завершимо розгляд методу випадкових чисел та перейдемо до іншого ймовірнісного за своєю природою методу – крокового.

Свою назву „кроковий метод” цей метод отримав тому, що під час вибіркового дослідження відбір елементів з деякої сукупності здійснюється з певним постійним кроком. Кроковий метод використовується тоді, коли сукупність досліджуваних елементів характеризується певною впорядкованістю. Наприклад, у вищенаведеному уявному випадку з перевіркою яблук на ринку попередньо встановлений крок, за яким відбиралися ящики з яблуками (кожний другий ящик), дозволяв особам, що здійснюють перевірку, дійти висновку про якість яблук у всіх ящиках. Іншим простим прикладом використання крокового підходу з життя є добре відома лічилка. Пригадаймо шкільні уроки фізкультури, коли клас перед грою, скажімо, в баскетбол, шикувався в шеренгу за ростом, а потім розраховувався на „перший-другий-третій”. Таким чином, клас ділився на три приблизно рівні за ростом команди. Звичайно, цей останній приклад не претендує на наукову точність, але принцип дуже подібний.

Кроковий метод відбору використовується в різних галузях промислового виробництва. Під час перевірки якості продукції, що якимось чином впорядкована, наприклад телевізори, що рухаються по певному конвеєру. Усі телевізори проходять перевірку, але спеціальному всебічному оглядові підлягає кожний 20 телевізор.

У соціальних та соціологічних дослідженнях кроковий метод використовується дуже часто. Його застосовують, коли деяка сукупність респондентів чи проміжних одиниць відбору (будинків, організацій, помешкань, де здійснюється пошук потенційних респондентів), впорядкована або потенційно може бути впорядкована за деякими ознаками: абеткою, порядковими числами, у просторі, часі тощо. Тому кроковий відбір може використовуватися для відбору: 1) окремих будинків, 2) організацій, 3) окремих помешкань (квартир) і 4) окремих респондентів.

Кроковий метод може бути застосований під час відбору з упорядкованих списків як окремих осіб (наприклад зі списків виборців, списку учнів), так і організацій (наприклад муніципальних ательє). Крім того, кроковий відбір може використовуватися, коли списку немає (наприклад під час відбору будинків). Крок може розраховуватися як самим інтерв’юером за заздалегідь визначеними інструкціями, так і бути визначеним дослідником перед початком дослідження. Розглянемо обидва варіанти застосування крокового методу.

Спочатку зупинимося на застосуванні крокового методу під час відбору зі списків. На цьому етапі кроковий метод є зручною альтернативою методу випадкових чисел, економічною за часом та легкою при використанні, хоча цей метод також має деякі недоліки. За наявності впорядкованих списків, наприклад списків виборців (виборці в списках впорядковані за будинками, де мешкають), розраховується певний крок відбору з кожного конкретного списку.

Отже, за допомогою схеми розрахунку крокового відбору спробуємо проілюструвати реалізацію розрахунку:

Після розрахунку кроку відбору, здійснюється відбір потенційних респондентів зі списку. Відбір за допомогою кроку провадиться:

У підсумку отримуємо аркуш потенційних респондентів такого виду:

Крім того, кроковий метод використовують під час пошуку та відбору респондентів без списків, найчастіше при реалізації маршрутної вибірки (докладно див. „Маршрутна вибірка”) для відбору будинків, де здійснюватиметься відбір респондентів. З цією метою розраховується крок для відбору будинків. Крок розраховується так само, як і для відбору із списків. “Чисельник” дорівнює кількості будинків на вулиці, „знаменник” – кількості респондентів, яких треба опитати. Крок відбору визначається так: „Крок”=”чисельник”/”знаменник”. Спробуймо проілюструвати застосування маршрутної вибірки на прикладі. Ми здійснюємо пошук 10 респондентів, які мешкають на вулиці Дачній. Для цього необхідно спочатку підрахувати кількість житлових будинків на цій вулиці, приміром кількість становитеме 27. Отриманий “чисельник” 27 ділимо на кількість інтерв’ю (“знаменник”), отримуємо 2,7. Округлюємо до 3. Отже, у цьому випадку крок відбору будинків становитиме 3. Наступна дія – визначення будинку, з якого необхідно розпочати відбір. Цей крок розраховується як половина від кроку (3:2=1,5, заокруглюємо до 2). Отже, пошук респондентів починаємо з 2-го житлового будинку з кроком 3 (тобто наступним будинком буде 5-й) у порядку збільшення порядкових номерів на вулиці Дачній.

Перші два випадки застосування крокового методу були пов’язані з потребою самостійно розрахувати крок відбору зі списку і без списку. Але іноді крок відбору визначається дослідником заздалегідь. Ґрунтуючись на спостереженнях та даних інших досліджень, дослідник власноручно розраховує кроки та порядок відбору. Для ілюстрації наведемо такий приклад. Проводиться опитування у певній крамниці, із завданням опитати 40 осіб. Споживачами вважатимемо усіх, хто виходить із цієї крамниці. Тобто опитування проводитиметься при виході споживача з крамниці. Опитування проводиться двома інтерв’юерами. Відбір респондентів проводиться за схемою:

v 10 осіб кожному інтерв’юеру необхідно опитати з 10-ї до 14-ї години з кроком 10, починаючи з 3 -го відвідувача крамниці

v та 10 осіб з кроком 15 з 15-ї до 18-ї години, починаючи з 7 -го відвідувача.

Тобто у цьому випадку кожним інтерв’юером по 10 споживачів опитуються до перерви у крамниці, решта – після перерви. Отже після 10-ї години відраховуємо 3-го відвідувача, що вийшов з крамниці, встановлюємо контакт для проведення інтерв’ю. Незалежно від того, погодиться дати інтерв’ю 3-я особа чи ні, у цей час Ваш колега відраховує від цієї 3-ї 10 відвідувачів, які вийшли з крамниці, та з 10-ю особою за порядком встановлює контакт, і знову, незалежно від того, погоджується чи ні ця 13-а особа відповісти на запитання анкети, наступний потенційний респондент буде 10-м за рахунком від тієї особи, з якою був востаннє встановлений контакт. Тобто крок розміром 10 до перерви (і 15 після перерви) має бути збереженим у будь-якому випадку. Самовільне порушення розміру кроку призводить до зменшення незалежності відбору і, як наслідок, похибок у вибірковій сукупності.

Отже, кроковий метод належить до ймовірнісних способів відбору. Він використовується як на етапах відбору проміжних одиниць дослідження: будинків, квартир, організацій, де безпосередньо відбираються потенційні респонденти, так і на етапах відбору респондентів з наявних списків.

Вище вже згадувався маршрутний метод та навіть частково наводився приклад його застосування під час відбору житлового будинку на вулиці Дачній (див. „Кроковий метод”). Розглянемо докладніше цей метод.

Маршрутний метод застосовується для пошуку та відбору респондентів під час досліджень, що провадяться в місцях проживання потенційних респондентів, тобто за домашніми адресами. Як добре відомо, люди здебільшого мешкають скупчено на певних територіях, у певних поселеннях, на певних вулицях, у певних будинках і квартирах. Тому коли соціологи досліджують мешканців певної географічної території, то мають враховувати спосіб проживання населення цієї території.

Спосіб упорядкованості проживання людей на певних територіях певною мірою подібний до „матрьошки” (у найбільшій за розміром матрьошці знаходиться менша за розмірами, у меншій – ще менша і так далі, доки не дістаємося найменшої матрьошки, яка не відкривається). Так само можна собі уявити те, як люди проживають на певній території: спочатку треба виділити певну країну, де вони проживають Þ у цій країні є певні поселення (селища, міста тощо) Þ у цих поселеннях є вулиці Þ на вулицях розташовані <