Види анкет

Тип А – самозаповнення індивідуальне,

Тип Б – самозаповнення групове (в аудиторії),

Тип У – інтерв’ю „віч-на-віч”.

Перед тим як приступати до розробки анкети, необхідно ще раз переглянути мету і завдання дослідження. Саме вони визначають тип анкети, її структуру, зміст і особливості мови. Варто мати на увазі, кого саме будуть опитувати за даною анкетою, наскільки однорідна група потенційних респондентів з точки зору предмета дослідження (чи немає необхідності готувати більш ніж одну анкету – тобто окремі види анкет для різних груп респондентів).

Дамо коротку характеристику різних видів анкет. Структурована анкета складається таким чином, щоб той, хто опитує, не міг змінити ні послідовність запитань, ні їх формулювання. Саме такі анкети використовують при опитуванні великої кількості респондентів. Запитання можуть використовуватися і відкриті, і закриті. У масових опитуваннях питома вага відкритих запитань, як правило, невелика (на рівні 10–15%). У деяких видах досліджень структуровану анкету використовувати досить складно чи навіть неможливо. Формалізовані запитання не завжди забезпечують необхідну глибину відповідей, можуть викликати дискомфорт у респондентів, особливо в тих випадках, коли пропоновані варіанти відповідей не відповідають його точці зору. Крім того, якщо очікується, що відповіді різних груп потенційних респондентів будуть значно відрізнятися, то краще скористатися напівструктурованою анкетою. Цей вид анкет більш гнучкий. У них, як і в структурованих, повинні міститися дослідницькі запитання, сформульовані відповідним чином. Але інтерв’юер має право задавати запитання в тому порядку, який найбільше відповідає ходу интерв’ю в кожному конкретному випадку, пропускати окремі запитання для того, щоб повернутися до них трохи пізніше. Дозволено ставити запитання в перефразованій формі, вільно застосовувати уточнюючі запитання. Крім того, допускається можливість відходу від основного напряму інтерв’ю, якщо респонднет повідомляє цікаву і корисну для дослідження інформацію. Тобто напівструктурована анкета – це інструмент дослідження, що забезпечує велику глибину опитування. Така анкета також може включати і відкриті, і закриті запитання, але їх співвідношення, як правило, на користь відкритих. Варто відразу застерегти, що при використанні напівструктурованої анкети існує небезпека неоднозначної інтерпретації запитань, визначена свобода в діях інтерв’юера може внести значний суб’єктивізм у процес одержання первинної інформації. З огляду на це, цілком очевидно, що якщо при структурованій анкеті опитування може провести практично кожний (хоча для забезпечення належної якості дослідження для будь-якого найпростішого опитування варто залучати підготовлених інтерв’юерів), то напівструктурованими анкетами ефективно можуть користуватися тільки досвідчені інтерв’юери. Існує ще один вид анкет, що фактично являє собою контрольний перелік запитань. Такий перелік запитань, які цікавлять дослідника, використовують при неструктурованому опитуванні. Такий запитальник скоріше схожий на перелік тем для розмови, ніж на анкету. Його функція – нагадувати теми, проблеми, а не давати готові сформульовані запитання. З такою „анкетою” той, хто опитує, має максимальний ступінь свободи в побудові розмови з респондентом, щоб досягти найбільшої глибини аналізу проблем. Цей тип запитальника частіше використовується при якісних дослідженнях, коли кількість одиниць опитування невелика, коли проблематика маловивчена і нерозроблена, а також при проведенні фокусованих групових інтерв’ю.

Тип анкети визначається виходячи з дослідницьких цілей, предмета і проекту дослідження, наявних ресурсів для забезпечення всіх етапів повного циклу соціального дослідження, а також методу опитування. Телефонне опитування, наприклад, вимагає, по-перше, обмеженого об’єму самої анкети, по-друге, не дозволяє використовувати роздавальні картки для респондентів, по-третє, передбачає лише нескладні запитання, по-четверте, не дозволяє використовувати громіздкі варіанти відповідей і складні оціночніні шкали. Анкети, розраховані на письмове заповнення, також повинні враховувати специфіку цього методу, тобто забезпечувати мотивацію респондента, бути досить стислими і нескладними для заповнення, містити чіткі інструкції по кожному запитанню. Існують свої вимоги до анкет при опитуванні „face to face” і при використанні інших технологій.

Розробка і дизайн анкет. Анкета, як правило, включає п’ять компонентів:

1) ідентифікаційна інформація;

2) запрошення до співробітництва;

3) інструкції;

4) необхідна досліднику інформація, про яку запитується;

5) класифікаційна інформація.

Ідентифікаційна інформація, перший компонент анкети, в залежності від характеру дослідження може містити дані про ім’я, адресу респондента чи організації, номер телефону, ім’я інтерв’юера, дату і тривалість інтерв’ю і т. ін. Частина цієї інформації відома заздалегідь, ще до власне проведення опитування, із завдань вибіркової сукупності. Частина інформації заповнюється інтерв’юером самостійно, деяка інформація запитується в респондента. Ідентифікаційна інформація може міститися на початку анкети, наприкінці чи частково на початку, а частково наприкінці. Запрошення до співробітництва чи пропозиція взяти участь в опитуванні являє собою вступне слово до інтерв’ю, яка розробляється дослідниками разом з анкетою та повинне інформувати про організаторів дослідження, містити необхідну інформацію для того, щоб зацікавити і мотивувати респондента до участі в опитуванні, пояснити мету та завдання дослідження в мінімально необхідному об’ємі, повідомляти про те, скільки часу знадобиться для участі в опитуванні.

Інструкції являють собою коментарі для інтерв’юера чи для респондента про те, як працювати із запитальником і його запитаннями. Інструкції можуть стосуватися окремого запитання чи блоку запитань, запитальника в цілому. У залежності від методики опитування інструкції можуть міститися безпосередньо в бланку анкети чи в окремому документі – “Інструкції для інтерв’юера”.

Необхідна досліднику інформація, про яку запитується, становить основну і найбільшу частину анкети. Розробка саме цієї частини анкети найбільш складна і визначає успіх усього дослідження.

Класифікаційна інформація – розділ анкети, що стосується характеристик респондентів. Ці дані надаються безпосередньо респондентом, до них належать персональні дані про вік, освіту, доходи і витрати, сімейний статус, структуру домогосподарства і т. д. В окремих випадках можуть бути характеристики, за якими дається оцінка інтерв’юером на основі спостереження (наприклад, матеріальний рівень домогосподарства). Як правило, цей блок інформації розташовується наприкінці анкети. Однак, якщо окремі характеристики є критерієм добору для проведення опитування, то вони можуть розташовуватися і на початку анкети. Наприклад, якщо опитування про стиль життя і споживання безалкогольних напоїв проводитися лише серед вікової групи 15–16-літніх підлітків, то не має сенсу спочатку проводити повне інтерв’ю, а потім з’ясовувати, що респонденту вже виповнилося 17 років. Тобто деякі технології процедури вибірки вимагають, щоб класифікаційні дані були з’ясовані до початку інтерв’ю, що дозволить визначити, чи підлягає конкретний потенційний респондент опитуванню.

Дуже часто доводиться стикатися з тим, що за розробку анкети готовий узятися ледве не кожний. Однак розробка доброякісних, коректних, точних і грамотних анкет – це мистецтво, що вимагає кваліфікації і досвіду. Саме тому, коли перед якою-небудь організацією виникає питання про проведення соціального дослідження самотужки, вкрай бажано, для досягнення результативності цього дослідження, залучити фахівців, як мінімум, до розробки анкети чи іншого інструментарію.

Як уже зазначалося вище, важливим етапом є перевірка анкети.

Ключову схему для перевірки мови анкети можна представити так:

1) доступність мови різним категоріям респондентів;

2) однозначність інтерпретації понять, висловлювань;

3) сприйняття запитань за їх обсягом;

4) коректність мови запитань з точки зору соціальних норм.

Крім того, потребують перевірки:

1) наявність логічної структури порядку запитань в анкеті;

2) припустима тривалість опитування (припустимий обсяг анкети) тощо.

Процедура побудови шкали здійснюється декількома кроками.

Крок перший: вибір об’єкта шкалування. Особливість соціологічного застосування шкал полягає в тому, що об’єктом шкалування виступають не окремі люди, як, наприклад, у психології, а великі групи людей, які можна охарактериізувати за тими чи іншими ознаками.

Крок другий: вибір предмета шкалування. Оскільки вивченню підлягають не самі соціальні групи, а їх окремі ознаки, то й предметом шкалування виступають ставлення, оцінки, думки.

Крок третій: перевірка шкали з точки зору надійності й обґрунтованості. Перевірку можна здійснити двома способами: або розбити тестування на дві частини і перевіряти їх у групі паралельно, або в одній групі провести повторне дослідження через певний проміжок часу.

РОЗДІЛ 5. ЗБІР ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Процес збору первинної інформації (або польовий етап дослідження) є одним з ключових етапів, що забезпечує достовірність, надійність та якість дослідження. Від того, як проходитиме польовий етап, залежить успіх дослідження в цілому.

5.1. Етапи соціологічного дослідження

Розглянемо загальну схему проведення соціологічного дослідження, яка стисло дає уявлення щодо проведення соціологічного дослідження і визначає центральне місце етапу збору первинної інформації.

Схема проведення соціологічного дослідження

5.2. Польовий етап соціологічного дослідження

П’ять основних етапів роботи

в процесі збору первинних даних

І. Підготовчий етап

n Призначення бригадирів (супервайзерів), визначення їхніх конкретних функцій і розподіл навантаження;

n підготовка польових документів (інструкцій, звітних бланків тощо);

n підготовка завдань для інтерв’юерів (квоти, адреси, точки опитування тощо);

n комплектація матеріалів дослідження для кожного інтерв’юера (анкети, польові документи згідно із завданням);

n сповіщення бригадирів (супервайзерів) та інтерв`юерів про початок дослідження, місце та час проведення інструктажу.

ІІ. Інструктаж стосовно дослідження

n Загальне ознайомлення з метою дослідження;

n ознайомлення з вимогами стосовно інтерв’юера;

n ретельне роз’яснення особливостей роботи з інструментарієм;

n тренінг по конкретній анкеті.

ІІІ. Безпосередньо збір первинної інформації

n Опитування респондентів згідно з визначеною кількістю за наданими методикою та інструментарієм;

n поточний облік виконаної роботи;

n вибірковий контроль інтерв’юерів в процесі роботи.

n постійний зв’язок з бригадирами (супервайзерами);

n фіксування проміжних звітів бригадирів (двічі на тиждень).

ІV. Заключний етап

n Перевірка якості заповнення анкет;

n перевірка польових документів.

n вибракування не якісно заповнених анкет.

n організація контролю роботи інтерв`юерів (валідизація).

V. Підготовка масиву анкет до обробки

n Нумерація належно заповнених анкет.

5.3. Перевірка роботи інтерв’юера

Окремо треба наголосити на процедурі перевірки роботи інтерв’юерів. В літературі можна зустріти терміни – контроль роботи, валідизація. Перевірка якості роботи інтерв’юера включає: 1) перевірку того, що респондент відібраний відповідно до методики та процедури відбору, – це дозволяє дослідникам бути впевненими щодо реалізації вибіркової сукупності; 2) перевірку якості проведеного інтерв’ю, що забезпечує контроль за якістю отриманої інформації; 3) оцінку якості заповнення звітних документів інтерв’юера – така процедура полегшує роботу менеджерів поля; крім того, ретельно підготовлені звітні документи, що надають повну інформацію, у свою чергу, відображають якість роботи самого інтерв’юера. Зокрема, велика кількість відмов протягом серії опитувань повинна привернути увагу бригадира та оцінити, чи не потребує інтерв’юер додаткового тренінгу. Системна недосяжність респондентів середнього віку – це підстава для розмови з інтерв’юером стосовно його графіка роботи та аналізу причин ситуації, що склалася.

Якість інтерв’ю може контролюватися після цього проведення шляхом ретельної перевірки заповненого бланка інтерв’ю (анкети) на повноту, логічну несперечливість відповідей, виконання вказівок для інтерв’юера, використання запитань-фільтрів, системних помилок, невірно виконаних завдань тощо. Крім того, важливо перевіряти сукупність анкет одного інтерв’юера на наявність однакових тенденцій, що може свідчити про вплив інтерв’юера на респондентів або про фальсифікацію. Для перевірки роботи інтерв’юера може бути використана методика повторного проведення інтерв’ю з респондентом, але слід зауважити, що це є досить складною справою. По-перше, це не завжди можна здійснити, по-друге, потрібна мотивація факту повторного інтерв’ю, по-третє, така перевірка дорого коштує. Разом з тим, окремі помилки в роботі інтерв’юера можуть бути виявлені лише шляхом контрольного відвідування опитаних респондентів. Це перевірка самого факту проведення інтерв’ю, тривалості інтерв’ю, перевірка відповідності соціально-демографічних ознак опитуваного та вказаних у бланку анкети, перевірка повноти проведення інтерв’ю (шляхом бесіди щодо низки запитань чи тематичних блоків), використання карток, дотримання схеми відбору домогосподарства та члена сім’ї для опитування.

Залежно від характеру дослідження та вимог замовників контролюватися може від 5 до 50 відсотків проведених інтерв’ю. Як правило, перевіряються 10–15 відсотків. Але іноді, особливо під час досягнення цільових груп або при опитуванні експертів, здійснюється 100-відсоткова перевірка роботи інтерв’юерів. Результати перевірки роботи інтерв’юерів заносяться до картотеки мережі в особистий файл з даними про інтерв’юера мережі.

Бесіда з респондентом проводиться за спеціальною формою, завдяки якій можна визначити:

1) Чи проводилося опитування взагалі?

2) Чи відповідають соціально-демографічні ознаки респондента (а саме вік, стать, освіта), що вказані інтерв’юером, реальним даним респондента?

3) Чи були респондентові поставлені всі блоки запитань анкети?

4) Чи не було порушень з боку інтерв’юера щодо методики відбору респондента і проведення опитування?

5) Чи коректно поводив себе інтерв’юер стосовно респондента?

Якщо під час перевірки виявляється, що в окремих інтерв’юерів на маршруті є фальсифікації чи інші серйозні порушення, тоді їхні маршрути перевіряються не частково, а повністю, для того щоб зрозуміти, чи була це випадковість, чи опитування і справді фальсифіковане.

Сектором збору інформації ведеться моніторинг перевірок (всі результати заносяться в комп’ютер), і якщо один і той же інтерв`юер постійно допускає порушення, знову вирішується питання про умови подальшої співпраці з ним чи взагалі про його заміну.

Зауваження щодо якості роботи інтерв’юера впливають на повноту оплати його праці. В окремих випадках проводяться додаткові тренінги та інструктаж, індивідуальні бесіди. В інших випадках, особливо при повторних серйозних зауваженнях, інтерв’юер усувається з групи/мережі.

РОЗДІЛ 6. СТВОРЕННЯ ГРУП ІНТЕРВ’ЮЕРІВ

ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ РОБОТИ

Коли проведення соціологічних досліджень стають системними, виникає потреба та доцільність створення постійної мережі інтерв’юерів. У цьому випадку організується спеціалізований підрозділ (відділ чи сектор) по збору первинної інформації, мережа створюється за територіальним (або відомчим) принципом.

На національному рівні сектор збору первинної інформації складається з кількох працівників – керівника (або польового директора), групи менеджерів та кур’єра(ів).

На регіональному (обласному) рівні створюється група (команда) інтерв’юерів на чолі з бригадиром-організатором. Доцільно визначити заступника бригадира-організатора, який зможе виконувати його функції у випадку відсутності бригадира.

Проведення системних досліджень за допомогою мережі інтерв’юерів є більш оперативним, економічним, надійним і таким, що забезпечує належну якість. Польові роботи – це специфічна діяльність, яка суттєво відрізняється від розробки програми дослідження, підготовки інструментарію, аналізу та узагальнення результатів тощо. На цьому етапі потрібні зовсім інші якості – організаційні здібності, вміння спілкуватися з багатьма людьми, керувати їхньою роботою, володіти конкретною ситуацією в регіоні, вміння передбачати можливі перешкоди в ході проведення польових робіт, оперативно вирішувати проблеми, що виникають, суперечливі ситуації, вміти дати пораду, вміти запитати про пораду чи підтримку тощо. Регіональна група інтерв’юерів – це особливий колектив.

u	Керівник або бригадир-організатор (супервайзер)	ð	Відповідає за якість роботи інтерв’юерів протягом усього польового етапу: 1) відповідає за набір, підготовку та інструктаж інтерв’юерів; 2) координує їх діяльність; 3) розподіляє навантаження; 4) організовує контроль процесу роботи і якості результатів; 5) у разі необхідності, розподіляє інтерв’юерів на бригади (групи), призначає бригадира груп; 6) на підготовчому етапі складає списки інтерв’юерів за точками опитування; 7) проводять ретельний інструктаж інтерв’юерів; 8) на етапі збору даних здійснюють моніторинг, інспекційний надзор і контроль роботи; 9) на заключному етапі збирає анкети, перевіряє їх на якість заповнення.
u	Бригадир групи	ð	Призначає з числа інтерв’юерів на допомогу керівникам (супервайзерам). Локалізовано виконує функції керівника у випадках, коли необхідно опитати велику кількість респондентів у віддалених одна від одної точках опитування.
u	Інтерв’юери	ð	Безпосередньо здійснюють збір первинної інформації. Інформують бригадира та/або керівника про хід виконання завдання. Дотримуються всіх вимог, що викладені в інструктивно-методичних матеріалах та завданнях до кожного окремого дослідження. У своїй роботі керується нормами професійної етики інтерв’юера.

Рис. 6.1. Структура мережі інтерв’юерів

Функції регіонального бригадира-організатора

Загальний підхід до функцій бригадира-організатора можна описати як підтримку постійно діючої групи інтерв’юерів, що складається у тріаду:

	організація роботи групи ІНТЕРв’юерів
підбір і навчання		контроль за роботою
ІНТЕРв’юерів		ІНТЕРв’юерів, звітність

Рис. 6.2. Функції регіонального бригадира-організатора

Але цей узагальнений підхід насправді означає чимало поточної та технічної роботи.

Функції регіонального бригадира-організатора під час польового етапу конкретного дослідження такі:

- отримати завдання на регіон;

- визначити кількість інтерв’юерів, необхідну для виконання завдання з урахуванням обсягів та терміну;

- відібрати інтерв’юерів, виходячи із особливостей регіонального завдання;

- ретельно ознайомитися з інструкціями та інструментарієм;

- підготувати завдання для кожного інтерв’юера;

- у разі необхідності забезпечити зовнішню підтримку під час проведення дослідження (наприклад, з боку відділів освіти чи правоохоронних органів тощо);

- провести інструктаж інтерв’юерів, розподілити завдання

- спланувати відрядження;

- визначити схему оперативного зв’язку між бригадиром та інтерв’юерами під час польової роботи;

- призначити термін здачі роботи;

- первинний контроль якості роботи інтерв’юерів (дотримання маршрутів, вибірки, повнота заповнення анкет, логіка заповнення анкет тощо);

- перевірка звітів інтерв’юерів;

- перевірка та підготовка фінансових документів, бланків відряджень, підготовка доручень;

- підготовка звітних документів по регіону;

- передача (відправка) матеріалів виконаної роботи в сектор поля (керівникові-організатору);

- отримання заробітної платні на всю групу інтерв’юерів;

- проведення розрахунків з інтерв’юерами.

Рекрутування, відбір та підготовка інтерв’юерів

Рекрутування передбачає запрошення до роботи інтерв’юером. На початковому етапі формування мережі інтерв’юерів інформація про набір у групи інтерв’юерів може бути розповсюджена досить широко з метою залучення представників різних категорій населення. Досвід свідчить про успішність роботи інтерв’юерами осіб, які мають освіту на рівні середньої спеціальної (технікум, коледж), колишніх учителів, бібліотекарів, або тих, хто працює неповний робочий день. Серед інтерв’юерів трапляються люди різних спеціальностей. В усьому світі у складі інтерв’юерів переважають жінки. Найперша вимога – особисте бажання та готовність працювати інтерв’юером. Неприпустимим є примусове використання в ролі інтерв’юерів студентів, особливо безкоштовно. У процесі поточного функціонування групи інтерв’юерів можуть виникати потреба в рекрутуванні до їх складу представників цільових соціальних (соціально-професійних, соціально-демографічних, за певними іншими ознаками) груп. У цьому випадку інформацію про кадрові потреби організатори групи (мережі) інтерв’юерів доносять до представників саме цих груп. Процес рекрутування передбачає первинне повідомлення щодо основних вимог до інтерв’юерів, характеру та специфіки їхньої роботи, рівня оплати праці, режиму роботи. З особами, які виявили інтерес, проводяться співбесіди. Їм доцільно запропонувати ознайомитися з польовими документами, вимогами до інтерв’юерів, правилами поведінки інтерв’юерів, провести базовий тренінг. Після цього необхідно перевірити, чи спроможні вони працювати інтерв’юером, чи відповідає їхня робота вимогам. Для цього доцільно використовувати рольові ігри, пробні інтерв’ю у присутності керівника групи. Дуже важливим є самооцінка кандидатів у групи інтерв’юерів та їхня готовність працювати. Все це забезпечує відбір (включаючи самовідбір) інтерв’юерів. Слід зауважити, що відбір інтерв’юерів триває протягом перших місяців роботи, коли інтерв’юер набуває навичок та досягає певного рівня та якості роботи. Відбір та відсів інтерв’юерів може відбуватися і протягом поточної діяльності групи. Інколи це зумовлено особистими чинниками інтерв’юерів, змінами в їхньому житті, сімейному стані, професійною кар’єрою тощо. В окремих випадках рішення вилучити інтерв’юера з групи може бути прийнято бригадиром-організатором, виходячи з оцінки роботи інтерв’юера. В інших випадках рішення про відсторонення інтерв’юера від роботі у групі/мережі може прийняти керівництво всієї мережі (на рівні сектора збору первинної соціологічної інформації УІСД/ЦСМ/АМИ) за підсумками перевірок роботи інтерв’юерів (див. підрозділ 5.2).

Підготовка інтерв’юерів проводиться в кілька етапів. Початковий етап – загальний тренінг щодо вимог до інтерв’юерів та технології їхньої роботи, спеціалізовані тренінги з окремих питань (психологія роботи інтерв’юерів, особливості проведення напівструктурованих та неструктурованих інтерв’ю, методи досяжності респондентів тощо), які плануються, виходячи з потреб конкретної роботи, завдань та потреб самих інтерв’юерів. Для навчання інтерв’юерів можна використовувати відео-, аудіозаписи, що дає можливість з’ясувати конкретні ситуації, знайти інші варіанти із складних ситуацій. Досить поширеною є методика взаємоінтерв’ювання, коли група інтерв’юерів розбивається на пари і вони по черзі виконують роль респондента і інтерв’юера. На прикладі рольових ігор доцільно розглядають ситуації „відмова від інтерв’ю”, „відкладене інтерв’ю”, „балакучий респондент” тощо. Крім того, перед початком польового етапу кожного дослідження проводиться тренінг-інструктаж за конкретним інструментарієм. На інструктажі повинні бути розглянуті принаймні три обов’язкових питання: 1) завдання щодо вибіркової сукупності чи особливості респондентів; 2) анкета або план інтерв’ю, особливості їх заповнення (проведення); 3) звітні документи інтерв’юера.

Нові інтерв’юери, які поповнюють групу, повинні спочатку пройти початковий етап підготовки і вже потім підключатися до участі у дослідженнях та інструктажах. Ефективною є практика закріплення новачків за досвідченими інтерв’юерами та робота в парі – спочатку новачки спостерігають за роботою інтерв’юера, а згодом самі проводять інтерв’ю під наглядом та за допомогою тих, у кого є досвід.

Наступні розділи цього посібника призначаються саме для використання у відборі та навчанні інтерв'юерів.

Оперативний зв’язок між інтерв’юерами та організатором під час польового етапу

Як свідчить практика, однією з проблем організації роботи групи інтерв’юерів та своєчасного виконання завдання є відсутність оперативної інформації між інтерв’юерами та бригадиром-організатором.

Рекомендуємо:

1) чітко домовлятися про термін виконання завдання;

2) під час кожного польового етапу визначати дні та години оперативного інформування, коли бригадир має отримати від інтерв’юерів поточну інформацію або звітність;

3) узгодити систему зв’язку в разі виникнення форс-мажорних обставин.

Такий підхід дозволяє оперативно контролювати процес збору інформації, а організатору здійснювати перерозподіл роботи у разі необхідності замінити інтерв’юера у не передбачуваних випадках (хвороба, діти, зайнятість тощо).

Для інтерв’юерів оперативний зв’язок необхідний для того, щоб з¢ясувати можливі зміни у завданні, відхилення в реалізації вибіркової сукупності, недосяжності окремих респондентів, отримати пораду щодо складних запитань анкети чи з приводу нестандартних ситуацій.

Отже, оперативний зв’язок потрібен і бригадиру-організатору, і інтерв’юерам.

Для чого ж в опитуванні потрібен інтерв’юер?

Цілком імовірно, що досвідчений фахівець (соціолог, психолог) орієнтується в суті проблем і явищ, які вивчаються, набагато краще за будь-якого інтерв’юера. Але у випадку, коли йдеться про збір емпіричних даних, його досвід, як виявляеться, не йде на користь кінцевому результату польового етапу і дослідження взагалі, адже певне „занурювання” у проблему може суттєво впливати на об’єктивність сприйняття інформації.

Отже, існують вагомі причини для того, щоб збір первинної інформації в опитуванні здійснював інтерв’юер, деякою мірою абстрагований від дослідницьких тонкощів.

Але інтерв’юер, як і будь-яка жива людина, може помилятися. Саме тому для виконання важливої функції – збору первинної інформації – інтерв’юери проходять спеціальний відбір і відповідне навчання, а одну з найголовніших ролей – роль оператора, який здійснює безпосередній зв’язок між опитувальним листом, тобто інструментарієм дослідження, і респондентом (носієм інформації) відведено інтерв’юеру.

Головна мета інтерв’юера під час проведення інтерв`ю – отримати, „зняти” об’єктивну інформацію для дослідника, звівши до мінімуму будь-який вплив на судження респондента. Адже навіть за наявності професійно розрахованої вибірки, з належною якістю розробленого опитувального листа, ідеально вивірених процедур обробки та аналізу даних „польові” помилки зводять нанівець зусилля всієї дослідницької групи і ставлять під загрозу якість кінцевого результату дослідження.

Для того щоб первинна інформація надходила до дослідника без викривлень і спотворень, інтерв’юер має дотримуватися певних правил і вимог, чітко виконувати всі інструкції. Це не просте завдання, тому що воно потребує від інтерв’юера водночас певної дистанції від об’єкта дослідження та предмета обговорення і максимальної концентрації його уваги під час опитування, оскільки саме він є основним виконавцем, що забезпечує якість результатів дослідження. Від його сумлінності й відповідальності залежать повнота і точність отриманих даних (В. Ядов).

Незалежно від виду опитування і його специфічних вимог основна функція інтерв’юера залишається незмінною – він проводить збір емпіричної (первинної) інформації і передає її дослідникові у формі, адекватній умовам дослідження.

Наприклад:

n стандартизовані опитування методом інтерв’ю чи анкетування – заповнена анкета;

n гнучкі інтерв’ю з використанням диктофона – крім заповненої анкети передбачається аудіокасета із записом інтерв’ю;

n спостереження – інтерв’юер здає організаторові заповнений бланк спостережень або запис спостереження у довільній формі тощо.

Функціональні обов’язки інтерв’юера можуть бути дещо відмінними залежно від методів роботи різних дослідницьких організацій, але загалом єдині і обумовлені його основним призначенням – зібрати і донести до дослідника об’єктивну первинну інформацію.

Функціональні обов’язки інтерв’юера всеукраїнської мережі інтерв’юерів Державного інституту проблем сім’ї та молоді:

1. Брати участь у дослідженнях тільки добровільно.

2. На початку дослідження пройти в організатора детальний інструктаж щодо конкретного дослідження і умов його чіткого дотримування, як у письмовій, так і усній формі.

3. Досконало знати зміст і структуру анкети (опитувального листа), техніку її (його) заповнення.

4. Проводити відбір респондентів відповідно до правил і вимог конкретного дослідження.

5. Вміти коректно, тактовно відповісти респондентові на всі можливі (передбачені та спонтанні) запитання під час попередньої бесіди й інтерв’ю, не порушуючи правил проведення інтерв’ю.

6. Чітко дотримуватися правил проведення інтерв’ю чи анкетування.

7. Опитування проводити за визначеним терміном оперативно і якісно.

8. Підтримувати оперативний зв’язок з організатором під час опитування, інформувати його про результати опитування.

9. Обов’язково повідомляти організатора опитування у разі виникнення непередбачених обставин.

10. Забезпечувати конфіденційність змісту й обставин проведення інтерв’ю, не розголошувати прізвища й адреси респондентів.

11. Передавати заповнені анкети тільки організаторові опитування.

12. Заповнювати і здавати організаторові опитування польові і фінансові документи.

13. Брати участь у короткострокових навчальних тренінгах для інтерв’юерів.

14. Використовувати набутий практичний досвід для власного вдосконалення і підвищення професійної кваліфікації.

Зауважимо: інтерв’ю – не просто спілкування, а один з найважливіших етапів соціологічного дослідження. Тому однаково значущим є кожен з етапів комунікації з респондентом: від установлення контакту при першому візиті до конкретних фізичних і психологічних умов інтерв’ювання.

Щоб кваліфіковано виконувати свою роботу, досягти певної об’єктивності і достовірності інформації, успішно вирішувати можливі проблеми під час опитування, інтерв’юер повинен мати однаковою мірою важливі якості, а саме: комунікативні – такі, що забезпечують інтерв’юерові і респондентові комфортні психологічні умови для спілкування та проведення інтерв`ю; і професійні – ті, що обумовлюють якість отриманої інформації. Наприклад, від таких „інтерв’юерських” якостей, як мобільність, швидка реакція, здатність прийняти правильне рішення в разі зміни обставин разом з відповідальністю і пунктуальністю залежить оперативність виконання завдань. Комунікабельність, тактовність, коректність, уважність дозволяють спілкуватися з незнайомими людьми – представниками різних категорій населення без психологічних перевантажень, обумовлюючи таким чином отримання максимально точної інформації. Ті, у кого є життєвий досвід, легше знайдуть правильний тон бесіди з людьми різного віку, освітнього рівня, культурних традицій, виховання тощо.

Відомий німецький соціолог, професор Є. Ноель у своїй книзі „Масові опитування. Вступ до методики демоскопії” наводить важливе правило проведення опитувань: «...при репрезентативних опитуваннях як інтерв’юер, так і той, кого опитують, мають бути вільними від будь-якого розумового, психологічного, мовного і технічного перевантаження, яке б перевищувало мінімально необхідне».

Професійний інтерв’юер є: