Розробка анкет

Вступ

Зростання обсягів соціологічних та соціальних досліджень, необхідність постійної методичної підтримки тільки-но початкуючих дослідників зумовили підготовку цього методичного посібника.

Це пов’язано з об’єктивним процесом збільшення попиту з боку як державних структур, так і молодіжних організацій на соціологічну інформацію, зокрема на дослідження процесів у середовищі сім’ї, молоді та дітей. Матеріали, вміщені в посібнику можуть бути корисними під час проведення різних видів соціологічних робіт, при розробці програм соціологічних досліджень, оцінці результатів діяльності відповідних державних структур та громадських інститутів, при визначенні кола потенційних проблем, які існують у сфері сімейної, молодіжної та дитячої державної політики в Україні на сучасному етапі.

Основна мета посібника – допомогти практикам соціальної сфери в підготовці та проведенні соціологічних досліджень, а також у рекрутуванні і підготовці інтерв’юерів та повсякденній роботі з ними. Ми намагалися стисло розкрити основні поняття, викласти вимоги до проведення соціологічного дослідження, функції, технологію роботи інтерв’юерів, розглянути конкретні ситуації та запропонувати шляхи вирішення типових проблем, що найчастіше виникають у ході проведення дослідження.

У посібнику використано широке коло авторитетних джерел з питань організації та проведення соціологічних досліджень, врахований майже десятирічних досвід роботи із створення та підтримки діяльності мережі інтерв’юерів Державного інституту проблем сім’ї та молоді. Серед рекомендацій у посібнику Ви знайдете ситуативні зразки із практики проведення досліджень, приклади інструментарію, розробленого нашими фахівцями до різних соціальних досліджень, приклади помилок, неприпустимих у роботі інтерв’юера, яких Ви зможете уникнути у своїй роботі, якщо перед кожним конкретним дослідженням звертатиметеся до цієї книжки як до помічника.

Посібник покликаний, у першу чергу, допомогти скласти загальне уявлення про важливість і корисність проведення соціологічних досліджень для з’ясування природи та причин виникнення проблем у сфері певних соціальних відносин, пошуків шляхів і можливостей їх розв’язання. Це дозволить Вам, у разі потреби, самостійно провести соціологічне дослідження або ґрунтовно підготуватися до спілкування з професійними соціологами, грамотно розробити завдання та мету дослідження, визначити проблему, яку потрібно дослідити, вести при цьому спілкування на професійному рівні. У підготовці посібника брали участь працівники Державного інституту у справах сім’ї та молоді, окремі розділи опрацьовані під час розробки навчального посібника „Методичні рекомендації для інтерв’юерів”, підготовленого для контингенту постійної мережі інтерв’юерів Державного інституту проблем сім’ї та молоді (ДІПСМ), Українського інституту соціальних досліджень (УІСД), Центру „Соціальний моніторинг” (ЦСМ), Агентство маркетингових досліджень (АМД).

Бажаємо успіхів у роботі. Маємо надію на те, що методичні рекомендації стануть Вам добрим помічником, і розраховуємо на Ваші відгуки та пропозиції щодо змісту викладеного матеріалу та форми його подачі.

О. Балакірєва, канд. соціол. наук,

заступник директора – керівник Центру соціологічних досліджень

Державного інституту проблем сім’ї та молоді,

директор Центру „Соціальний моніторинг”

О. Яременко, канд. екон. наук,

директор Державного інституту проблем сім’ї та молоді,

Голова правління Українського інституту соціальних досліджень.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

· Соціологія – наука про закони та форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різноманітних за складністю соціальних системах, спільностях, інститутах, процесах. Поєднуючи в собі теоретичні та емпіричні засоби, соціологія досліджує саме загальні риси будь-якого прояву соціальності (спільності, функціональної взаємозалежності, обміну діяльністю, культурної спадковості), яка становить специфічний спосіб існування людського роду. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в його соціальному контексті, у взаємозв’язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємозв’язку різних аспектів, рівнів, підсистем (наприклад, буття та свідомості, економіки та політики і т. ін.). Предметом соціології є також конкретно-історичні особливості соціально значимої поведінки індивідів і груп.

· Галузеві соціології – це предметні галузі соціології, які вивчають не суспільство в цілому, а становлення, функціонування та розвиток окремих його частин. Серед них соціологія політики, соціологія особистості, соціологія праці, соціологія вільного часу, соціологія сім’ї, соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія молоді, соціологія громадської думки тощо.

· Соціологічні методи збору первинної інформації – основні способи та правила збору інформації. У соціологічних дослідженнях для збору первинної інформації найчастіше застосовують такі методи, як:

опитування (очне, заочне, телефонне);

експертне опитування;

інтерв’ювання;

фокусоване інтерв’ю (фокус-група);

спостереження;

аналізу документів (традиційний та контент-аналіз).

· Респондент – особа, яка відповідає на запитання анкети або в якої беруть інтерв’ю.

· Інтерв’юер – особа, яка ставить запитання і провадить інтерв’ю.

· Кількісні та якісні методи збору первинної інформації – кількісні пов’язані з виявленням кількості вимірами, розрахунками, статистичними методами аналізу. Якісним методам збору інформації перевага віддається тоді, коли прагнуть не виміряти явище, тенденцію тощо, а знайти відповіді на запитання „чому?”, „як?”, “що запам’яталось?” і т. ін. Їх не можна розглядати як протилежні та конкуруючі, найчастіше вони доповнюють один одного в межах загальної програми дослідження. Якісне може бути „вступним” (зондажним чи пілотним), після якого проводиться кількісне. Якісними є групове фокусоване інтерв'ю (фокус-група), глибинне інтерв’ю, гнучке інтерв’ю, тестування, спостереження, експеримент тощо, а кількісними – клінічне дослідження (випробування в аудиторії), індивідуальне опитування (“лицем до лиця”), анкетування, телефонне опитування, поштове, опитування через пресу, опитування експертів.

· Опитування – метод збору первинної інформації шляхом спілкування із запитаннями до визначеної групи людей. Розрізняють такі види опитувань: письмові (анкетування) та усні (інтерв’ю), очні (безпосередній контакт з респондентом) і заочні (поштові, телефонні, через пресу), експертні та масові. Опитування дозволяють якнайшвидше отримувати інформацію про суспільні настрої та громадську думку.

· Анкетування – метод збору інформації, вид опитування із застосуванням опитувального листа, що заповнюється респондентом за вказаними в ньому правилами. Анкетування використовується для отримання інформації про фактичний стан речей, їх оцінку, думки, інтереси та мотиви респондентів.

· Інтерв’ю – метод збору первинної інформації в соціології. Інтерв’ю в соціологічних науках є цілеспрямованою бесідою на задану тему, мета якої отримати відповіді, передбачені програмою дослідження. Інтерв’ю завжди проводиться за заздалегідь розробленим планом, де зафіксовані всі основні запитання та різноманітні варіанти додаткових, уточнюючих запитань.

· Формалізоване (стандартизоване) інтерв’ю або інтерв’ю-анкета – особливий різновид інтерв’ю, який і використовується, якщо респондент не може самостійно заповнити опитувальний лист. Особливість полягає в тому, що інтерв’юер зачитує респонденту всі запитання та заносить їх у анкету. Проведення інтерв’ю потребує професійної підготовки.

· Напівструктуроване інтерв’ю – інтерв’ю, в якому зафіксовані основні питання, що мають бути розкриті. Допоміжні та уточнюючі запитання ставляться за необхідності, якщо на основні запитання респондент не дав відповіді, що задовольнила б дослідників.

· Глибинне (гнучке, нестандартизоване) інтерв’ю – для цього типу інтерв’ю характерна чітка визначеність теми та кола проблемних питань, що обговорюються. Цінність цього виду збору інформації полягає в якомога ширшому та глибокому вивченні думки респондента, розмова відбувається у вільній формі без жорсткої прив’язки до плану інтерв’ю.

· Фокус-група (групове фокусоване інтерв’ю)– метод збору соціологічної інформації, що є нестандартизованим інтерв’ю, але проводиться не з однією особою, а одночасно з групою людей, близьких за деякими соціальними характеристиками.

· Спостереження – метод збору первинної інформації шляхом прямої й безпосередньої реєстрації дослідником подій та обставин. Воно цілеспрямоване і, як правило, структуровано жорсткою програмою (формалізоване спостереження) або планом (неформалізоване спостереження).

· Генеральна сукупність – частина об’єкта дослідження, на яку соціолог із визначеною мірою точності зможе поширювати висновки, одержані в результаті обстеження певної її частини. Це пошук компромісу між теоретично визначеним об’єктом дослідження та обмеженими можливостями емпіричної перевірки гіпотез. Перехід до її визначення – це конкретизація характеристик об’єкта, виокремлення з численної множини його характеристик, по-перше, найважливіших, на думку дослідника, по-друге, таких, які можна зафіксувати.

· Вибіркова сукупність (вибірка) – це перелік усіх елементів генеральної сукупності, з якого, власне, і відбираються одиниці спостереження. Існують два типи вибірки.

1. Список (перелік) одиниць відбору з урахуванням адрес та основних характеристик.

2. Повний перелік усіх характеристик, на підставі яких можна визначити, чи підпадає той або інший суб’єкт під визначення генеральної сукупності. Більшість соціологічних досліджень мають не суцільний, коли вивчаються всі елементи об’єкту, а вибірковий характер.

· Анкета (опитувальний лист) – основний інструментарій збору вихідного матеріалу у масових широкомасштабних соціологічних опитуваннях. Стандартизованою вважається анкета, яка відповідає таким вимогам: а) кожне із запитань анкети ставиться усім без винятку респондентам в одному і тому самому формулюванні; б) визначено суворий порядок постановки запитань, кожне з них має свій зафіксований номер; в) до кожного із змістовних запитань додається перелік фіксованих відповідей.

Два основних способи збору інформації для масового опитування населення є: заповнення анкет респондентами й інтерв’ю.

· Відбіркова анкета – анкета, яка використовується для відбору учасників фокус-групи. До неї входять запитання-фільтри, за якими відбираються громадяни за певними соціально-демографічними характеристиками, іншими критеріями, визначеними організаторами дослідження.

· Запитання анкети – це соціальний індикатор, за показниками якого фіксуються ті чи інші параметри респондента, його погляди, оцінки, уподобання, орієнтація, смаки тощо. Вони є універсальним засобом отримання будь-якої соціальної інформації.

· Відкрите запитання – запитання, коли автор не пропонує респондентові набір підготовлених варіантів відповідей, а залишає місце для вільної відповіді у довільній формі. Завдання інтерв’юера – якомога точніше записати відповідь респондента.

· Закрите запитання – запитання, яке передбачає наявність заздалегідь закодованого переліку можливих варіантів відповідей. Наприклад: запитання “Чи зверталися Ви до центру соціальних служб для молоді протягом останнього місяця?” з варіантами відповідей: 1.”Так”, 2.”Ні”, 3.”Не пам'ятаю”. Тобто є обмежений набір відповідей з вже вказаним кодом цих відповідей. Іноді таке запитання ще називають кодованим або формалізованим.

· Запитання-фільтр (або відбіркове запитання) – запитання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується наступне запитання. Наприклад: запитання “Чи відвідують Ваші діти музичну школу?” повинно передувати запитання-фільтр “Чи є у Вас діти шкільного віку?”.

· Соціологічне дослідження – це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу. Для переходу від постановки проблеми дослідження у найзагальнішому вигляді до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження.

· Польовий етап – у вузькому розумінні – опитування на „місці” (вдома, у шкільному класі, на підприємстві тощо), у широкому розумінні – вивчення об'єкта дослідження в природних, “польових” умовах, у соціальному контексті його повсякденного життя. Це такий етап соціологічного дослідження, на якому отримують первинну соціальну інформацію. Для визначення цього етапу вживаються також терміни „обстеження”, „емпіричне обстеження”.

· Валідизація – перевірка якості, достовірності і обгрунтованості отриманої інформації. В першу чергу, це перевірка роботи інтерв’юера.

· Емпірична частина дослідження – практична частина соціологічного дослідження, польовий етап збору емпіричної інформації.

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОБГРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ ТА ПРОЕКТІВ

Вивчення ситуації – етап, необхідний для розробки будь-якого соціального проекту. Він забезпечує його подальшу ефективність, а іноді й доцільність. Розробка логічної моделі програми, тобто мети, завдань, методів та шляхів їх реалізації, перш за все потребує проведення відповідного дослідження, щобчіткого визначити складові проекту, потреби як цільової групи, так і виконавців. У кожному проекті мають бути чітко сформульовані завдання. Проте під час реалізації проекту завдання можуть змінюватися. Дуже важливо правильно вибрати метод реалізації проекту стосовно конкретного об’єкта. Наприклад, метод, спрямований на адаптацію в середовищі, недоцільно застосувати до дітей вулиці, оскільки це призведе до небажаних наслідків – пристосування дітей до життя на вулиці. У свою чергу, індивідуальна робота з дітьми вулиці для подальшого повернення їх у сім’ю, до родичів, інтернатного закладу або влаштування в прийомну сім’ю – метод, що сприяє виконанню основного завдання цього проекту.

Перш за все, нагадаємо найважливіші функції будь-якого соціологічного дослідження: діагностична (пізнавальна) функція – огляд стану соціального об’єкта під час дослідження; інформаційно-контрольна функція – аналіз інформації про соціальний об’єкт і його оточення з метою встановити її достовірність та внести відповідні корективи, якщо інформація має викривлення; прогностична функція – виявлення можливих станів соціального об’єкта в коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі та можливих сценаріїв досягнення об’єктом таких станів; проективна (управлінська) функція – розробка рекомендацій з тематики дослідження соціального об’єкта для соціального проектування та прийняття управлінських рішень. Метою соціологічного дослідження в соціальній сфері є встановлення відповідності між діяльністю органів державної влади та інших соціальних інститутів, з одного боку, і соціальними інтересами окремих груп населення та завданнями соціальної політики, з іншого боку; а також формування пропозицій щодо досягнення цієї необхідної відповідності. Таким чином, можна сказати, що предметне коло дослідження з метою обґрунтування соціальної програми (проекту) спрямовано на пошук найбільш ефективних форм та методів відповіді на реальні соціальні запити.

Ефективність соціальної роботи багато в чому залежить від правильності вибору шляхів реалізації соціальних програм. Так, наприклад, соціальні програми, спрямовані на поширення інформації про застосування контрацептивних засобів, ефективні для молоді. Проте їх треба обережно використовувати в роботі з підлітковою аудиторією з огляду на те, що в них може виникнути підвищений інтерес до сексуального життя.

Цілеспрямоване та свідоме використання соціальних (зокрема, соціологічних) досліджень дозволяє реалізовувати логічну схему “Знати – Розуміти – Діяти – Оцінити результати та досягнення – Діяти – Вивчати, що змінилося – Знати (на новому рівні або етапі суспільного життя) – Діяти”. Така схема забезпечує спадкоємність соціальних програм та проектів, їх обґрунтованість, відповідність соціальній ситуації, а також дає аргументи для тих, від кого залежать політичні та матеріальні умови впровадження, реалізації програм та проектів.

Серед найбільш поширених типів досліджень є такі: а) оцінка ситуації (швидка оцінка); б) дослідження окремих випадків; в) вивчення чинників та механізмів впливу; г) оцінка потреб „отримувачів”; ґ) оцінка потенціалу „надавачів”; д) оцінка ефективності проекту (адекватність дій, оцінка процесу реалізації, оцінка впливу, оцінка наслідків).

Метод швидкої оцінки, або експрес-оцінки, орієнтований на отримання інформації з тих питань, що є актуальними, швидко, без особливих витрат. Його актуальність полягає не лише в необхідності усвідомлення та ґрунтовного аналізу, а й зумовлена потребою в розробці дій, методів втручання, коригування соціальної політики та її складових. На сьогодні не існує академічного визначення, що таке „швидка оцінка”. Разом з тим, серед соціальних дослідників існує емпіричне розуміння ознак, переваг та недоліків цього методу. Прикладами ефективного застосування методу швидкої оцінки є вивчення проблем дитячої праці, здійснене Українським інститутом соціальних досліджень за підтримки Міжнародної організації праці у межах Міжнародної програми ліквідації дитячої праці; аналіз ситуації щодо ін’єкційного споживання наркотиків у окремих містах; аналіз соціальних проблем секс-бізнесу; вивчення соціальних потреб дітей, що перебувають у стані бродяжництва; дослідження соціального становища молодих людей, що повернулися з місць позбавлення волі. Особливості підходів методу швидкої оцінки дозволяють поєднати оперативність, ефективність, малі витрати з досить високим рівнем достовірності та об’єктивності аналізу, що є дуже важливим в умовах, коли необхідна інформація, але є обмеження в ресурсах та встановлено стислі терміни.

Для правильного підбору необхідних складових соціальної програми дуже важливо використовувати аналіз результатів, досягнутих під час реалізації аналогічних проектів. Це дає змогу досягти більшої ефективності за мінімальних витрат.

Для реалізації програми важливі наявність певних ресурсів (грошей, підготовленого персоналу, волонтерів, обладнання, часу тощо), відповідна організація діяльності, чітка стратегія та тактика дій, ретельно відібрані соціальні технології. Тому логічна модель програми повинна включати ресурси, усі наявні в рамках програми види діяльності і можливі результати за цими видами діяльності, чітко визначені зв’язки між ресурсами, видами діяльності, кількісними і якісними результатами. Звідси випливає, що для обґрунтування соціальних програм та проектів необхідно вивчити та визначити низку показників. Перш за все, це кількісні характеристики. Наприклад, яка кількість представників цільової групи є в тій місцевості, де планується впровадження проекту, кількісні показники стосовно різних послуг, матеріальних ресурсів тощо. Не менш важливими є якісні характеристики (структура, потреби). Необхідно також з’ясувати, які програми/проекти існують, наявний потенціал державних структур соціальної сфери, громадського сектора, приватного сектора, міжнародних донорів. Дуже важливим є вивчення та розуміння перешкод та проблем (зовнішніх та внутрішніх), які можуть завадити реалізації проекту.

Соціологічне дослідження забезпечить оцінку потреб в існуючих соціальних послугах, а також бачення замовників і надавачів послуг, менеджерів соціальної сфери, фахівців, що розробляють політику та приймають рішення, як ці потреби можуть бути задоволені в межах сучасної системи надання соціальних послуг; оцінку потенціалу учасників проекту в плануванні, наданні послуг, управлінні, фінансуванні, складанні бюджетів, моніторингу та оцінці соціальних послуг; оцінку потреб надавачів послуг, менеджерів соціальної сфери та відповідальних за планування соціальних послуг у навчанні та додаткових знаннях.

Професійно проведене соціологічне дослідження дозволить за допомогою об’єктивних показників та критеріїв обґрунтувати, на що треба вплинути, що треба змінити, чого треба досягти та які показники будуть про це свідчити, які заходи потрібно запланувати, які форми та методи будуть найбільш адекватними та ефективними в кожному випадку. За результатами дослідження можливо також визначити кількість осіб, на яких має бути розрахована програма, кількість окремих проектів у межах програми та їх особливі характеристики, кількість населених пунктів, кількість районів. Окремим завданням дослідження є визначення обсягів діяльності, наприклад, кількість різноманітних матеріалів тощо. Так само важливо визначити кадровий потенціал та кадрові потреби (кількість фахівців, їх спеціалізація, загальна підготовка, спеціальні тренінги). Окреме завдання, яке може бути вирішене завдяки дослідженню, – розробка цілеспрямованої інформаційно-рекламної кампанії, що є дуже важливим компонентом успішності проектів, особливо широкомасштабних та довготривалих.

Треба також спланувати наукове супроводження проекту. Зокрема, якщо ми розраховуємо на швидкі зміни, на динамічність процесу надання послуг, по стадійну реалізацію проекту, коли кожна наступна стадія має базуватися на певних досягненнях, вкрай необхідно ретельно обґрунтувати також етапи, коли доцільно провести вимір ситуації, а також методи, за допомогою яких буде проводитись наукове супроводження. Як правило, логіка наукового супроводження проекту має відповідати логічним крокам реалізації проекту: базове оцінювання ситуації; моніторинг логічної моделі проекту (мети, завдань, напрямів діяльності, шляхів реалізації, перешкод); моніторинг розробки та тестування інформаційно-освітніх матеріалів; моніторинг навчання соціальних працівників, волонтерів необхідним навичкам; моніторинг окремих складових, етапів; підсумкове оцінювання.

Результати соціального дослідження є також ґрунтовною підставою для розрахунків бюджету проекту, який має базуватися на тих кількісних та якісних показниках, які закладені в логічну модель. Під час дослідження доречно також з’ясувати основні та альтернативні джерела фінансування, розмір, структуру бюджету та можливості залучення ресурсів інших проектів.

Отже, до питань і чинників, за якими має обґрунтовуватися соціологічне дослідження, належать:

Ø на що треба вплинути, що треба змінити;

Ø чого треба досягти (показники);

Ø які форми, заходи;

Ø кількість осіб, проектів, населених пунктів, районів тощо;

Ø обсяг, кількість різноманітних матеріалів;

Ø кадрові потреби (кількість фахівців, підготовка);

Ø інформаційно-рекламна кампанія;

Ø наукове супроводження;

Ø бюджет.

 

 

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Соціологічне дослідження – це наукове дослідження, що включає систематичний добір або збір інформації про факти, потреби, думки, мотивацію, ставлення, поводження суб’єктів соціальної діяльності (окремих осіб, організацій, об’єднань і цільових груп) і аналіз цієї інформації.

Кожне соціологічне дослідження у соціальній сфері має свою мету. Але в будь-якому випадку соціологічне дослідження повинно бути спрямоване на зниження ризику у прийнятті певних управлінських рішень або вибір найкращого професійного рішення з погляду конкретної ситуації.

Як же організувати соціологічне дослідження?

 

Організація соціологічного дослідження передбачає прийняття рішень за такими трьома складовими:

1. Визначення цілей дослідження

2. Планування дослідження

3. Розрахунок необхідних для дослідження сил і засобів (власних та/або залучених)

Зупинимося детальніше на кожному з вищенаведених пунктів.

1. Визначення цілей дослідження. Цілі дослідження – це те, за - для чого передбачається провести дослідження, тобто – що ми одержимо або хочемо одержати, якщо дослідження буде виконано. Саме з визначення цілей дослідження варто починати його організацію.

 

Технологія визначення цілей: 1. ПРОБЛЕМА/И 2. ГІПОТЕЗИ АБО ПРИПУЩЕННЯ 3. ФОРМУЛЮВАННЯ КОНКРЕТНИХ ЗАВДАНЬ (ЗАДАЧ) ДОСЛІДЖЕННЯ 4. ПЕРЕВІРКА ДОЦІЛЬНОСТІ (ЩО ДАЛІ?) 5. ОСТАТОЧНИЙ ПЕРЕЛІК КОНКРЕТНИХ ЗАДАЧ

Рис. 3.1. Технологічна схема визначення цілей дослідження

При визначенні і постановці цілей необхідно пам’ятати такі основні правила:

1. Наполягайте на формулюванні конкретних завдань дослідження.

2. Уникайте глобальних, всеохоплюючих завдань.

3. Установлюйте цілі відповідно до сьогоднішніх проблем.

4. Дотримуйтеся простих формулювань.

5. При постановці цілей уникайте заздалегідь сформульованих рішень проблеми.

6. Зі списку можливих завдань виберіть найбільш важливі для розв’язання найбільше злободенних проблем (від широкого списку до вузького переліку).

7. Домогтися, щоб цілі і завдань були викладені письмово, бажано у формі формального (офіційного) документа – плану дослідження.

8. Забезпечте, щоб усі особи, що мають відношення до дослідження, мали цей документ (платник, замовник, виконавець, Ваш керівник і т. ін.).

2. Планування дослідження. Наступним кроком після визначення й узгодження цілей є розробка плану дослідження, тобто визначення послідовності дій, що приведуть до досягнення цілей.

Основні принципи планування – конкретність, детальність, гнучкість, обґрунтованість.

План дослідження повинен складатися з таких частин:

Ø Цілі дослідження.

Ø Визначення інформації, яку необхідно зібрати для досягнення цілей.

Ø Методи дослідження: яким способом буде організований збір необхідної інформації.

Ø Бюджет виконання робіт, які плануються в ході дослідження.

Ø Календарний план.

 

Сума бюджету може визначатися в залежності від обраної стратегії. Існують такі стратегії визначення суми бюджету:

Ø Визначення бюджету відповідно до завдань дослідження.

Ø Визначення бюджету виходячи з цінності результатів дослідження.

Ø Визначення бюджету відповідно до наявних можливостей.

 

Планування бюджету – одна з головних передумов правильного та ефективного процесу проведення соціального дослідження.

Бюджет

Корисність

Надійність

 

Рис. 3.2. Схема співвідношення суми бюджету, корисності і надійності результатів

 

При цьому при плануванні бюджету дослідження слід пам’ятати про такі стратегічно важливі питання:

Ø Якою може бути максимальна сума бюджету?

Ø Який бюджет необхідний для мінімально можливого методу проведення дослідження? Наскільки ця сума менше максимального бюджету?

Ø Як запропонований бюджет співвідноситься з очікуваним виграшем від дослідження?

 

3. Досліджувати власними силами чи залучати фахівців? Основними причинами необхідності використання залучених фахівців із боку:

1. Професійна підготовка

2. Наявний досвід

3. Масштаб досліджень і наявні можливості

4. Дотримання конфіденційності

5. „Купівля” авторитетного імені

6. Загальна політика компанії та об’єктивність під час проведення дослідження

 

За різних обставин іноді потрібно поєднувати при проведенні соціальних досліджень роботу самотужки та роботу із залученням фахівців. Нижче наведені компромісні варіанти розподілу об’ємів робіт, які виконуються самотужки та із залученими фахівцями:

 

1. Замовити виконання тільки емпіричної частини проекту. Ви самі плануєте й аналізуєте зібрану інформацію, а стороння організація, фірма тільки проводить збір інформації (шляхом опитування або іншими методами) відповідно до Ваших інструкцій.

2. Замовити емпіричну частину дослідження і побудову необхідних таблиць. Зовнішня організація, крім збору інформації, ще виконує наступний етап робіт – аналізує дані і подає Вам готовий виклад результатів у замовленій Вами формі.

Пропонуємо Вам деякі поради для роботи з виконавцем на замовлення

1. Спочатку визначте можливий бюджет дослідження і узгодьте його всередині Вашої компанії і лише потім робіть запит про вартість робіт.

2. Напишіть коротку довідку про дослідження, виклавши цілі, основні вимоги до необхідної інформації і, якщо дозволяє Ваш професійний рівень, запропонуйте можливі методи досліджень.

3. Якщо проект досить великий, то запропонуйте двом-трьом соціологічним кампаніям подати їхні розцінки на майбутні роботи. Обмежтеся саме цією кількістю, щоб зберегти і свій і чужий час, який Ви витратите на контакти і для розгляду пропозицій.

4. Поряд з обміном письмовою інформацією проведіть особисті зустрічі й обумовте Ваші вимоги.

5. Хоча б у загальних рисах сплануйте Ваш бюджет. Тим самим спілкування перейде в практичну площину, і Ви зможете швидше досягнути мети – укладання угоди. Жодна компанія не запросить із Вас суму вищу за ту, на яку Ви розраховуєте, проте запропонує варіанти дослідження, які відповідають і Вашим цілям, і Вашим можливостям.

6. При виборі компанії-виконавця візьміть до уваги:

Ø її розуміння Ваших вимог;

Ø запропонований нею підхід;

Ø її досвід роботи над подібними проектами.

7. При створені календарного плану передбачайте форми проміжного контролю або інформування про хід реалізації проекту.

 

Важливим є і вибір методів, за допомогою яких буде проводитися дослідження. Вибір методів повинен виходити з:

Ø Можливі витрати.

Ø Наявні ресурси.

Ø Необхідний термін виконання робіт (календарний план).

Ø Особливості об’єкта дослідження.

Ø Наявність інформації, що необхідно донести до об’єкта дослідження.

Ø Характер інформації, що необхідно отримати.

 

У залежності від того, що саме необхідно дослідити, використовують якісні чи кількісні методи збору інформації.

Кількісні дослідження, як зрозуміло з назви, пов’язані з визначенням кількості – вимірами, розрахунками, статистичними методами аналізу.

Якісним методам збору інформації переваги віддаються тоді, коли намагаються не виміряти, а знайти відповіді на запитання „чому?”, „як?”, „що запам’яталося?”, “що вплинуло?” і т. д. Усі ці питання пов’язані із ставленням, поглядами, міркуваннями респондентів.

Різниця між виміром ставлення за допомогою кількісних індикаторів перебуває у тісному зв’язку з метою і наявністю попередньої інформації. У якісному дослідженні соціолог робить акцент на позиції, що він не знає (або допускає, що не знає) і його мета – одержати саме цю інформацію. У кількісному дослідженні передбачається, що вже є уявлення про те, як або якими словами можна охарактеризувати це ставлення і мету.

 

Якісні і кількісні дослідження не можна розглядати як протилежні і конкурентні, частіше за все вони доповнюють одне одного в межах однієї загальної програми дослідження. Якісне дослідження може бути „вступним” (зондажним або пілотним), після якого проводиться кількісне.

 

Пропонуємо Вам класифікації методів одержання даних.

 

Якісні	Кількісні
Ø Групове обговорення (метод групового фокусованого інтерв’ю)	Ø Клінічне дослідження (іспит в аудиторіях)
Ø Глибинне інтерв’ю Ø Гнучке інтерв’ю Ø Напівструктуроване інтерв’ю	Ø Індивідуальне опитування або персональне інтерв’ю (fase to fase)
Ø Кабінетні дослідження (аналіз різних джерел інформації)	Ø Анкетування (групове, роздавальне, індивідуальне)
Ø Тестування	Ø Телефонне опитування
Ø Спостереження	Ø Експрес-опитування
Ø Метод експертної оцінки	Ø Поштове опитування
Ø Експеримент	Ø Опитування експертів

 

Класифікація методу опитування за місцем проведення:

Ø На вулиці.

Ø За місцем проживання.

Ø За місцем роботи.

Ø за місцем навчання.

Ø У спеціальних аудиторіях (установах, організаціях, магазинах, ресторанах, кафе і т.д.).

Ø У транспорті.

 

Суцільні і вибіркові дослідження

Тільки в окремих випадках є можливість і/або необхідність одержання інформації від усіх одиниць (або про всі одиниці) об’єкта дослідження. У більшості випадків на практиці використовується метод вибіркового дослідження, що припускає побудову вибіркової сукупності в такий спосіб і за такими критеріями, щоб мати можливість на підставі отриманої інформації від цієї групи (або про цю групу) зробити висновки про всю досліджувану (генеральну) сукупність. Використання вибіркової сукупності (вибірки) обумовлено трьома причинами:

1. Економія засобів.

2. Економія часу.

3. Прагнення забезпечити високу якість роботи.

 

Формування вибіркової сукупності

При формуванні вибіркової сукупності важливе значення має таке поняття, як „припустима помилка вибірки”. Н. В. Паніна визначає її як „величину, що визначає розкид можливого значення даних, одержаних у результаті опитування”. Її завжди слід враховувати, коли дані опитування частини населення поширюються на населення загалом.

Величина помилки залежить від певних умов, і при суворому додержанні процедури формування вибірки цю величину можна обчислити. Без урахування вибірки одержані результати можна відносити тільки до безпосередньо опитаних людей.

Найчастіше побудова вибірки при підготовці проекту конкретного соціального дослідження зводиться до розв’язання трьох основних проблем:

1) визначення обсягу вибірки – кількості чоловік, яких треба опитати для одержання якісної інформації;

2) визначення типу вибірки – побудова конкретної схеми процедури відбору;

3) оцінка якості вибірки – визначення ймовірності і міри точності, з якими результати опитування вибіркової сукупності можна переносити на ту чи іншу частину населення.

 

На якість проведення будь-якого дослідження негативно впливають й інші чинники. Зокрема:

Ø Погано підготовлена анкета й інший інструментарій.

Ø Помилки у фіксуванні відповідей.

Ø Нечіткі відповіді респондентів.

Ø Питання, які містять відповіді.

Ø Помилки в процесі обробки отриманої інформації (кодування анкет).

Ø Помилки „вводу”, тобто – при переносі інформації з анкет на комп’ютер.

Ø Помилки при аналізі даних.

Ø Помилки інтерпретації (роз’яснення) результатів дослідження.

Ø Неповна основа вибірки.

Ø Висока питома вага недосяжних одиниць дослідження.

 

 

РОЗДІЛ 4. ПІДГОТОВКА АНКЕТ ТА ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО НИХ

 

Для ефективної роботи зі збору необхідної інформації використовуються анкети, які, як правило (але не обов’язково), є і бланком реєстрації відповідей. Насамперед розглянемо, навіщо потрібні анкети, які функції вони виконують.

 

4.1 Функції анкети в соціологічних дослідженнях

Навіщо потрібні анкети? Нагадаємо основні функції, що покладаються на анкету і виходячи з яких розробляються анкети. Основна функція анкети – це вимір суспільних явищ, ставлення до них. Анкета виступає інструментом для досягнення цілей і завдань дослідження і, виходячи з цього, вона повинна максимально однозначно регламентувати дії як інтерв’юера, так і респондента (опитуваного). Належно підготовлена анкета полегшує весь процес проведення опитування. Уявіть собі, що інтерв’юер без анкети намагається не забути поставити всі необхідні запитання, причому в їх логічній послідовності, добирає слова для формулювання запитань, намагається привернути й утримати увагу респондента до досліджуваної тематики. Погодьтеся, що в такій ситуації досить висока ймовірність помилок, упущень важливої інформації і неминуча постійна напруга інтерв’юера. Безумовно, наявність анкети значно полегшує роботу інтерв’юера, робить її менш напруженою і психологічно більш комфортною.

Анкета забезпечує:

– логічно побудований порядок запитань,

– містить питання-фільтри, що уточнюють характеристики респондента і допомагають інтерв’юеру прийняти рішення, про що запитувати і про що не запитувати даного конкретного респондента.

Професійно і грамотно підготовлена анкета забезпечує зацікавленість респондента опитуванням, яке проводиться, логічну послідовність запитань і доцільний перехід від запитання до запитання, підтримує активність респондента, враховує необхідність психологічного розвантаження при тривалому опитуванні, у ній коректно сформульовані питання на гострі теми.

Анкета покликана також дисциплінувати інтерв’юера, поставити його перед необхідністю поставити всі заплановані запитання у відповідній формі і визначеному порядку. Навіть у випадку напівструктурованого чи неструктурованого опитування перелік питань анкети служить підказкою для того, хто проводить опитування.

Дуже важливим є те, що анкета полегшує реєстрацію отриманої інформації і її подальшу обробку. Якщо не відпрацьований формализованый механізм реєстрації відповідей респондентів, то, по-перше, значно ускладнюється процес збору необхідної інформації, а, по-друге, виникає досить трудомісткий процес кодування і підготовки анкети до обробки. У тих дослідженнях, в яких передбачається велика кількість опитуваних, уніфікований метод реєстрації інформації спрощує, здешевлює і прискорює процес підготовки зібраної інформації до аналізу. Стандартні анкети дозволяють легко реєструвати відповіді, швидко проводити необхідне кодування, оперативно переносити інформацію з анкет на машинні носії, що дозволяє переходити до інтерпретації отриманої інформації. Не складно уявити собі, що велика кількість нестандартизированих анкет з розрізненими, не систематизованими записами перетворюють усі перераховані етапи роботи в трудомісткий кошмар.

 

4.2. Запитання як інструмент виміру соціальної інформації

Первинною „цеглинкою” будь-якої анкети є запитання. Запитання, у свою чергу, формують тематичні блоки анкети. Тематичні блоки мають внутрішню логічну структуру, а сама анкета структурно упорядкована з тематичних блоків.

Декілька слів про різні типи питань анкети. Нагадаємо, що запитанням анкети вважається конструкція „запитання-відповіді”, що складається з власне тексту запитання і набору варіантів чи відповідей, чіткого визначення сфери пошуку відповіді. Виходячи з цієї структури запитання, перш ніж перейти до подальшого розгляду підготовки анкети як цілісного інструмента дослідження, вважаємо важливим нагадати, що запитання бувають „відкритими”, „закритими” і „напівзакритими ”.

Відкрите запитання надає респонденту повну свободу у змісті й формі відповіді на нього і завдання інтерв’ера – якомога точніше і повніше записати дану відповідь. Цей вид запитання не передбачає заздалегідь розроблених і кодованих варіантів відповідей. Його доцільно використовувати, якщо мова йде про виявлення мотивів, прогнозних оцінок, з’ясування думок з маловивченої проблеми, тобто він ближче до якісної інформації, коли дослідник одержує „чисту” думку респондента без впливу на нього заданими можливими варіантами відповідей. З іншого боку, не слід використовувати відкриті запитання, як найбільш простий вихід із ситуації, оскільки подальша обробка й аналіз у будь-якому випадку потребуватимуть формалізації усього різноманіття отриманих відповідей. І це забере набагато більше часу, ніж попереднє вивчення набору можливих відповідей на основі апробації (пілотуванні) окремого запитання, чи блоку запитань чи анкети в цілому. Таким чином, перш ніж прийняти рішення про використання відкритого запитання, дослідник повинний бути упевнений, що це рішення є найкращим з погляду цілей дослідження, а не найпростішим.

Закриті запитання (іноді їх називають кодованими чи формалізованими) припускають наявність заздалегідь закодованого переліку можливих варіантів відповідей. Найбільш простий приклад: запитання „ Чи зверталися Ви в центр соціальних служб для молоді протягом останнього місяця?” з варіантами відповідей: „1.Так“, „2.Ні”, 23.Не пам’ятаю, важко відповісти”. Тобто маємо обмежений набір відповідей із вказівкою кодів цих відповідей. Набір пропонованих варіантів відповідей повинен відповідати цілому ряду критеріїв, але це – тема окремої розмови.

Нагадаємо основні правила складання набору варіантів відповідей до запитання:

- повнота пропонованих відповідей;

- обмежена кількість варіантів з урахуванням можливостей оперативної пам’яті респондента;

- збалансованість набору відповідей (кількість “позитивних” і “негативних” варіантів повинні врівноважуватися);

- їх внутрішня несуперечність.

Закрите запитання може передбачати можливість вибору одного варіанта відповіді чи декількох варіантів, при цьому обмежуючи (наприклад: „не більш пя’ти”, „укажіть тільки три“ і т. д.) чи не обмежуючи (наприклад: “можете вказати всі прийнятні”, “виберіть усі, що збігаються з Вашою точкою зору” і т. п.) припустиму кількість відповідей. Закриті запитання дуже зручні для респондентів, оскільки позбавляють їх необхідності вигадувати власний варіант відповіді, полегшують процес опитування. Вони зручні і для інтерв’юера, оскільки реєстрація відповідей зводиться до того, щоб відзначити номер (код) даної відповіді чи відповідей. Закриті запитання також дозволяють уникнути процесу кодування і тих помилок, що неминуче виникають у ході кодування, а також неоднозначної інтерпретації відповідей на відкриті запитання.

Іноді закриті запитання є такими лише для інтерв’юера. Тобто респонденту не пропонуються, не зачитуються можливі варіанти відповіді, щоб не вплинути на його думку, його відповідь, однак в анкеті містяться варіанти відповідей, які використовуються інтерв’юером для реєстрації відповідей респондента. Таке запитання для респондента ставиться як відкрите, а для інтерв’юера, для реєстрації відповідей виглядає як закрите. Як приклад можна навести запитання про проблеми, що хвилюють населення найбільше. Наприклад: „Які проблеми найбільшою мірою хвилюють Вас на сьогоднішній день? Які ще?”. В анкеті, як правило, міститься досить повний перелік можливих проблем, що значно полегшує роботу інтерв’юера з фіксування відповідей респондента, хоча цей перелік респонденту не зачитується, і вказівки інтерв’юеру про це також містяться в бланку анкети.

Нерідко використовуються „напівзакриті” запитання, що поряд із запропонованим переліком варіантів відповідей, передбачають можливість додаткової чи оригінальної відповіді респондента в тому випадку, якщо запропоновані варіанти його не влаштовують або недостатні.

 

Наприклад:

Яким, на Вашу думку, повинний бути виграш у лотереї?

(Вкажіть не більше трьох варіантів відповіді)

1. Грошовим

2. Речовим /товари повсякденного попиту, електроніка тощо/

3. Автомобілі

4. Квартири, будинки

5. Цінні папери

6. Зарубіжні туристичні поїздки

7. Туристичні поїздки по Україні або країнах СНД

8. Твори мистецтва

9. Сільськогосподарська техніка та обладнання

10. Неважливо, тільки був би виграш

11. Інше, вкажіть, що саме ________________________

 

Таким чином, напівзакриті запитання містять кодований набір можливих відповідей, а також припускають додаткову відповідь респондента, що в подальшому буде мати потребу в у кодуванні. Якщо розроблювач анкети не впевнений у повноті варіантів відповідей чи свідомо не включає в стандартний перелік відповідей ті, що рідко зустрічаються, то напівзакрите запитання дозволить не втратити інформацію і забезпечить психологічний комфорт респонденту.

Існує імовірність включити в анкету зайві питання, що начебто і цікаві, але не відповідають цілям дослідження. З іншого боку, не виключена можливість недоліків питань-індикаторів для розв’язання всіх дослідницьких завдань. Для того щоб уникнути цих проблем важливо, продумати остаточний дизайн анкети, проаналізувати зв’язок між потребами в інформації для конкретного дослідницького проекту й очікуваною базою даних за розробленою анкетою (див. рис. 4.2.1.).

Дослідницький проект		Анкета		Групи респондентів
Інформаційні потреби		Запитання		База даних

Рис. 4.2.1. Схема зв’язку потребами в інформації і очікуваною базою даних

На практиці існує досить поширена тенденція включати в анкету “цікаві” запитання, які не мають ніякого зв’язку з інформаційними потребами. У цьому випадку слід зауважувати: Чи варто забирати додатковий час у респондентів? Яка необхідність збільшувати вартість опитування? Кому і навіщо потрібні ці „цікаві” запитання? (Зауважимо, що вийнятком є ті запитання, які виконують комунікативну функцію при спілкуванні з респондентом; переключення уваги респондента для його психологічного розвантаження.)

 

1. ПОПЕРЕДНЄ РІШЕННЯ ПРО ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ, ЩО ЗАДАЮТЬСЯ

2. РІШЕННЯ ПРО ЗМІСТ КОЖНОГО ОКРЕМОГО ПИТАННЯ

3. РІШЕННЯ ПРО ФОРМАТ ВАРІАНТІВ ВІДПОВІДЕЙ

4. РІШЕННЯ ПРО ТЕЗАУРУС ДЛЯ ФОРМУЛЮВАННЯ ЗАПИТАННЯ

5. РІШЕННЯ ПРО РОЗМІЩЕННЯ ЗАПИТАНЬ В АНКЕТІ

6. РІШЕННЯ ПРО ФОРМАТ АНКЕТИ, ЇЇ ОФОРМЛЕННЯ

7. АПРОБАЦІЯ (ТЕСТУВАННЯ), ДОРОБКА і ПІДДГОТОВКА

ОСТАТОЧНОГО ВАРІАНТА АНКЕТИ

 

Рис. 4.2.2. Технологічна схема підготовки анкети

 

У такий спосіб вибудовується логічний ланцюжок розробки анкети:

мета і завдання дослідження – визначення, яка інформація, нам потрібна – складання тематичних блоків анкети – розробка тематичних блоків на рівні конкретних запитань –- перевірка відповідності запропонованих питань цілям, задачам і потребам дослідження – перевірка запропонованих запитань на повноту і достатність – остаточний перелік запитань – остаточний дизайн анкети.

Розглянемо більш детально технологічну схему (див. рис. 4.2.2.) розробки питань анкети. Розробка анкети являє собою серію послідовних кроків. На кожному з цих кроків можуть бути представлені різні варіанти постановки питань. На практиці запропонована схема „кроком” має дуже сильне взаємопроникнення. Проте розробка точних запитань, що будуть вимірювати саме те, що необхідно вимірити виходячи з потреб соціального дослідження, є одним із ключових моментів.

Оскільки запитання виступає інструментом одержання інформації, то чим точніше інструмент, тим вища якість одержуваних даних.

Наприклад, у чому, на Вашу думку, полягає неоднозначність формулювання запитання: “ Чи купували Ви сьогодні хліб?”

 

Наведений приклад дуже добре показує, наскільки важливо коректно поставити запитання, і наскільки по-різному воно може бути сприйняте різними людьми. Один може подумати, що мова йде про те, чи купував він особисто хліб сьогодні, і відповісти саме про себе. А інший може відповісти за всіх членів своєї родини, оскільки купівля хліба – це забезпечення свіжим хлібом усієї родини. Тобто перша невизначеність питання полягає в тому, що нечітко зазначено, про кого йде мова в запитанні. Буде доцільніше формулювати запитання з використанням конструкцій: “Чи купували Ви особисто?” або „Чи купував хто-небудь із членів Вашої родини?”, – виходячи із завдань дослідження. У цьому випадку досягається однакове розуміння всіма опитуваними цього компонента запитання. Далі, виникає питання, що мається на увазі за словом „сьогодні” і яку інформацію при такому запитанні ми одержимо. Ті, кого опитають протягом першої половини дня, будуть повідомляти тільки про ранкові години, а опитані у вечірній час – про повний день. Таким чином, інформація отримана від різних респондентів виявиться непорівнюваною, а висновки на її основі – неточними. Щоб уникнути цього, необхідно сформулювати запитання таким чином, щоб воно дозволяло одержати порівнювану інформацію. Наприклад: „Чи купували Ви особисто хліб протягом останніх 24 годин?” При такому формулюванні (хоч воне і не дуже звичне на слух) незалежно від часу проведення опитування ми одержуємо від кожного респондента інформацію про купівлю хліба за останню добу, що робить цю інформацію уніфікованою і порівнюваною. При такому формулюванні ми уникаємо впливу купівельних звичок опитаних. Адже хтось традиційно купує хліб у вечірній час, хтось у ранкові години, а хтось використовує для цього обідню перерву на роботі.

Напевно, комусь буде здаватися, що останнє формулювання досить однозначне, однак і воно може сприйматися по-різному. „Хліб” – це цілі паляниці, чи розрізані частини, шматочки буханця, чи батони, чи міські (французькі) булочки, чи солодкі булочки? Для однакового розуміння й одержання, знов-таки, порівнюваної інформації необхідно у формулюванні питання пояснити, про які види хлібо-булочних виробів ведеться мова.

Підсумуємо наведений приклад. Досліднику (розроблювачу анкети) необхідно проаналізувати кожне запитання і продумати, як воно може бути сприйняте різними категоріями опитуваних. Навіть у тому випадку, якщо 90% потенційних респондентів швидше за все “правильно” й однозначно сприймуть його формулювання і тільки 10% – ні, помилка в результах опитування буде значна (не менше 10%), що значно перевищує допустимі стандартні статистичні відхилення при вибіркових дослідженнях, які проводяться на професійному рівні.

Розглядаючи запитання в соціологічних і соціальних дослідженнях як дослідницький інструмент, варто усвідомлювати логічну взаємозалежність дослідницького завдання, розробленого запитальника і меж інтерпретації отриманих за цим запитальником емпіричних даних (див. рис. 4.2.3.).

 

	I. ДОСЛІДНИЦЬКЕ ЗАВДАННЯ (ПІЗНАВАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ)
	II. МЕТОДИЧНЕ РІШЕННЯ (КОНСТРУКЦІЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ; КОНСТРУКЦІЯ ЗАПИТАЛЬНИКА)
	III.МЕЖІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ
		ПОМИЛКИ

Рис. 4.2.3. Схема взаємозалежності дослідницького завдання завдання (анкети) та меж інтерпритації отриманих даних.

Ця тріада забезпечує комплексне представлення всього процесу дослідження. І розгляд кожного запитання в логічному поєднанні трьох зазначених елементів дозволяє співвіднести дослідницькі задачі й очікувані емпіричні дані, а на цій основі відпрацювати, „відшліфувати”, удосконалити запитальник як методику одержання необхідної інформації. У цьому процесі нерідко відбувається також уточнення дослідницьких завдань чи їх конкретизація. При цьому основним джерелом помилок є конструкція запитань. Насамперед, запитання мають бути доступними і зрозумілими за змістом для всіх категорій респондентів, що беруть участь в опитуванні, не повинні містити важких, чи рідковживаних слів. Кожне запитання повинне відповідати інформованості і компетентності опитуваних, не перевищувати можливостей пам’яті, не бути надто „гострим”, тобто не зачіпати социокультурних норм і традицій. Нижче ми ще повернемося до критеріїв оцінки якості питань.

Таким чином, сприймемо як аксіому, що:

КОРЕКТНЕ І ТОЧНЕ ЗАПИТАННЯ – ПЕРЕДУМОВА ОДЕРЖАННЯ ЯКІСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

 

Існують різні стратегії контролю й профілактики помилок при складанні окремих запитань, а також анкети в цілому як комплексного інструменту дослідження. Важливо проводити апробацію анкети в тому середовищі, в якому потім планується проведення дослідження. На жаль, досить часто тестування підготовленої анкети сприймається як розкіш, на яку не вистачає ні засобів, ні часу, ні того й іншого разом. У будь-якому випадку, закінчивши розробку анкети, варто подивитися, “що вийшло?”. Ефективним є тестування “готової в першому варіанті” анкети за допомогою проведення пілотажного (зондажного) опитування, мета якого – перевірити, як „працює” підготовлений запитальник. Можна почати перевірку з „розмови з розумною людиною”: сісти перед дзеркалом і відповісти особисто на свою анкету. Можна запросити досвідчених інтерв’юерів і в режимі групового інтерв’ю обговорити розроблену анкету. Одним з варіантів тестування є групове обговорення анкети чи окремих її блоків з респондентами за методикою проведення фокус-групи. Усі ці методи дозволять уникнути таких поширених помилок, як складні чи довгі формулювання запитань, вживання незрозумілих і рідковживаних у повсякденному побуті слів, погано продумана послідовність запитань анкети, перевантаженість (дуже довга чи дуже складна) анкети, розкиданість запитань близької тематики, неповнота варіантів відповідей на окремі запитання і т. д.

Істотною методичною допомогою при розробці будь-якого запитання є розуміння його структури, усвідомлення його основних компонентів:

1) інформація, що однаково відома як досліднику, так і респонденту, і яка є базисом (основою) для їхнього спілкування;

2) вказівка, що цієї інформації не досить, і про те, якої саме інформації не вистачає;

3) вказівка чи опис сфери пошуку відповідей, тобто – де саме шукати відповідь чи інформацію, яку шукаємо, про що давати відповідь;

4) інструкція про те, що саме повинен зробити респондент, яким чином він повинен відповісти на запитання.

У залежності від конструкції запитання, названі його компоненти можуть бути явні чи приховані, але вони завжди присутні і повинні бути усвідомлені дослідником, що розробляє анкету чи окремий тематичний блок.

Існують різні критерії, за якими класифікуються запитання. Можна поділити всі запитання на дві великі групи, виходячи з тих цілей, для яких вони використовується в анкеті: змістовні і функціональні.

Змістовні запитання, у свою чергу, можна розподілити на фактографічні (запитання про факти), запитання про знання, про думки, про настанови, про мотиви і на оціночні. Функціональні запитання забезпечують психологічний комфорт опитуваного (контактність, перемикання уваги, зняття напруги), виконують роль фільтрів і дозволяють здійснити контроль за достовірністю чи впевненістю (твердістю) відповідей. Варто відмітити, що нерідко запитання в анкеті може нести одночасно і змістовне, і функціональне навантаження.

У залежності від дослідницьких цілей можуть бути використані різні запитання стосовно респондента – прямі запитання („в лоб”) чи непрямі запитання („м’які”). За графічним оформленням чи за формою постановки запитання можуть бути у виді тексту, графіків, схем, гексограм, таблиць, ілюстрацій. За синтаксичною ознакою може бути сформульоване запитання як таке, а може бути запропоноване у вигляді оповідного висловлювання з указівкою до дії вибору.

З погляду постановки запитання й очікуваних дій респондента можна запропонувати ще одну класифікацію.

Для закритих запитань це такі групи:

1) альтернативне запитання – пропонується зробити вибір із двох альтернативних запитань, причому з твердою постановкою “чи”;

2) запитання у виді семантичного диференціала (не тверде, альтернативне) – необхідно вибрати точку на шкалі чи бал між двома полярними твердженнями, характеристиками;

3) запитання з вибором однієї відповіді – із запропонованого набору треба вибрати один варіант відповіді;

4) „меню”, коли в запропонованому переліку варіантів відповідей варто вказати всі придатні;

5) запитання зі шкалою оцінок, чи шкалою згоди, чи шкалою відповідності;

6) ранжирування зазначених ознак чи характеристик.

 

Відкритізапитання можна згрупувати в такий спосіб:

1) завершення пропозиції;

2) завершення початої розповіді;

3) завершення малюнка;

4) коментар чи короткий опис запропонованого малюнка;

5) з’ясування асоціацій із запропонованими окремими словами чи словосполученнями

6) зовсім не структуроване запитання – дозволяється будь-яке формулювання.

 

4.3 Основні критерії оцінки якості питань

 

№№	Зміст критерію й оцінки	Оцінки і дії дослідника
11:	ЧИ Є ЗАПИТАННЯ ВІДКРИТИМ, ЗАКРИТИМ ЧИ НАПІВЗАКРИТИМ?	Чи немає необхідності „закрити” запитання?
	1. Відкрите	Чи немає необхідності „відрити” запитання,
	2. Закрите	зробити напівзакритим?
	3. Напівзакрите
22:	ЯКЕ З ПЕРЕЛІЧЕНИХ ЗАВДАНЬ ПОТРІБНО ВИКОНАТИ РЕСПОНДЕНТУ ПІД ЧАС ВІДПОВІДІ НА ДАНЕ ЗАПИТАННЯ?	Чи визначена взагалі логічна задача?
	1. Вибрати за даним критерієм тільки одну відповідь із запропонованих варіантів.	Чи не є логічна задача суперечливою?
	2. Вибрати задане число варіантів (більше одного) із запропонованого списку за заданим критерієм.	Чи досить буде зрозуміло кожному з потенційних респондентів, що саме необхідно зробити для відповіді на дане запитання?
	3. Проранжувати запропоновані варіанти відповідей за заданим критерієм.
	4. Визначити необмежене число варіантів за заданим критерієм. /Наприклад: Укажіть у даному списку ті речі, які є у Вашому домі/.	Чи однозначно сформульовано: що і як зробити респонденту?
	5. Закінчити фразу.	Чи всім посильна буде дане завдання?
	6. Знайти розв’язання проблемної ситуації.
	7. Сформулювати власну відповідь у вільній формі.
	8. Інше логічне завдання. Яке саме?
33:	ЧИ ОДНОЗНАЧНО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЗМІСТ ПИТАННЯ? ЧИ НЕМАЄ В ЙОГО ФОРМУЛЮВАННІ ПОНЯТЬ, СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ, ЯКІ ДОПУСКАЮТЬ РІЗНЕ РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ?
	1. Формулювання однозначне.	Зміни не потрібні.
	2. Формулювання неоднозначне, можливі різні варіанти розуміння змісту.	Необхідно уникнути неоднозначності розуміння.
44:	ЧИ Є НЕОБХІДНІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧИТИ РЕСПОНДЕНТУ МОЖЛИВІСТЬ УХИЛИТИСЯ ВІД ВІДПОВІДІ?
	1. Потрібно включити позицію типу „Не знаю”, „Важко відповісти”, „Не думав про це” і т. п.
	2. Потрібно вилучити позицію ухилення від відповіді.
	3. Запитання не має зауважень за даним критерієм.
45:	ЧИ СТОСУЄТЬСЯ ДАНЕ ЗАПИТАННЯ ДО ВСІЄЇ СУКУПНОСТІ ОПИТУВАНИХ ЧИ ТІЛЬКИ ДО ДЕЯКОЇ ЧАСТИНИ ЦІЄЇ СУКУПНОСТІ?
	1. Запитання стосується всієї сукупності опитуваних.. (Перейдіть до запитання-критерію № 7).

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228269']=__lxGc__['s']['_228269']||{'b':{}})['b']['_698163']={'i':__lxGc__.b++};

12345678910Следующая ⇒

Date: 2016-02-19; view: 2632; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...