Х. Л. А. Харт. Концепція права

У чому ж полягає вирішальна відмінність між просто збіж­ною звичною поведінкою в соціальній групі та існуванням пев­ного правила, ознакою якого нерідко є слова «необхідно», «тре­ба» та «слід»? Тут теоретики права дійсно розділилися, особливо зараз, коли деякі явища висунули це питання на перший план. Коли йдеться про правові норми, дуже часто вважається, що ця вирішальна відмінність (елемент «необхідно» або «слід») поля­гає в тому, що відхилення від певних типів поведінки можуть викликати цегативну реакцію, а відхилення від вимог правових норм — каратися властями. У випадку ж того, що можна назва­ти просто груповими звичаями, наприклад щотижневе відвідуван­ня кіно, відхилення не призводять до покарання або навіть осу­ду; але де б не існували правила, що вимагають певної поведінки, навіть неюридичні правила, як те, що вимагає від чоловіків зні­мати капелюха в церкві, на кшталт цього, певно, станеться при відхиленні від них. У випадку правових норм цей передбачений наслідок є визначеним і офіційно організованим, тоді як у неюри-дичному випадку подібна негативна реакція на відхилення хоча й можлива, але не має організованого або визначеного характеру.

Очевидно, щоІпередбаченість покарання є одним з важливих аспектів правових нормТІ однак неможливо визнати це за ви­черпне пояснення того, що має на увазі твердження про існуван­ня того чи іншого соціального правила або елемента «необхід­но» чи «слід», який міститься в правилах. Проти такого завбаченого пояснення є багато заперечень, але на уважний роз­гляд заслуговує особливо одне з них, що характеризує всю скан­динавську школу теорії права. Воно полягає в тому, що коли ми уважно подивимося на дії судді чи посадової особи, які карають за відхилення від правових норм (або на дії тих людей, які за­суджують чи критикують відхилення від неправових норм), ми побачимо, що норми пов'язані з цими діями у такий спосіб, який це завбачене пояснення залишає певною мірою нероз'ясненим. Бо, караючи, суддя бере норму за взірець, а порушення норми — за підставу та виправдання покарання правопорушника. Він не дивиться на норму як на твердження, що він та інші, найімо­вірніше, мають карати за відхилення, хоча спостерігач може ди­витися на неї саме так. Завбачуваний аспект норми (хоча й досить реальний) не відповідає його намірам, тоді як суттєвим є статус норми як взірця та виправдання/ Те саме стосується і неформальних осудів, уживаних для порушень неправових норм. Вони також є не просто завбачуваними реакціями на відхилен­ня, а чимось, що зумовлюється і, як вважається, виправдовується існуванням правила. Так, ми говоримо, що ми засуджуємо або