Розділ ІІ. Розвиток уяви і фантазії в уявній площині

До цього часу, всі наші вправи по розвитку уяви проходили в реальній площині. Тепер ми перенесемо нашу роботу в уявну площину і в ній будемо діяти так же активно і логічно, як і в реальній площині, але лише подумки.

Вправи

- розповідь з оповідання (по принципу вправи „Знайомство”) про похід в ліс, гори, в турпохід і т.ін.;

- розповідь (колективно складена), казки.

- розповідь про подорожі в космос, Заполяр’я, Африку;

- колективна розповідь на тему: пожежа в селі, спасання потопаючого.

Педагог повинен вимагати, щоб у розповіді не порушувалася лінія

поведінки дійових осіб, була логіка і послідовність, не втрачалася кінцева мета розповіді.

ІІ етап: бачення внутрішнього зору – кінострічка бачень

Вправи (продовжувати ті ж самі, що і на уяву в уявній площині).

Як показує практика педагогічної роботи, такі вправи слід проводити, задаючи питання в самому процесі роботи уяви.

Студієць розповідає про нічну риболовлю. Викладач запитує: „Що ви уявляєте, коли думаєте і розповідаєте про риболовлю? ” і т.ін.

Вправи (на розвиток гостроти „внутрішнього бачення” – створення кінострічки)

1. Індивідуальні вправи:

- ви пастух;

- ви водолаз;

- ви вовк;

- ви вежа на кріпосному валу.

Потім студійцям пропонують починати дієво фантазувати, допомагаючи собі запитаннями: де я знаходжуся? Що бачу навколо? Що чую? Коли це відбувається? Чому я тут? Для чого?

На практичних заняттях педагог повинен попіклуватися про швидку зміну вражень, про їхню ефективність, про їхнє здорове дозування, яке забезпечувало б творчий настрій усієї групи.

Коли учень важко виконує вправи, коли його уява не діє, задавайте йому запитання самі, „розшевеліть” його уяву, змушуйте його бачити те, про що він говорить.

Давайте побільше бездієвих тем, так як малодієва тема (наприклад „Ви – сторожова вежа”) потребує в підсиленій попередній роботі уяви. Вимагайте і тут живої дійової розповіді, примушуйте учня жити в запропонованих обставинах. Проведення подібних уроків вимагає великих пошуків і методики. Іноді доводиться знаходити дорогу до оживлення уяви учнів і непрямим шляхом, як це робив К.С.Станіславський.

2. Педагог дає тему на групову вправу.

Один з учнів починає розповідь. Він промовляє одну фразу або

навіть одне слово. В ньому повинні відображатися зорові уявлення побачених ним видінь. За ним другий учень, повторюючи слово чи слова, сказані першим, додає фразу або слово, але говорить її лише тоді, коли зрозуміє і побачить картину: Нічне шосе... Нічне шосе... Машини і т.д. Інші учні, додаючи кожен своє, включають все нові і нові кадри бачень.

Головне в цій вправі – безперервність внутрішнього бачення (у кожного своє) і логіка подій.

ІІІ етап: уява як помічник для оновлення старого, яке зносилося.

Уява потрібна актору не лише заради того, щоб створити, але і для того, щоб оновити вже створене, яке зносилося. Це робиться за допомогою нової вигадки. Бо в театрі прийдеться грати кожну роль у виставі десятки разів, і щоб вона не втрачала своєї свіжості, – потрібна вигадка.

Вправи. Взяти приклади із старих вправ на „якби” і запропоновані обставини на офантазування дієслів і предметів і по них вистроїти нові вигадки. Потім дати кожному студійцю виконати дану вправу. Важливо, щоб учні на практиці зрозуміли, як допомагає нова вигадка освіжити їм старе.