Мовленнєві порушення, пов'язані з функціональними змінами центральної нервової системи

Заїкання – це порушення ритму, темпу і плавності мовлення, пов'язане з судомами м'язів, які беруть участь в мовленнєвому акті. При заїканні порушується переважно комунікативна функція мовлення. Найчастіше заїкання починається у віці від 2 до 5 років, тобто в період найбільш інтенсивного розвитку комунікативної функції мовлення. У дітей із загальним недорозвиненням мовлення, моторною алалією заїкання виникає переважно у віці 6-7 років, коли починає формуватися фразове мовлення як засіб спілкування. Існує декілька форм заїкання, серед яких найчастіше зустрічаються невротична і неврозоподібна форми. Крім того, виділяють ще органічні форми заїкання.

Механізм заїкання вивчений недостатньо. Передбачається, що певну роль в його розвитку відіграє природжена або рано набута недостатність систем, що здійснюють моторні механізми мовленнєвої діяльності.

Заїкання починається з тонічних судом в дихальній і голосовій (фонаторній) мускулатурі; потім відбувається їх поступове розповсюдження і на м'язи артикуляційного апарату. При заїканні завжди порушено мовленнєве дихання, спостерігається посилення тонусу фонаторної і артикуляційної мускулатури. При спробах до мовлення в м'язах мовленнєвої мускулатури виникає судома. Залежно від характеру цієї судоми розрізняють тонічне і клонічне заїкання.

При тонічному заїканні дитина не може розтискати рот і почати мовлення, «застряє» на першому звуці. Наприклад, слово мама вона
вимовляє як м а-ма. При клонічному заїканні на початку мовлення виникає клонічна судома в мовленнєвій мускулатурі, тому слово мама дитина вимовляє як м-а-а-ма. Частіше спостерігається змішана форма заїкання тоніко-клонічна (з переважанням тонічного спазму) або клоніко-тонічна (з переважанням клонічних судом).

При заїканні спостерігаються різні супутні мовленнєві додаткові рухи; головним чином це стосується м'язів обличчя (роздування ніздрів, сіпання очей, щік і т.д.). Іноді супутні рухи спостерігаються і в кінцівках. Характерні також різні вегетативно-судинні порушення (почервоніння обличчя, розлади пульсу, дихання, посилення потовиділення і т.д.). Всі прояви заїкання різко посилюються при необхідності спілкування, особливо з незнайомими людьми.

Органічні форми заїкання виникають після вогнищевих ушкоджень центральної нервової системи (енцефаліту, менінгітів, менінгоенцефаліту) в області підкіркових вузлів мозку. Органічне заїкання обумовлене гіперкінезами м'язів апарату артикуляції, дихательної і фонаторної мускулатури. Часто спостерігаються також насильницькі рухи в м'язах обличчя, шиї, кінцівок. Органічне заїкання завжди поєднується з дизартрією, зазвичай підкіркового або мозочкового типу. При органічному заїканні більш виражена неврологічна симптоматика, порушення психічної діяльності, емоційно-вольової сфери і поведінки. Заїкання як супутній синдром може також зустрічатися при різних нервово-психічних захворюваннях (шизофренія, епілепсія, олігофренія).

Заїкання необхідно відрізняти від розладів темпу мовлення (тахилалія і брадилалія). Тахилалія це прискорене мовлення, із захлинанням, нерівномірне зав ритмом. Браділалія – це сповільнене, розтягнуте мовлення. Тахилалія і брадилалія можуть бути обумовлені вродженими особливостями нервової системи, емоційним станом (тахилалія – при емоційному збудженні, брадилалія – при пригніченні). Іноді вони обумовлюються дисфункцією підкіркових відділів мозку. Але на відміну від заїкання при тахи- і брадилалії відсутні судоми м'язів мовленнєвого апарату.

Тахилалія у поєднанні з порушеннями артикуляції голосу може викликати своєрідні заминки в мовленні, які називаються спотиканнями. Такі заминки спостерігаються, наприклад, у момент пошуку потрібного слова. При тахилалії не спостерігається судом в мускулатурі мовленнєвого апарату (на відміну від заїкання).