Синдроми порушень слуху

Зниження слуху позначається терміном "гіпакузія"; втрата слуху, тобто глухота, позначається терміном "анакузія", або "сурдітас". Однобічне ураження слухової зони кори головного мозку, провідних шляхів від ядер слухового нерва та зорового бугра не приводить до порушення слуху, так як імпульси з ядер слухового нерва поступають в кору головного мозку своєї і протилежної сторони. В цьому випадку подразнення від обох вух проводяться в одну з півкуль кори по неушкодженній стороні.

Одностороннє порушення слуху виникає тільки в разі ушкодження середнього і внутрішнього вуха, слухового нерва і його ядер. При ураженні середнього вуха (барабанна перетинка, слухові кісточки) характерні порушення слуху на низькі тони і збереження кісткової провідності звуку. При дослідженні кісткової провідності (проводиться за допомогою звучного камертону встановленого на тімені обстежуваного) звук більш посилено сприймається хворим вухом. При ураженні спірального (кортієвого) органу (внутрішнє вухо), слухового нерва і його ядер випадає головним чином сприйняття високих тонів і втрачається провідність звуку по кістці.

Частою причиною порушення слуху є запальне ураження слухового нерва – неврит. Він може розвиватися внаслідок впливу різних інфекційних агентів і токсичних речовин. Неврит може виникати при багатьох інфекційних захворюваннях, при застосуванні великих доз деяких ліків (стрептоміцин, канаміцин, хінін та ін.) Неврит може входити в симптомокомплекс багатьох спадкових захворювань. Неврит характеризується прогресуючим зниженням слуху, іноді аж до повної глухоти. Насамперед порушується сприйняття високих тонів. Двостороннє вроджене зниження або відсутність слуху призводить до формування специфічних особливостей психіки і порушення становлення мовлення. При повній відсутності слуху на ранніх етапах розвитку дитини може створюватися враження про її розумову неповноцінність. У таких дітей переважає наочно-образне мислення. У процесі пізнання світу вони максимально використовують збережені аналізатори – зір і тактильну чутливість. По мірі навчання дитина опановує дактильну і усну мову. На цій основі у неї розвивається і словесно-логічне, тобто абстрактне, мислення. Більшість глухих і слабочуючих не страждають інтелектуальними порушеннями. Однак при органічних ураженнях нервової системи (наслідки менінгітів, енцефалітів і т.п.) зниження слуху або глухота може поєднуватися з іншими неврологічними розладами і супроводжуватися різними формами інтелектуальної недостатності.

Якщо глухота або зниження слуху наступають в більш пізньому віці, то можуть розвиватися такі особливості, як замкнутість, дратівливість, недовірливість і ін.

Діагноз "неврит слухового нерва" підтверджується при аудіометрії, яка дозволяє розмежувати пошкодження звукосприймаючого і звукопровідного апарату і встановити ступінь втрати слуху.