Синдроми мовленнєвих порушень

Мовлення – важлива функція кори головного мозку. У його здійсненні беруть участь різні відділи кори головного мозку. До таких відділів відносяться перш за все кіркові мовленнєві зони, розташовані в домінантній півкулі (у правшів – в лівій, у лівшів – в правій). Це слухові, рухові і зорові області. У скроневій долі лівої півкулі відбуваються сприйняття і диференціювання слухових подразнень, складний процес розуміння мовлення. Рухова область (нижня лобна звивина лівої півкулі) здійснює програму мовленнєвого висловлювання, тобто власне моторне мовлення. У зоровій області (потилична доля) відбувається сприйняття і розпізнавання необхідних для письмового мовлення (читання, письмо) графічних зображень.

Велике значення в мовленнєвій діяльності мають тім'яні долі мозку, які здійснюють сприйняття і аналіз рухових імпульсів, які поступають в центральну нервову систему від мовленнєвого апарату в процесі його функціонування. Ці імпульси називаються мовленнєвими кінестезіями. Вони забезпечують зворотну аферентацію (зв'язок). На цій основі відбувається звірення виконаної дії із попередньо заданою програмою. Без цього зворотного зв'язку неможливий розвиток мовлення, оскільки відсутня можливість накопичення досвіду для управління рухами мовленнєвих м'язів, не розвивається мовленнєвий праксис. За відсутності паралічів, порушень тонусу в м'язах мовленнєвого апарату довільні артикуляційні рухи виявляються порушеними. Виникають патологічні стани – оральна апраксія. Найбільш виражена апраксія мовлення. Особливо важкі прояви оральної апраксії виникають при ушкодження (або вибірковому недорозвиненні) тім'яно-скронево-потиличних відділів домінантної півкулі.

У здійсненні мовленнєвої функції беруть участь слуховий, зоровий, руховий і кінестетичний аналізатори. Велике значення має збереження іннервації м'язів язика, гортані, м'якого неба, стан додаткових пазух носа і порожнини рота, які відіграють роль резонаторних порожнин. Крім того, необхідна координація дихання, голосоутворення і вимови звуків.

У здійсненні рухових механізмів мовлення бере участь також екстрапірамідна система. Стріопаллідарна система бере участь в підготовці рухового і мовленнєвого акту і корекції його в процесі виконання, регулює тонус мовленнєвої мускулатури, забезпечує емоційну виразність мовлення, мозочок бере участь в координації ритму, темпу мовлення і тонусу мовленнєвої мускулатури. При ушкодженні цих систем виникають порушення звуковимовної сторони мовлення (дизартрія).

Таким чином, для нормальної мовленнєвої діяльності необхідне узгоджене функціонування всього головного мозку і інших відділів нервової системи. При ушкодженні різних відділів нервової системи можуть виникати різноманітні мовленнєві розлади; характер цих розладів залежить від локалізації і часу ушкодження.

У дитячому віці мовленнєві розлади залежно від причин їх виникнення можна розділити на наступні групи:

I. Мовленнєві розлади, пов'язані з органічним ушкодженням центральної нервової системи. Залежно від рівня ушкодження мовленнєвої системи вони поділяються на:

1) афазії – розпад всіх компонентів мовлення в результаті ушкодження кіркових мовленнєвих зон;

2) алалії – системне недорозвинення мовлення в результаті ушкодження кіркових мовленнєвих зон в домовленнєвому періоді;

3) дизартрії – порушення звуковимовної сторони мовлення в результаті порушення іннервації мовленнєвої мускулатури. Залежно від локалізації ушкодження виділяють декілька форм дизартрії.

II. Мовленнєві порушення, пов'язані з функціональними змінами центральної нервової системи:

1) заїкання;

2) мутизм і сурдомутизм.

III. Мовленнєві порушення, пов'язані з дефектами будови апарату артикуляції (механічні дислалії, ринолалія).

IV. Затримки мовленнєвого розвитку різного походження (при недоношеності, при важких захворюваннях внутрішніх органів, педагогічній занедбаності і т.д.).