Світова торгівля в системі глобалізації економічних відносин

Світова торгівля є основною формою сучасних міжнародних економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що сьогодні вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення.

Розвиток світової торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок і являє собою опосередковану форму реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково - технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва - електроніка, генна інженерія тощо, а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжуються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

Світова торгівля тісно пов'язана з поняттям світового ринку. Під світовим ринком у сучасній економічній літературі розуміють сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які пов'язані між собою участю в міжнародному поділі праці.

В умовах науково - технічної революції для економічного роз­витку будь - якої країни все більшого значення набуває її участь у міжнародному поділі праці. Наочним прикладом цього є проце­си, які відбуваються на Заході, де промислово розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кор­донів, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково - технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спря­мованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політи­ка, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика має дві сторо­ни - захисну і наступальну. Вона здійснюється за допомогою визначеного арсеналу заходів, які дуже умовно можуть бути поділені на захисні і наступальні. Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни чи її окремі галузі були не достатньо конкурентноздатні на світовому ринку, а тому по­требували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торго­во - політичних засобів.

Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представ­ники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху то­варів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі.

І все - таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

Утворення великих монополістичних об'єднань - концернів, трестів і т.д. призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у появі нового його напрямку, так званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домоно­полістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентос­проможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, мо­нополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого ро­ду політика одержала також назву наступального або агресивно­го надпротекціонізму.

В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика - це складна система, що формується під впливом - національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково - технічної революції, яка різко посилила взаємоза­лежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтер­націоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на форму­вання сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Ха­рактерною для нього є більш - менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодже­ної єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не бе­руть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Євро­пейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок). Міжнародні економічні відносини - це система економічних зв'язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств.

Регулювання міжнародної торгівлі на міждержавному рівні, являє собою спільно прийняті урядами різних країн на основі компромісів домовленості (правові положення, норми, процедури, погоджені взаємні зобов'язання, рекомендації) в області економічної політики і практики, що відображають інтереси країн - учасниць. Регулювання спрямоване на створення визначених передумов, що сприяють подальшому розвитку світових зв'язків між зацікавленими державами, зокрема, шляхом досягнення стабільності і передбачуваності режиму доступу на ринку.
Отже сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за до­помогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і сти­мулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за до­помогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.