ПРОГРЕС 5 page

– Чуєш, я тобі розповідаю не про людей, а про Бога. Бога який тебе любить. Він вважає вбивство гріхом. І велів підставити другу щоку, якщо тебе вдарили по першій. Ті люди навряд чи були віруючі. Ти можеш поспілкуватися з дійсно віруючими людьми і відразу відчуєш ту безмежну любов в їхніх серцях.

– Але ж купа книг були спалені, нам не дійшла і половина написаного!

– Нам дійшло те, що повинно було дійти. Бог і зараз у постійному спілкуванні з вірними йому. Він дає нам все те, чого ми справді потребуємо, а потребуємо ми лише його. Він може повністю змінити людину, поновити її душу, наповнити її духом святим. І я сама відчуваю всю цю повноту в ньому. Як же я не люблю розмовляти з людьми, котрі хапаються за дитячу Біблію і починають її перевертати з ніг на голову, через те, що їхня гординя не дає визнати себе рабом їхнього Творця, а коли вони розбирають дорослу Біблію, то кажуть, що там все аж занадто накручено, а справжня істина може бути лише простою. Істина і є проста, а Біблія лише допомагає нам жити. Головне, що ми повинні зробити, так це повірити в нашого Творця і полюбити його усім серцем. Гординя є нашою найбільшою проблемою. Насправді всі люди є рабами, тільки одні раби Отця, який піклується і любить їх, а інші – раби гріха.

На жаль, мій новий вчитель зовсім не хотів мене слухати. Він торочив, що росіяни круті і дуже кмітливі. Розповідав про те, як вони зламали фондову біржу і стверджував, що Біблія – для євреїв. Хоч насправді Новий Завіт – це шанс врятуватися усьому людству. І справді, у Старому Завіті Бог мав відносини лише з євреями, і якби не його милість, ми б ніколи не стали спасенними, але він спустив на цю землю свого єдиного сина, котрий омив наші гріхи своєю кров’ю.

Сподіваюся, Олексій ще захоче мене почути. Та зараз і в мене на серці було зовсім непросто. Ця розмова трохи підняла мій дух, але проблема все ще не зникала, я не могла звільнити свої думки від Боді і навіть хотіла не йти сьогодні на служіння, але все-таки пішла. І слава Богу. Він такий милостивий. Сьогодні на проповіді всі слова були наче промовлені для мене. Мене дуже гризла совість через те, що як же я можу комусь проповідувати, якщо я сама так грішу. Та я навіть не покаялась досі. Добре, якщо мій співрозмовник не дуже розумний в цьому, а якщо він прямо спитає в мене: «А як ти покаялась?» Що тоді я йому відповім? Але всі мої переживання змили слова пастора, дійсно мудрої людини. Він сказав, що ми повинні славити Бога, бо він достойний. Нам потрібно менше уваги тримати на собі. Оскільки, навіть наша молитва іноді стає просто депресняком. Ми починаємо з того, що який я поганий і в мене і те, і те не виходить. Замість того, щоб віддати все Богу, замість того, щоб взяти його благодать ми мучимо самі себе. Не знаю чому так завжди трапляється, мабуть, через те, що християнам потрібно постійно перебувати в слові Божому. Давати Богу можливість постійно з нами говорити. І Бог буде діяти через нас, навіть найзіпсованіший наркоман може стати великим місіонером, щоб через нього люди бачили який сильний наш Творець.

Повернулася з зібрання дуже щаслива, хоча ще не змогла повністю подолати цю спокусу. Ми розмовляли з Бодею і він розповідав, що в Біблії точно сказано, що якщо ваша рука спокушає вас її потрібно відрубати. І потрібно повністю присікати те, в чому ви слабуєте. Мені дуже важко присікти спілкування з Бодею. Не знаю чому це так, можливо тому, що заборонене завжди солодке… Я вже не вірю в якесь там кохання. Справжні сильні подружжя робить Бог. Погляньте лише на наші всі пари, кожна перша свариться, у кожної проблеми, а погляньте на союзи, які скріплені Богом. Оце справжня міць. Мені важко стриматись від Боді тому, що моє тіло і розум прагне його, але мій дух не прагне. Мій дух щасливий лише з Богом. І нарешті мені стало простіше. Я прошу Бога звільнити мене від цієї залежності і оберігати мене від спокуси. Він всесильний Бог і він допоможе. Ми вирішили з Бодею не залишатися на самоті, бо так каже Біблія і так нам буде простіше.

До речі, мене так тривожить те, що більшість людей вважають Бога злим і педантичним. Про християнство більшість знають лише з дитячих біблійних історій і вважають їх казками. Але чому люди так свято вірять, що вони пішли від мавп? Хоч це було мільйон років тому… Чому ми не заперечуємо існування різних племен, знаємо стародавні поселення, а те, що ідеально написано заперечуємо… Біблія – найідеальніше джерело історії. Вона є досконалою. Чому всі думають, що це казка? Це величезна книга, яка вчить нас істині. Те, що пропонує сатана таке мізерне в порівнянні з тим, що дає Бог. Диявол не рівня Богу, він його творіння, яке піддалося своїй гордині…

Знаєте, я сьогодні такий гарний анекдот чула: потрапляє чоловік у Рай. Жив там місяць другий і йому стало цікаво, а що ж там в пеклі твориться. Він пішов до Бога і попросився з’їздити на низ. Приїжджає, а там казино, дівчата голі бігають. Ну, він такий повернувся назад. Потім ще раз попросився в Бога, на канікули з’їздити. Ну, Бог знову дозволив. А на третій раз чоловік каже: «Боже, а можна мені взагалі в пекло переїхати?» Бог відповів, що той же не піддався на жоден гріх, але чоловік попросив приписати собі якийсь грішок. Господь виконав його волю, і чоловік поїхав на нове місце свого проживання. Приїжджає, а там все в вогні, всі плачуть і кричать. Він такий питає: «А куди все поділося? Де казино, де насолода?» А йому у відповідь: «А як же з вами, емігрантами, по-іншому..?» На жаль, це все цілковита правда.

Ось уже і наступний день – п’ятниця. Сьогодні йду в баньку з друзями. Яка ж я щаслива. Нарешті класно відпочину. У школі було непросто, мене постійно викликали, але мені все-таки вдалося заробити свої дванадцятки по Божій благодаті. Мені так в школі щастить... Все просто як по-маслу. Я така вдячна Богу. Круто, що він придумав таку річ, як благодать.

Знаєте, іноді важко просити Бога, щоб він звільнив тебе від якось гріха. По тій причині, що тобі не хочеться це відпускати. Так, я говорю зараз саме про свою ситуацію. Але знаєте, головне, зрозуміти все головою. Головне, вибрати собі правильні пріоритети. Це навіть якщо порівняти, то смішно стає. Ну от, що можна тут вибрати, якусь миттєву насолоду, яка понесе за собою море страждань, чи вічне життя з Богом. Але проблема ще й у тому, що нам здається, що це не так просто. Здається, що можна начудити, а потім помолитись і знову повернутись до Бога, але це все також така нісенітниця. Чи не соромно вам перед Богом. Він реальна особа, яка все бачить. І при цьому так сильно вас любить. Я помолилась за сьогоднішній вечір і попросила Бога звільнити мене від гріха і він це зробив. Він справді сильний і вірний Бог, і це не просто терміни – це реальність, яка є моїм життям. Все так змінилося. Вам може і не звично чути ці слова від мене, але й справді існує такий термін і процес як покаяння. Це не вигадка і це не магія. Цей процес протікає у вашій голові. Ви реально стаєте зовсім іншою людиною з іншими поглядами і принципами. Ні, це трапляється не одразу, це проходить поступово.

Багато людей каються, зрозуміють свої гріхи, але не продовжують іти за Богом. Та совість їх все одно буде мучити. Вони вже пізнали, що це таке, і просто постійно натикаються на гидь цього світу. Я зараз реально все в іншому світлі бачу. От раніше, якщо бачила дівчат з пивом, то для мене це було нормально, а зараз якось так хріново. Ну, тут ще такий прикол: от саме по собі пиво і будь-який алкоголь – це допустима річ у невеликих кількостях, але, як казав наш пастор: «Мені не можна пити пиво, бо якщо хтось побачить, що виходжу з магазина з пивом, значить, піднімаю руку на жінку». Ех, люди завжди добре фантазували. А коли ти став християнином, то взагалі гріх уже бачиш повсюди. І на такому етапі найголовніше прислухатися до перших двох заповідей: «Люби Бога всім серцем, всім розумом і всією душею» і «Люби ближнього, як самого себе». Повірте, найголовніше в християнстві – це любов. Але мудра любов. Ти не повинен потурати нікому в його забаганках, бо люди люблять користуватися добряками. Так можна і злочин якийсь прикрити. Тож любов повинна бути справедлива, але з цим навіть у мене проблеми. Я все-таки сама нещодавно покаялась. Та в мене є плюс у тому, що до покаяння я вже все знала, вже побувала на проповідях, Бодя вже купу всього корисного розповів. Не вистачало лише повірити, що це все правда. Ех, ну й дурепою я була!

Сьогодні ми з друзями йдемо в баньку. І знаєте, більше лякала не сама банька, а те що буде після неї. Моя компанія дуже високоморальна і по-своєму християнська. Така собі легка православна демоверсія. І я знаю, що там буде все добре і без жодного гріха, але сьогодні з Києва приїхав Клиш, моє перше дитяче кохання. І з ним, чомусь, завжди все було дуже «не по-християнськи». Думала спочатку навіть не йти до нього, думала присікти наше спілкування, бо моє тіло реально переповнювали плотські бажання. Але, слава Богу, він змінює мене і моє серце. Ні, це було не просто так: я прийшла до Клиші і не цілувалась з ним, бо з всієї сили стримувала себе. Бог повністю змінив мої бажання. І я від щирого серця мимоволі почала розповідати Клиші про Бога. І його це так зачепило. Святий дух говорив через мене, це було справжнє диво. Дуже сподіваюся, що Діма покається. Він і сам розуміє, як сильно йому потрібен Бог. Думаю ми підемо завтра з ним у церквуху. Бог робить такі дива, ми іноді просто їх не помічаємо, він повністю змінює наше серце, він – Всесильний Бог! Я відчула це все на собі, не знаю, наскільки реально мене зараз сприймають інші. Бодя витратив п’ять місяців, щоб мене покаяти. І тому мені тепер важко комусь проповідувати, як подумаю скільки часу на це потрібно. Так, одразу, майже ніхто не вірить. Серце у людей настільки забите гріхом, що вони просто не хочуть приймати благодать Божу. І це не люди винні, це все сатана, тому коли вам досаждає якась людина, це не вона, це сатана, і він хоче щоб ви з нею посварилися. Він проти вас. Зрозумійте це.

Чи вам було коли-небудь добре від сварки? Я знаю, є якесь відчуття вдоволеності, коли ви когось попустили, але як казав Клайв Льюіс, насолоду придумав Бог, а сатана лише зумів перевернути її, але в кінцевому результаті, все буде проти вас. Мені згадався ще один анекдот. Може ви його і чули: потрапив чоловік у Рай, а йому дали вимкнений ліхтар, і послали через пустелю по світло. І от він іде, весь змучений, тягне той ліхтар. Йому, звісно, стала цікаво, а що ж там в пеклі, якщо такий нині Рай. Попросився він у Бога пекло відвідати, заходить, я там так само чоловік ліхтар тягне. Чоловіка ж зацікавило, яка різниця, чи в Раю так жити чи в пеклі. А Бог йому відповів, що в того хлопця ліхтар ніколи не загориться... Ну, це лише анекдот. Насправді, в Раю немає ніяких мук, але все одно в цьому анекдоті захована правда.

Бог не обіцяє, що нам буде легко в цьому світі. Бо земля ця вже грішна. І сатана тут всім заправляє, але Бог каже, що на небі нам буде вічна нагорода – ми отримаємо життя вічне. І знаєте, невіруючий навіть в земному житті мучиться більше, ніж віруючий. Ми лягаємо спати з легким серцем, а невіруючі – з муками сумління.

Небо було сьогодні просто чарівним, уся земля прославляла силу Бога. Найбільше я боялась, що зараз на мене накричать вдома, через те, що я так пізно прийшла, але помолилась і Бог, як завжди, допоміг мені. На жаль, сьогодні вранці тато все-таки гримнув на мене, але потім я ще раз помолилась, за те, щоб його серце стало милостивим, і Бог зробив свою роботу. Розмовляла сьогодні з Бодею – він залишився в Києві з друзями і також проповідував їм.

– Капець, я якось так давно з кимось нормально не спілкувався, про щось. Постійно всім проповідую, – сказав Бодя якось розбито.

– Ну, мені здається, що це нормально. Ти ж спілкуєшся з людьми в церкві. Тільки з християнами можна нормально про щось говорити. Як можна бути близьким з людиною і нічого їй не казати, якщо ти знаєш, що її дорога – в пекло. Це нереально.

– Та й в церкві мало з ким останнім часом спілкуюсь… – Не заспокоювався він.

– Дак, починай спілкуватися. Без церкви дуже важко. Там люди, які тебе розуміють. Церква так класно славить Бога. Там збираються абсолютно різні люди, з абсолютно різними інтересами. І їх поєднує велика любов Ісуса. Це просто диво.

– Ну так…

– Словом, тобі треба покаятись. – вирвалось у мене.

– І хто мені це каже...

Це й справді було трохи незвично, раніше завжди Бодя мені проповідував, а тут уже і я маю йому допомогти.

– Бог з тобою.

– Бувай.

Я пішла грати на фортепіано. І чомусь мені захотілось заграти пісню «Не питай» гурту Океан Ельзи. Вона в мене завжди асоціювалася з моїм колишнім хлопцем, тому мені було трохи не по собі її грати. Але потім, вчитавшись в текст, я, мабуть, нарешті по-справжньому зрозуміла любов Бога. Це й був той мій момент повної капітуляції і покаяння.

Не питай

Де я був коли тобі було так солодко,

Де я був коли тебе таку незайману

Підіймали вище неба.

Тільки сам на сам...

Хіба не там?

Просто мені

Так хочеться

Бути там де і ти,

Так хочеться

Жити в тебе в полоні

І бачити,

Як тікають від мене сни

В твої долоні...

Не питай...

Чи бувало так, що я не міг заснути сам, -

Я стояв і лиш дивився, як ховає дощ

Все що сказано тобою -

Всі твої сліди,

Бо так завжди...

Просто мені

Так хочеться

Бути там де і ти,

Так хочеться

Жити в тебе в полоні

І бачити,

Як тікають від мене сни

В твої долоні...

Ось нарешті. Я пізнала це справжнє кохання. Як же мені хочеться плакати! Я хочу віддати все для тебе! Хочу постійно бути з тобою! Я так сильно тебе люблю! Як чудово знати, що я тобі потрібна! Боже, ти був завжди поруч, ти бачив все моє життя й чекав, коли я прийду до тебе. Ти такий великий і всесильний! Хочу все своє життя віддати тобі, хочу прославляти тебе кожну хвилину. Показувати через свої діла твою силу. Господи, я тебе люблю!!!!! Як же я хочу вже до тебе на небо, прибігти і міцно-міцно обійняти. Яка ж велика твоя любов. Це просто важко зрозуміти розумом, але серцем я відчуваю тебе!

Люди, ну задумайтесь самі, що може бути справжньою істиною... Невже ви вірите, що задум цього світу недосконалий? Подивіться навколо. Вся земля славить ім’я Бога. А людей він любить усім свої серцем. Бог – це конкретна особа, а ми – його тіло. І йому не байдужа наша доля. Якщо у вас болить нога, то ви турбуєтесь про неї, і не забуваєте про це, через те, що у вас є ще рука і вухо, а сумуєте через ногу. Так само і Бог відноситься до вас. І чим більше людей з Богом, тим щасливіший він. Якщо ви любите людину, ви будете прагнути її цілковитого одужання. А Бог і є головним об’єктом нашого кохання, і я всім серцем прагну, щоб його тіло було сильним.

Отже, не перейматися покаянням інших може лише людина, яка не любить Бога. До речі, багато людей признають, що є Бог, але не люблять його. Я вважаю, що це лише через їх дурість. Я знаю історії, коли в когось помирає близька людина і він одразу звертає все на Бога. І вирішує, що його нема. Я не буду заперечувати те, що ця людина могла померти по волі Господа, я не знаю причин цьому, та можу вам сказати точно, що Бог хоче вам лише добра. Він ідеальний у своїй доброті. Він всезнаючий і мудрий Бог. Можливо, ця людина померла через те, що ви поставили її важливішою за Бога. Тобто, неправильно виставили пріоритети. Мабуть, щойно ви зробили висновок, що Бог великий егоїст і прагне, щоб любили лише його. А задумайтесь самі, кого ви можете любити сильніше за Бога? Великого Творця, який віддав своє життя за ваші гріхи. Повірте, краще щоб Бог позбавив вас дружини, ніж вічного життя в повній гармонії. Мені часто здається, що люди не розуміють всю серйозність і логічність істини, а вважають це все казочкою...

Хочу ще трохи уваги звернути на особистість Ісуса. Його жертву мені пояснила книга Клайва Льюиса «Просто християнство». Дуже раджу вам її прочитати. Так от, для мене було раніше незрозумілим, як це Ісус міг заплатити ціну за наш гріх, але можна навести простий приклад. Уявіть, що ви покладалися лише на себе і вчинили якусь страшну справу, через свою дурість. І через це вас кинули за грати. Та, на щастя, ви маєте заможного і розумного товариша, який вас любить і цінує. Звісно, він заплатить ціну за вас. Ви можете сказати, що так нечесно. У нього ж є гроші. Йому було легко це зробити. Але заявляти таке так само смішно, як і звинуватити людину, яка схопила вас за руку, коли вас несло за течією, через те, що ця людина стоїть на землі, а не пливе по течії з вами. Сподіваюсь доступно пояснила вам те, що ми викуплені жертвою Ісуса і якщо ми просто повіримо в нього, то отримаємо велику нагороду: вічне життя.

Схаменіться

Вони не наші всі – чужії,

В них правда у руках німіє.

В їх серці випалена воля,

Жорстокість – їх єдина зброя.

А сонце – любить, так кохає...

Мабуть, не знає лиха краю...

Воно не бачило в віконце,

Що твориться не в тій сторонці.

До Бога треба! Всім – до Бога!

Він – наша сила й допомога.

Він – наша воля і свобода,

На жаль, на ненависть є мода.

Сьогодні мода на убивство,

На злочини і на насильство.

Від чого мода та взялася?

Від сатани вона плелася.

Та встаньте ж люди,

Ви вже вільні.

Ви в серці будьте лиш покірні,

І віру у душі держіть.

Особисто мені покаяння дуже схоже на світанок, я так часто за ним спостерігала, і ось нарешті зрозуміла. Спочатку небо світлішає, з’являється легкий блиск, і здається, що це вже все. Але відчуття повноти дії у вас ще немає, але потім обертаєтесь і бачите, що сонце вже зійшло, і що воно таке гарне повне. Але ви не знаєте точної хвилини, точної секунди, коли воно встало. Ви просто бачите очевидне, а воно в свою чергу підіймається все вище і вище. І день стає все світлішим, а ніч залишається десь далеко-далеко. І якщо я навіть захотіла б, то не змогла відкинути той факт, що сонце існує, що це воно освітило моє життя.

Тепер зрозуміла, що мені постійно торочив Макс. Я тільки не розумію, як він взагалі міг зі мною зустрічатись. Я вже ніколи не зможу мати якісь стосунки з невіруючим. Про що ще можна говорити з людиною, якщо ти знаєш, що вона піде в пекло, якщо ти їй не розповіси про Бога. Колись Бодя гарний приклад наводив: ти проходиш повз будинок і помічаєш, що він палає. Ти забігаєш усередину й починаєш всім про це кричати, але ніхто просто не вірить, усі лише думають, що ти з’їхав з глузду. А це все через те, що вони не бачили палаючого будинку ззовні. Але коли стіни почнуть валитися, буде вже пізно. Звісно, вже немає часу до кожного підійти, і з кожним познайомитися, провести дискусію про те, скільки шансів, що будинок загориться. Ти повинен просто голосно кричати, та тебе чомусь не чують. У такі моменти хочеться покинути все. І сказати, що вони самі винні, і що ти ж їм говорив. Взагалі, Бог каже, що християни не повинні по десять разів повторювати одне й те саме. І що якщо людина не послухає, то це її проблеми. Але якщо ти проповідуєш своїй мамі, то як ти можеш змиритися з тим, що вона попаде в пекло. Тобто все залежить лише від значимості людини для тебе.

Хотіла звернути вашу увагу на ще одну помилку, яку часто допускають віруючі люди. Ми часто роздумуємо над якимись там важливими питаннями, підвищуючи свою самооцінку, але хочете приведу вам простий приклад. Я дивилась фільм «Сім душ», – хто не бачив обов’язково подивіться. Так от там хлопець віддавав частини своїх органів хворим людям. А в кінці віддав серце, тож я аж до сліз розчулилась, а в цей час до мене в кімнату зайшла мама, і наказала іти мити батарею, бо я не пішла сьогодні в школу. Я відмовилась і сказала, що дивлюся фільм. І до того ж, ще й дуже нахабно відмовилась. Це банальний приклад того, як часто ми пропускаємо очевидні речі, в якихось роздумах. Потрібно одразу діяти, одразу використовувати почуте. Починайте робити гарні речі. Не чекайте поки Бог наповнить вас. Не роздумуйте. Просто робіть!

Знаєте, в мене ще якась така проблема, я завжди наче для себе все роблю. Наче, щоб підвищити свою самооцінку. На кшталт: ось бачте, яка я добра. Ну, взагалі роблю все якось просто логічно. Мені не серце диктує, а розум. Хоча, якщо роблю щось не так, мучить мене саме совість. Роблю добрі справи, бо знаю, що робити погані – це невірний шлях. Моє серце і справді саме по собі дуже черстве. По-справжньому добрі люди якісь інші, у них все природно, а я постійно щось псую. Лише Бог може міняти наше серце.

На жаль, я не можу сказати, що моє християнське життя було легким. Було багато помилок, і мої останні вихідні можуть послугувати гарним прикладом.

Ми поїхали компанією в Любеч. Це дуже цікаве селище з великою історією. Може, якщо ви пам’ятаєте зі школи, то колись був такий собі Любецький з’їзд між князями. На якому вони вирішили, що від тепер будуть мирно жити.

Так от, суть у тому, що я прийшла до Орисі, а вона мені: «Ань, поїдеш з нами на три дні на тренінг?»

- А скільки це коштує?

- Все безкоштовно, вони навіть п’ятдесят відсотків за дорогу повернуть.

- Класно! Блін, я пообіцяла, що завтра поїду в Майорщину в дитячий будинок, але побачимо… Зараз ще треба мамі подзвонити.

Не довго вагаючись, я обрала Любеч, тож наступного дня я вже гуркотіла в автобусі.

Ми дуже довго їхали, але наша компанія була веселою, так що час ішов швидко. Приїхали ми вже в вечері, годинці о сьомій. Щось там розклалися, такі всі замучені. Виявилося, що спати нам прийдеться на матрацах в спортзалі. Повний жах… Але хто зна звідки, у всіх з’явилися сили, і після презентацій робіт ми пішли по місцевих ресторанах. Звісно, я не можу сказати, що це були аж дуже класні заклади, але доволі нормальні. Саме село було дуже оригінальне. Уявіть лише, тут живе приблизно дві тисячі населення, зате є два нормальні кафе, де можна танцювати хоч до ранку. Також тут є молодіжний центр, у якому можна постійно гуляти і проводити різні заходи.

Гарцювали ми всю ніч. Пили, курили і витанцьовували. Я познайомилася з якимсь хлопцем. І так ще співпало, що в нас виявилася купа спільних інтересів. Потім ми ще всією компанією пішли на центральну гору Любеча, де підписувався договір, а снігу уже стільки намело! Ми кидалися сніжками, сміялися, співали народних пісень. Знаєте, як ото на щедрика ходять по селу і, обіймаючись, співають, – так і ми ходили. Співали все, що тільки можна згадати. І про Гриця, і про соловейка, і про дубки на горі. Весело було і безтурботно.

До речі, я вам малувато розповіла саме про цей захід. Його метою було зібрати волонтерів Чернігівської області. І поділитися нашими здобутками й планами. Ну, ми їхали ніби від «Просвіти». Орися у нас голова Прилуцької «Просвіти». Вона дуже розумна і дуже класна, але при цьому така легка. По віку вона могла б і моєю мамою бути, якби народила в п'ятнадцять років, а це в наш час доволі реально. Та в неї вже є двоє діток. Старшенького зовуть Миросик, а молодшого – Світозар. Як на мене, то старшенький більш схожий на тата, а молодший на Орисю. Щоб вам ще краще уявлялася наша компанія, спробую описати вам Орисю. У неї темне волосся з мідним відблиском, великі і дуже красиві карі очі, і просто прекрасна посмішка.

Третьою у нашій тісній Прилуцькій банді була Лариса. Я її поки що мало знаю, але вона любить Зімбабве і рабів. Це звісно жарт, але ця тема довго не покидала наші мізки.

Можу уявити, як вам дивно все це читати. Повірте, мені не менш дивно. От я наче і покаялася, і наче все класно, але бачте, як легко піддаюся гріху. Таке відчуття, що він для мене нічогісінько не значить. Вибачте мене, я справді даю дуже поганий приклад. У мене ще є така своєрідна і дуже неправильна риса: я часто не та, яка я є насправді. Своєрідність цього явища в тому, що іноді мені здається, що ось зараз я вихваляюся, і це не та, хто я є насправді. І потім я стаю тихенька і якась дуже дитяча. Але ж це також не та, хто я є насправді. Не можу знайтися, я постійно якась нещира. Не знаю, може вам вже набрид мій егоцентризм, та по-моєму, це властиво багатьом.

Знаєте, за ці три дні, що ми оце гуляли всією громадою, можна було багато дізнатися один про одного. Було нас не багато не мало, чоловік так двадцять. І всі дуже різні, але при цьому чимось схожі. Більше всього мене дивувало те, ну от як вони всі з такими гарними намірами, але не вірять у Бога. Вони переймаються дуже важливими питаннями: курінням, насильством, думають про концерти для інвалідів. І у них стільки класних креативних ідей, але я просто не розумію на чому вони їдуть. Що є їхнім пальним? Звідки в людини береться ця вся мораль, якщо вона невіруюча? Потім я почала помічати, що їхні серця все ж таки брудні. І знаєте, вони прямо всі лідери. Серед волонтерів є така популярна програма лідерства. По ній там різні тренінги проводяться. Так от, мало того, що вони лідери, так вони ще й корисливі. Ні, звісно не кажу про всіх, але були і такі, просто не могла їх не помітити. У наш час бути волонтером доволі зручно, ти можеш їздити до різних країн світу, там тобі будуть давати житло, ще й гроші платитимуть. Одне тільки слово лишається «волонтер». А що під цим словом? Найчастіше нічого. А що ж там може бути якщо ти невіруючий? Що є фундаментом для твоїх принципів? Вони ж просто на піску побудовані. Хвиля прийде і все змиє. Пам’ятаю, ми колись влітку з Бодею сиділи в мене на кухні, і по каналу А-one був концерт, там гурт «Сплін» виступав. Бодя говорив, що класно було б, якби цей дядько став лідером прославлення. Тоді я його якось, ну, взагалі не розуміла і не підтримувала. А зараз і сама таке в голові тримаю: «Ах якби ці волонтери віруючими були, скільки б можна було всього зробити». Знаєте, мені іноді аж дивно, як я могла тоді з Бодею тусити. От, він мені постійно все про Бога і про Бога, мене це аж дратувало. Але все одно коли в мене був вибір з ким проводити час, я завжди обирала його. Дивно, але факт. А зараз мені здається, що якщо я почну проповідувати всім своїм друзям, то вони просто покинуть мене. Бодя колись говорив: «Якби я не був віруючим, у мене було б набагато більше друзів». Але у нього їх все одно багато, навіть коли він їм всім прямо проповідує. Чому я не можу так, як він? Мабуть, дуже багато залежить від самої людини. Якби я була сміливою ораторкою, то я б мабуть цілі стадіони збирала. У мене ж є що сказати. А я навіть батькам мало що проповідую. Це так жахливо. Ніяк не можу вкласти в своїй маленькій голові, що це все не казочка. Біблія каже, що плата за гріх – смерть. А я одно граюся з вогнем.

Найбільше піднесення за всю цю подорож до Любеча у мене було, коли я вже їхала додому в автобусі. Хоч мене і страшенно вкачало. І в цій всій трясучці я заснула, але коли розплющила очі, то побачила величезне сонце, яке горіло за вікном. Скло було замерзлим і майже непроглядним, але сонце – настільки яскраве, що здавалося воно зараз просто розтопить цю кригу. Ми всі їхали, всі люди. Ми були всі в цій банці і ніхто не спілкувався між собою. Ну, за виключенням окремих групок. Ну, так, це мабуть нормально, але чому ж здається абсурдним? Мені так хотілося до когось промовити, поділитися своїм захопленням від сонця. Орисі і Лариси зараз не було поруч, вони примостились в кінці автобуса. Я бачила, як горіли очі у всіх. Так, ми всі бачили це сонце, і багато хто також посміхався. Уявляєте, ми всі справді брати і сестри. Ми всі пішли від Адама і Єви. Почнемо хоча б з того, що ми всі – українці. Ми всі рідня. Маємо схожі проблеми. Але чомусь це все кудись зникає, мені не хочеться в це вірити. Я хочу любові і братерства між нами, Бог завжди був у серцях українців. А що зараз? Зараз замість ікони у кутках висять фото президента. Куди? Куди ми котимось? Ну, невже в серцях вже немає любові, невже радянський союз захоронив наші душі?