Імунітет як універсальний механізм адаптаційної реактивності

Людина живе в оточенні найрізноманітніших мікробів, у тому числі хвороботворних бактерій і вірусів. Багато з них знаходиться в організмі хворих тварин і людей, від яких вони можуть тим чи іншим шляхом передаватися до здорових. Наприклад, від хворих тварин людина при вживанні сирого молока може заразитися бруцельозом або ящуром. Збудники правця, які містяться в ґрунті, крізь пошкоджені тканини можуть проникнути в організм і спричинити важкі захворювання. Добре відомі інфекції, які передаються повітряно-краплинним шляхом (при кашлі, чиханні, голосній розмові тощо). Так люди заражаються грипом, туберкульозом та іншими інфекціями.

Проте життєвий досвід свідчить, що людина значно частіше заражається, ніж хворіє, тобто, іншими словами, зараження не завжди спричинює захворювання. Очевидно, в організмі є фактори і механізми, які запобігають розвиткові інфекції.

В боротьбі з інфекцією організм використовує два види факторів захисту:

неспецифічні (загальнозахисні) і специфічні.

о неспецифічних факторів можна віднести шкіру і слизові оболонки, що є бар'єром, який затримує сторонні предмети і не допускає їх у внутрішнє середовище організму. До неспецифічних факторів належать і клітини-пожирачі – фагоцити. Фагоцити містяться в крові, а також у різних органах (в лімфатичних вузлах, кістковому мозкові, селезінці тощо).

Загальнозахисним факторам не властива виражена вибірна (специфічна) дія на збудників інфекції, вони перешкоджають їхньому проникненню в організм і перебуванню там, при цьому особливість кожного збудника не має істотного значення.

Вирішальними факторами в боротьбі з інфекціями є специфічні фактори, які

виробляються в організмі. Вони зумовлюють специфічну несприйнятливість організму до тієї інфекції, проти якої вони вироблені. Цю форму захисту називають імунітетом. Назва “імунітет” походить від латинської immunitas, що означає звільнення від чого-небудь. Ще в глибоку давнину люди помітили, що після перенесеної інфекційної хвороби з’являються несприятливість до повторного зараження. Особливо це було характерно для таких хвороб, як чума, холера, натуральна віспа.

У 1796 році шотландський лікар Едуард Джаннер дійшов до висновку, що внаслідок захворювання на коров’ячу віспу в організмі людини виробляється несприятливість до натуральної віспи. На підставі цього було застосовано щеплення коров’ячої віспи протии натуральної.

Основні положення сучасної імунології розробив австралійський вчений Франк Бернет. Він писав, що головна функція імунітету полягає в розпізнаванні “свого” і “чужого”, а точніше – “я” від “не я” – охорона біологічної індивідуальності.

Імунітет – це сукупність процесів і механізмів, спрямованих на збереження

генетичної постійності внутрішнього середовища від проникнення генетично чужорідних клітин (в тому числі власних, наприклад ракових), білків і мікробів. Несприятливість до чужорідних білків є великою перешкодою до успішної пересадки органів, вона є причиною виникнення алергічних реакцій при застосуванні білкових препаратів з лікувальною метою. Несприятливість до мікробів та продуктів їх життєдіяльності лежить в основі специфічного, тобто проти інфекційного імунітету. Специфічність імунітету виражається в тому, що він зумовлює захист лише проти однієї і зовсім не впливає на ступінь сприйнятливості даного індивіда до інших інфекцій. Так, речовини, що виробилися протии збудника коклюшу, безсилі проти збудника скарлатини тощо. Основними факторами імунітету, яку швидко розпізнають і знешкоджують порушників внутрішніх кордонів організму, є лімфоцити – клітини білої крові. Відомо, що лімфоцити є двох видів. Одні з них живуть декілька днів, а потім діляться на дочірні клітини. Другі живуть 10, а то і 20 років і постійно циркулюють в організмі. Останні обов’язково проходять в тимус (загрудну залозу) або навіть утворюються тут. Їх називають Т – лімфоцитами. Вони є носіями імунологічної пам’яті. В – лімфоцити – ті, що живуть недовго, через тимус не проходять. Головне їх завдання – під впливом антигена перетворитися у плазматичні клітини, в яких виробляються специфічні білкові речовини – антитіла. Будь який чужорідний білок це антиген. Антиген є макромолекулою, що має на своїй поверхні виступи і западини, в яких концентруються електричні заряди. Вони притягують іншу молекулу з протилежним електричним потенціалом у певній точці. Антитіло, яке утворюється у відповідь на проникнення антигена, має виступи, що відповідають западинам антигена і навпаки. Організм реагує на появу антигенів виробленням антитіл з такою формою і таким електричним зарядом, щоб вони фізично могли зв’язатися з антигеном. Це основний механізм знешкодження антигенів, у тому числі мікробів та їхніх решток, а також продуктів їх життєдіяльності – токсинів. Центральною частиною імунної системи є – лімфатичні вузли, кістковий мозок,

селезінка, загрудинна залоза (тимус). В організмі є багато бар’єрів які перешкоджають проникненню мікробів в організм. Здорова і неушкоджена, чиста шкіра людини для більшості мікробів є непрохідним бар’єром. У виділених сальних і потових залозах шкіри міститься молочна і жирна кислоти, які діють бактерицидно. Дихальні шляхи, травний канал, сечовивідні шляхи вистелені епітелієм, який виділяє бактерицидні речовини.

Шлунковий сік і ферменти кишкового соку згубно діють на мікроби. У сльозах, слині, клітинах цілого ряду органів виявлено особливу речовину – лізоцим, яка розчиняє деякі види мікробів. Важливу роль у захисті організму від інфекції відіграє запальна реакція. І. Мечніков розцінював запалення, як захисну реакцію організму. Він звернув увагу на те, що до вогнища запалення завжди спрямовуються багато лейкоцитів. Вони утворюють захисний вал, а в самому вогнищі лейкоцити захоплюють “пожирають” мікроби. Це явище було названо фагоцитозом. Одночасно у вогнищі запалення нагромаджується молочна кислота, підвищується кислотність (рН), що також шкідливо діє на мікроби. Однак фагоцитоз виявляється і без наявності запального процесу. При введенні патогенних мікробів в організм, який має імунітет, запалення не виникає, а мікроби негайно захоплюються агоцитами. Основне значення у фагоцитозі І. Мечніков надавав рухомим кліткам крові – ейкоцитам, які він назвав мікрофагами. Поряд з тим було виявлено, що мікроби також собливо великі клітини різних органів печінки, селезінки, кісткового мозку, ендотелію ровоносних судин, (гістіоцитами сполучної тканини – макрофагами. 85 – 90% ікроорганізмів які потрапили в кров, затримуються в печінці і селезінці. Сукупність цих акторів забезпечує так звану неспецифічну стійкість організму в боротьбі з мікробами.

Неспецифічна резинстентність (стійкість) організму, слабо виражена у дітей грудного віку, з часом вона наростає, досягаючи максимуму в зрілому віці.

В імунному організмі сироватка крові містить велику кількість антитіл, зосереджених у так званій V – глобуліновій фракції (їх називають імуноглобулінами).

За способом знешкодження антигенів вирізняють кілька видів антитіл:

1) аглютиніни, що склеюють мікроби;

2) бактеріолізини – антитіла, що розчиняють мікроби;

3) нейтралізуючі антитіла – нейтралізують активність мікробів і їх токсинів;

4) преципітини – осаджують антигени.