Захисно-компенсаторні реакції організму

Основною умовою існування організму є його здатність забезпечувати гомеостаз, тобто постійність внутрішнього середовища. Незважаючи на безперервні рівні зміни довкілля, організм утримує в певних межах не тільки біологічні константи крові, лімфи і тканинної рідини, а й фізіологічні функції (кровообіг, терморегуляцію, дихання, обмін речовин), допускаючи коливання цих показників у вузькому діапазоні. Різноманітні комбінації регулювальних, координувальних і коректувальних гомеостатичних реакцій, які здійснюються з участю нервових, ендокринних і обмінних факторів, створюючи оптимальні умови для існування організму за дії не тільки помірних, але й надпорогових подразників. Такі реакції називаються пристосувальними або адаптаційними. Вони спрямовані на виживання та відновлення клітин і тканин у незвичних умовах існування. Проте, надто сильний подразник може привести клітину до загибелі ще до настання адаптації або ж за умови її зриву. У таких випадках корекція порушеного гомеостазу здійснюється шляхом компенсації, тобто заміщення функцій. Незважаючи на деяку різницю між пристосуванням і компенсацією, їх часто об’єднують терміном “компенсаторно-пристосувальні реакції”.

Сукупність цих реакцій можна поділити на 2 групи: специфічні й неспецифічні. Перші представлені реакціями “антиген-антитіло”.

Неспецифічні реакції поділяють на 2 групи: функціональні й морфологічні. До них належать рефлекторні реакції (затримка дихання, блювання), гарячка, фагоцитоз, активізація та інші. Морфологічними реакціями є гіпертрофія, гіперплазія, організація.

Гіпертрофія – це збільшення об’єму клітини, тканини чи органа за рахунок розмноженні клітин та збільшення кількості їй розмірів внутрішньоклітинних ультраструктур. Розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію. Перша характеризується збільшенням об’єму за рахунок функціональних структур, друга за рахунок опірних тканин (сполучної або жирової)

Організація – захисно-пристосований процес, спрямований на обмежування і заміщення грануляційною тканиною вогнищ, крововиливу. Суть її зводиться до формування сполучної тканини при загоюванні ранових і виразкових дефектів, заміна сполучною тканиною ділянок змертвіння.

До захисно-компенсаторних процесів в організмі людини відносяться стрес, гарячка, біль. Нервова система зазнає все більших випробувань які викликані зростаючими вимогами, що пов’язані з напруженим темпом сучасного життя, потоком інформації, тому вона часто неспроможна витримати таке навантаження. При цьому виникають порушення адаптивної діяльності організму. Особливим функціональним станом що викликається екстремальним впливом і несе в собі загрозу фізичному і психічному благополуччю та існуванню людини є стрес.

Стрес виникає як реакція організму охоплюючи комплекс змін на рівні поведінки вегетативному, гуморальному, біохімічному і психічному, включаючи суб’єктивні емоційні переживання. Біологічна функція стресу – адаптаційна. Він призначений для захисту організму від загрозливих, руйнівних впливів як фізичних так і психічних.

Стрес – нормальне явище здорового організму. Він сприяє мобілізації індивідуальних захисних сил для виявлення труднощів, що виникають. Це захисний механізм біологічної системи.

Загальний адаптаційний синдром (ЗАС)або синдром біологічного стресу вперше був описаний в 1936 році видатним вченим Гансом Сельє. Він перший звернув увагу, що перші прояви різноманітних інфекцій однакові (слабкість, підвищена температура, зниження апетиту) і тільки через декілька днів з’являється характерна картина захворювання.

Спочатку цей неспецифічний синдром характеризувався морфологічними і функціональними змінами що отримали назву «тріади»:

- збільшення і підвищення активності наднирників

- зменшення вилогової залози і лімфатичних вузлів

- крапкові крововиливи і кровоточиві виразки у слизовій оболонці шлунка і кишечника.

Під час постійного впливу факторів, що викликають стрес «тріада» стресу

змінюється. У фізіологічному механізмі стресу велике значення мають зв’язки гіпоталамусу і гіпофіза. Вплив стресів здійснюється двома шляхами через гіпоталамус і вегетативну.

систему та гуморальним шляхом –збільшення надходження в кров кортикостероїдів.

Г. Сельє розрізняє поняття «стрес» і «дистрес». стрес – напруження, дистрес виснаження, нездужання організму. На думку Сельє, повна свобода від стресу означає смерть, бистре завдає шкоди організму і може призводити до смертей. Впливи що викликають стрес мають назву стресодів. Розрізняють фізіологічні і психологічні стреси.

До фізіологічних відносять – больові впливи, висока температура, велике фізичне навантаження та інші.

Психологічні стреси – це стимули які сигналізують про біологічну або соціальну значущість подій. Це сигнали які загрожують життєдіяльності організму, сигналами небезпеки, переживання, образи необхідності.

Відповідно до двох видів стресів розрізняють фізіологічні і психологічні який в свою чергу поділяється на інформаційні і емоційні.

- Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного перенавантаження.

- Емоційний стрес викликають сигнальні подразники. Він з’являється в ситуації образи загрози, а також в умовах конфліктних ситуацій. Універсальними психологічними стресами є словесні подразники, вони виявляють особливо сильну тривалу дію. Г. Сельє визнає три ситуації стресу: тривоги, опору, виснаження.

Перша стадія стресу – стадія тривоги визначається в мобілізації цієї адаптаційних можливостей організму. Захисна функція цієї стадії пов’язана з ефектом впливу адреналіну. Ці речовини виділяють наднирковими залозами і називаються аварійними гормонами. Вони активізують діяльність серцево-судинної системи, обмін речовин. Ці речовини призводять до підвищення артеріального тиску, підвищення частоти пульсу, збільшення об’єму серцевого викиду, стимулюють розпад глікогену і збільшення кількості цукру в крові. Адреналін належить до гормонів короткочасної дії, норадреналін виявляє свою дію протягом довгого часу. Стан тривоги, жаху, очікування небезпеки, звичайно супроводжується виділенням у кров адреналіну. А стан розумового та фізичного напруження, подолання психічних перешкод, витривалості звичайно реалізується на фоні високого виділення норадреналіна.

Адреналін називають гормоном тривоги, а норадреналін – гормоном гомеостаза. Особи з високим рівнем адреналіну в крові у звичайних, не стресових умовах працюють значно краще.

Другій стадії стресу (стадія опору) адаптацією до стресу відповідає збільшення кількості адреналіну і норадреналіну, що проникають у мозок за рахунок підвищення бар’єру, що призводить до збільшення рівня кортикостероїдів. Збільшення цих гормонів призводить до посилення захисних функій організму, оскільки вони мають протизапальну, антиалергічну, протишокову і антитоксичну дію.

Третя стадія – виснаження – спостерігається в результаті тривалої дії стресу, коли незважаючи на збільшену опірність стресу, запаси адаптаційної енергії поступово виснажується, взаємодія між нервовими і гуморальними механізмами перебуває в стані розладу. Надмірне накопичення гормонів наднирникових залоз у рідких середовищах організму призводить до розладу функцій, якій розповсюджується поступово на нервову і ендокринну системи, включаючи серце, судини органи травлення. Ця стадія є переходом адаптивної реакції в патологію.

В сучасній літературі в таких випадках застосовується термін «дистрес». Велика кількість хвороб має неврогенне походження. Основу для розуміння причин виникнення механізму неврогенних захворювань було закладено вченням і І.П. Павлова про експериментальні неврози. Зростання серцево-судинних захворювань, у сучасному суспільстві, виникнення виразкової хвороби пов’язують зі зростаючими емоційними перевантаженнями, збільшенням стресових впливів, котрі зазнає людина в наш час. Поведінка у стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей людини, від уміння швидко оцінити обстановку, вад навичок миттєвого орієнтування несподіваних обставинах, від вольової зібраності, рішучості, доцільності дій і розвитку, витримки, від набутого досвіду поведінки в стресових ситуація. У житті реакції людини на критичні умови не завжди адекватні й часто непередбачені. Статистика свідчить, що тільки 30 % людей, що потрапили в екстремальні умови на декілька годин, можуть набути підвищену працездатність і цим можуть себе врятувати. А в більшості людей, без достатнього попереднього тренування, часто виникає страх, розпач, паніка, і навіть ступор.

Це все негативно впливає на здатність раціонально діяти, повноцінно використати надбанні раніше знання в екстремальних ситуаціях. В цих умовах можуть розвинутися фобії та різні стресові патології, наслідком тяжких емоційних стресів можуть бути наркоманія та алкоголізм. Шкода від куріння у багато разів перевищує ефект знаття емоційного напруження під час куріння

Біль – специфічна реакція живого організму на ушкоджуючу дію, часто має емоційну вираженість. Під час больового подразнення виникають вегетативні реакції (звуження судин, підвищення артеріального тиску, зсідання крові, підвищення цукру в ній). Суб’єктивно людина оцінює біль як колючий, ріжучий, гострий, тупий, стискаючий, ниючий, переймоподібний та інші.

Біль є однією із перших і найчастіших скарг хворого, деколи він прямо вказує на джерело хворобливого стану в організмі. Больові відчуття можуть сформуватися у всіх випадках, коли в будь-якому органі створились умови для сильного подразнення або руйнуючої дії на тканину. Завдяки наявності больових відчуттів деякі хворобливі процеси дають про себе знати раніше, ніж виникають які-небудь зовнішні прояви хвороби. Тому біль розцінюють, як захисну реакцію організму і попереджає (свідчить) про небезпеку для нього. Але, коли біль дуже сильний і приносить людині значно більше страждань, ніж сааме захворювання, біль втрачає характер захисної реакції. Сильний біль може дати розвиток шоку - важкого і дуже небезпечного стану людини, який потребує невідкладної допомоги.

Запалення – поширений патологічний процес в організмі людини і тварини. Дуже багато захворювань незважаючи на прояви в основі мають патологічний процес – запалення. Запалення виникає як реакція тканин на ділянки шкідливих чинників. Вплив шкідливих

агентів на тканину можуть викликати ушкодження тканин, судин, розмноження клітинних елементів. Отже запальний процес – це складна реакція організму, яка виникає у відповідь на дію шкідливого етіологічного чинника. При запаленні порушується кровопостачання і судинна проникливість, виникає дистрофія (порушення живлення та обмін речовин в клітинах) та проліферація (розмноження клітинних елементів). Це захисна реакція на хворобливий чинник, яка виникає в органах і тканинах. Процес можуть спричинити, як зовнішні чинники (механічні, термічні, хімічні, біологічні) так і ендогенні (внутрішні) причини, які в свою чергу викликані діянням на організм зовнішніх чинників. Це некроз, тромбоз, інфаркт, крововилив, відкладення солей, порушення функції нервової системи. Процес може бути місцевим і загальним. Подразник діє на тканину або орган і виникає патологічна зміна в ньому. В свою чергу запальний процес в якомусь органі має вплив на весь організм. Тому на запалення дивляться, як на захворювання всього організму. Щоб спростити назву хвороби, при яких спостерігається запальний процес, до назви органу додають закінчення “іт” – “ит” або itis.

Для запалення характерні п’ять зовнішніх (місцевих) проявів:

1) червоніння (rubor);

2) опухлість (tumor);

3) місцеве підвищення температури (calor);

4) біль(dolor);

5) порушення функції органу (funtio laesa).

Крім місцевих ознак з’являються і загальні ознаки: загальна слабкість, порушення працездатності, сну, апетиту. Дуже часто, як відповідь на запальний процес, особливо коли останній викликаний інфляцією організм рефлекторно посилює функцію кровотворних органів, які посилено починають виробляти лейкоцити. В аналіз крові підвищується ШОЕ та виникає гіперлейкоцитоз. Загальний стан організму, його опірність, або, навпаки підвищена чутливість, вік, трофіка впливають на виникнення і розвиток запалення. Разом з цим продукти запального процесу, всмоктуються в кров, і впливають на весь організм. Під час запального процесу відбувається ліквідація зруйнованих клітин, знищення мікробів, розростання нових тканин, відновлення будови тканин і її функції. Тому запальний процес є захисно-компенсаторною реакцією організму. Ця реакція передається за спадковістю, як безумовний рефлекс і частіше є корисною для організму. Інколи запальний процес може протікати дуже гостро і ця реакція є не тільки шкідливою, а й згубною для організму (наприклад, гнійне запалення очеревини).

Гіпертермія (гарячка, лихоманка, пропасниця). Перегрівання організму внаслідок порушення взаємодії між його теплоутворенням і тепловіддачею вважають одним з розладів терморегуляції.

Терморегуляція – це сукупність фізіологічних процесів в організмі, направлених на підтримку постійної температури. Сталість температури тіла (в вузьких межах) забезпечують необхідні умови для перебігу в організмі хімічних процесів, які лежать в основі життєдіяльності, незалежно від температурних умов зовнішнього середовища. Як підвищення температури тіла вище 37, так зниження нижче 36 може привести до порушення життєвих функцій організму.

Тепло в організмі утворюється в процесі обмінних речовин в результаті хімічних реакцій (хімічна терморегуляція). Теплорегуляція відбувається шляхом зниження обмінних процесів при загрозі перегрівання, або шляхом посилення їх при охолодженні. Велике значення для збереження постійної температури тіла має регуляція тепловіддачі (так звана фізична терморегуляція). Віддача тепла організмом йде шляхом теплопроведення, теплоопромінення (у вигляді інфрачервоних променів) та віддача тепла при випаровуванні. Регуляція тепловіддачі теплопроведенням і теплоопромінюванням відбувається зміною температури шкіри, від якої тепло передається у зовнішнє середовище. Температура шкіри залежить від кількості крові, яка тече по судинах до шкіри: розширення судин із збільшенням притоку крові веде до посилення тепловіддачі, звуження їх – до зменшення тепловіддачі. Важливим засобом теплорегуляції є також випаровування поту з поверхні шкіри (слизових оболонок). Теплорегуляція організму знаходиться під безпосереднім контролем центральної нервової системи, центри якої знаходяться в головному мозку (гіпатоламус). Підвищення температури при хворобах пов'язане з посиленням процесів теплоутворення і зменшення тепловіддачі, внаслідок подразнення терморегуляторних нервових центрів речовинами, які утворюються в організмі внаслідок дії хвороботворчого агента. Підвищення температури до 40-41 С само по собі не є небезпечним для життя людини і в багатьох випадках тривалий час може організмом відносно легко переноситись. Важкі явища маячні, втрати тями, порушення обміну речовин, розлади травлення, дихання, кровообігу при деяких хворобах з вираженою лихоманкою залежать головним чином не від високої температури, а особливостей отруєння (інтоксикація) при даній хворобі і від викликаних нею порушень різних функцій організму. Штучне зниження температури без дії на основну причину хвороби як правило не приносить користі хворому, хоча може й покращувати його самопочуття. Тривале призначення жарознижуючих препаратів може навіть погіршити стан хворого. Штучно викликану лихоманку іноді використовують для лікування деяких захворювань (бронхіальної астми, деяких психічних хвороб). Особливості лихоманки залежить від стану центральної нервової системи хворого, його віку, стану харчування, отриманих медикаментів. Температурна крива при деяких хворобах є характерною, може навіть допомогти поставити діагноз.

Гарячка (лихоманка) частіше за все виникає при інфекційних захворюваннях під впливом продуктів обміном мікробів та вірусів і їх розпаду в організмі. Лихоманку можуть викликати продукти розпаду чужорідних білків (іноді сироваток, вакцин), які вводять в організм, обминаючи кишківник, а також продукти, які утворюються при ушкодженні та розпадів клітин та тканин організму (внутрішні кровотечі, тривале стискання тканин та інші.). лихоманка може супроводжувати багато станів інфекційного походження.

Гарячка вважається пристосувальною реакцією організму. Нормальною є температура 36-36,8С (у 75% здорових людей температура може бути нижчою 36С, у 2,5% - вище 37).

При вимірювані в порожнинах температура є на 0,5-0,8С вищою.

Максимальною вона є о 12– 16год., мінімальною коло 4-ох год ранку. Падіння температури нижче 28С і вище 430С є як правило смертельною. Набільш чутливими до зміни температури є нервові клітини.

Зниження температури найчастіше спостерігається при отруєннях деякими речовинами (алкоголь, ефір, нікотин, фосфор), при тривалому голодуванні та при деяких хворобах нервової системи. Розрізняють по ступенях підйому температуру. Субфебрильну 37-38С, фебрильна (помірну) 38-390С, високу 39-40С, надвисоку – вище 40.