Організму

Організм людини складається з клітин, які утворюють тканини, з яких побудовані органи. Злагоджену роботу організму забезпечує тісний взаємозв'язок його органів. Органи, що виконують пов'язані між собою функції, складають фізіологічну систему органів. Наприклад, ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, кишківник, печінка, підшлункова залоза входять до складу травної системи. За своїм функціональним призначенням в організмі людини розрізняють дихальну, кровоносну, травну, опорно-рухову, статеву, нервову, видільну, ендокринну та сенсорні системи.

В організмі людини є і так звані функціональні системи. Це сталі або тимчасові об'єднання систем органів з метою виконання певної функції. Наприклад, дихальна і кровоносна системи об'єднуються в єдину функціональну, щоб забезпечити весь організм киснем. Так само функціонально об'єднуються між собою травна і кровоносна системи – з травних шляхів поживні речовини розносяться кров'ю по організму і живлять усі клітини та тканини.

За морфофункціональними властивостями в організмі людини виділяють: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову тканини.

Тканина – це сукупність однаково диференційованих клітин, характерною

властивістю якої є структурне об’єднання, морфологічна і функціональна спільність і взаємодія клітин.

Епітеліальна тканина має поверхневе розташування, вона виконує захисну і

обмінну функцію, має добре виражену регенераційну здатність. Так, епітелій шкіри не пропускає збудників інфекційних захворювань і деяких шкідливих речовин, а епітелій легень бере участь в газообміні. Частина епітеліальної тканини в процесі розвитку перетворилась в залозистий епітелій, який виділяє секрет з особливими речовинами. Ці речовини можуть виділятися у зовнішнє і внутрішнє середовище організму. Виділення речовин у зовнішнє середовище відбувається через протоки залоз (піт, слина, шлунковий сік, тощо). Ці речовини мають назву секретів, а залози, що їх продукують – залоз зовнішньої секреції. Друга группа залоз не має вивідних проток – синтезовані ними речовини поступають безпосередньо в кров і лімфу. Такі речовини мають назву інкретів, або гормонів, а залози, що їх виділяють – залоз внутрішньої секреції.

Епітеліальні клітини швидко гинуть і дуже швидко відновляються. В цій тканині немає кровоносних судин, а живлення її відбувається за рахунок кровоносних судин сполучної тканини.

Сполучна тканина розглядається як тканина “внутрішнього середовища” організму. Назва “сполучна” пов’язана з характерним розташуванням цих тканин серед інших та здатністю “зв’язувати” або “сполучати” елементи їх в цілісні структури. Ця тканина в організмі людини виконує опорно-механічну та трофічну функції. Деяким різновидам сполучної тканини властива також захисна функція та функція підтримування постійного внутрішнього середовища організму (гомеостазу) та пластична функція (активна функція в процесі відновлення тканин). Сполучна тканина складається з клітин та міжклітинної речовини. В міжклітинній речовині розрізняють неформальну масу та волокнисті структури. Розрізняють такі види сполучної тканини: пухла волокниста, щільна волокниста, еластична, ретикулярна, жирова та пігментна тканини.

М’язова тканина належить до групи збудливих тканин. Але м’язовим тканинам

властива та особливість, що процес збудження виявляється в них специфічною реакцією – скороченням. скорочення настає під впливом потоків імпульсів, що проходять з центральної нервової системи. координовані чергування скорочень і розслаблень м’язів лежать в основі рухової функції окремих органів і рухової активності всього організму.

Виділяють три різновиди м’язової тканини:

1) поперечнопосмуговані - м’язи скелетної мускулатури;

2) гладенькі м’язи - м’язи внутрішніх органів;

3) міокард – м’яз серця.

Нервова тканина організму входить до складу нервової системи. Поєднання двох

фізіологічних властивостей – збудливості і провідності – надає нервовій тканині особливого значення в усіх процесах, пов’язаних із здобуттям і використанням інформації. Основним структурним і функціональним елементом нервової тканини є нервова

клітина з відростками – нейрон.

Нейрон – основна структурна і функціональна одиниця нервової системи, це складно побудована високодиференційована нервова клітина, яка сприймає подразнення, переробляє їх і передає до різних органів тіла. Відростки, що втрачають зв’язок з тілом нейрона, відмирають, однак з часом вони можуть регенерувати, починаючи від тіла. Тіла нейронів не регенерують. Тканини, об’єднуючись між собою, утворюють органи.

Орган – це частина тіла, яка займає в ньому постійне положення, має певну будову і форму, і виконує одну або кілька функцій. Органами є м’язи, серце, легені, печінка, нирки, тощо.

Анатомічно і функціонально об’єднуючись кілька органів, які беруть участь у виконанні якого-небудь складного акту діяльності утворюють систему органів (кровоносна, дихальна, травна і т.д.).

Нервова система забезпечує взаємозв'язок між окремими органами і системами органів і функціонування організму як єдиного цілого. Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. За допомогою нервової системи здійснюється сприйняття і аналіз різноманітних подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення. Нервова система у функціональному і структурному відношенні поділяється на периферичну, центральну та автономну (вегетативну) нервові системи.

Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку. Головний мозок міститься всередині черепа, а спинний мозок – у хребетному каналі. На розрізі головного і спинного мозку видно ділянки більш темного кольору – сіра речовина і ділянки білого кольору – біла речовина мозку. Сіра речовина утворена тілами нервових клітин; біла складається із скупчень нервових волокон, вкритих мієліновою оболонкою.