Судження – це форма мислення, у якій здійснюється зв’язок між поняттями

Судження поділяються на прості та складні. Простим називається судження, що не включає інші судження. Складним називають судження, що складається з кількох простих, пов’язаних логічними сполучниками. У мові судженням відповідають речення, які теж можуть бути простими та складними.

Просте судження має три частини: підмет, або суб’єкт – те, про що ми висловлюємося; присудок, або предикат – те, що ми висловлюємо про підмет; сполучник (є – не є) – пов’язує підмет з присудком. Підмет позначається латинською літерою S, присудок – латинською літерою Р:

S – Р.

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

Залежно від того, що саме стверджується або заперечується в судженнях – належність ознаки предмету, відношення між предметами або самий факт існування предмета, вони поділяються на атрибутивні (або категоричні) судження, судження з відношеннями та судження існування (екзистенційні).

1. Атрибутивними, або категоричними (від лат. atributio – “властивість, ознака”), називаються судження про ознаку предмета. У них відображується зв’язок між предметом та його ознакою, цей зв’язок стверджується або заперечується. Наприклад: “Мідь є провідником електрики”. “Дерево не є провідником електрики”. Атрибутивні судження мають класичну структуру “ S є Р ”, “ S не є Р ”.

2. Судження з відношеннями – це судження, що відображує відношення між окремими предметами або їх ознаками. Наприклад: “Крим південніший ніж Запоріжжя”.

Судження відношення мають загальний вигляд: “а R b”, де а і b – означає поняття про предмети, R – відношення між ними, тобто між предметами а і b існує відношення R. а і b – тут суб’єкти, R – предикат.

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами та явищами. Основні з них:

1) відношення простору – приклад наведений вище;

2) відношення часу: “Греція виникла раніше за Рим”;

3) відношення причини: “Пияцтво – причина багатьох дорожньо-транспортних аварій”.

4) відношення рівності: “А дорівнює В”.

5) відношення рідства: “Семен – батько Сергія”.

Ми бачимо, що структура суджень з відношеннями інша, ніж атрибутивних. Але при бажанні вони можуть бути представлені як атрибутивні. Наприклад, у судженні “А дорівнює В” можна представити А як суб’єкт, який має властивість рівності В. Тоді “ дорівнює В” – це предикат.

3. У судженнях існування (екзистенційних) – з лат. existentia – “існування” – виражається самий факт існування або неіснування предмета судження. Наприклад: “Існують закони логіки”. “Не існують марсіяни”. Предикат тут – поняття про існування або неіснування суб’єкта.