Визначення понять

Логічна операція, що розкриває зміст поняття, називається визначенням.

Визначити поняття –значить перелічити його істотні ознаки. А оскільки істотних ознак усього дві – родова та видова, то ясно, що визначення понять здійснюється за допомогою назви роду та видової відмінності, наприклад: “Шуба – це пальто з міху”.

Знання правил визначення має дуже важливе практичне значення. Адже що найскладніше для вас, студентів? Завчати напам’ять визначення. Тепер же, розуміючи, як вони будуються, можна спробувати не зубрити їх, а самим вникнути в суть того, як вони побудовані. І тоді, коли ви їх будете пригадувати, вам не треба буде копатися в пам’яті, але кожного разу ви будете ці визначення “конструювати”, пригадуючи лише родові та видові ознаки поняття.

За способом виявлення змісту поняття визначення поділяються на явні та неявні. Явні визначення утворюються за допомогою рівності двох понять. При цьому не має значення, утворюється кожне з них одним словом чи багатьма словами. До цього виду належали всі наведені вище приклади визначень.

Найпоширенішим видом явних визначень є визначення через рід та видову відмінність, про яке ми вже говорили і його різновид – генетичне визначення. Звичайно вказують найближчий рід, який містить більше ознак, спільних з ознаками поняття, що визначається. Наприклад, “чек” – це і документ, і цінний папір. Але рід “цінний папір” – ближче до даного поняття, а підведення “чека” під поняття “документ” ускладнює задачу визначення. Тому таке визначення іноді називають визначенням через найближчий рід і видову відмінність.

Генетичним (від грец. “генезис” – “походження”, “джерело”) називається визначення, що вказує на походження предмета, на спосіб його утворення. Наприклад: “Куля є геометричне тіло, утворене обертанням кола навколо одного зі своїх діаметрів”. Розкриваючи спосіб утворення предмета, генетичне визначення має велике пізнавальне значення, і тому широко використовується в науці.

Неявні визначення не мають форми прирівнювання двох понять. До них належать: визначення через відношення до своєї протилежності, контекстуальні, остенсивні та деякі інші.

Визначення через відношення до своєї протилежності широко використовуються при визначенні філософських категорій, тобто гранично широких понять, для яких немає найближчого роду. Наприклад: “Свобода є усвідомлена необхідність”; “Можливість – потенційна дійсність”.

У контекстуальному визначенні зміст розкривається у відносно самостійному уривку письмової або усної мови. Будь-який уривок з тексту, будь-який контекст, у якому зустрічається поняття, що цікавить нас, можна вважати неявним визначенням. Контекстуальні визначення в основному залишаються неповними та нестійкими. Але майже всі визначення, з якими ми стикаємося в повсякденному житті – це контекстуальні визначення. Наприклад, почувши в розмові невідоме нам раніше слово, ми не уточнюємо його визначення, а намагаємося самі зрозуміти його значення на основі всього сказаного. Так само ми вчиняємо й при вивченні іноземних мов – не кидаємося одразу ж до словника, якщо й без нього можемо зрозуміти текст у цілому та скласти приблизне уявлення про значення незнайомих слів.

Жоден словник не здатний вичерпати всього багатства значень окремих слів. По-справжньому будь-яке слово пізнається нами в живій мові. Тому, якими б недосконалими не здавалися контекстуальні визначення, лише завдяки ним ми по-справжньому володіємо мовою.

Остенсивні визначення – це визначення шляхом показу. Наприклад, до вас звертаються з проханням пояснити, що таке зебра. Якщо вам важко це зробити, то підводите людину до клітки з зеброю та говорите: “Це зебра”. Ці визначення нагадують контекстуальні, але контекст тут – не шматочок тексту, а шматочок реальності, у даному випадку – клітка з зеброю. Також, як і контекстуальні, остенсивні визначення “грішать” незавершеністю, неостаточністю. Так, у прикладі з зеброю ми показуємо конкретну зебру як представника всього виду зебр, не пояснюючи, що саме для цього виду характерне, тобто тут одиничне злите із загальним. Але лише остенсивні визначення пов’язують слова з речами. Без них наша мова взагалі б не мала ніякакого сенсу, а була б пустим набором звуків.

Нарешті, у ряді випадків використовуються прийоми, що замінюють визначення: порівняння, опис, характеристика.

Порівняння – це наочне роз’яснення предмета за допомогою порівнювання його з чимось іншим. Той самий приклад Козьми Пруткова: “Спеціаліст подібний до флюсу: повнота його однобічна”. Цей прийом застосовується для образної характеристики предмета.

Завдання опису полягає в тому, щоб найбільш точно й повно вказати ознаки предмета (особи, події, місця, де вона відбулася). Використовується у випадку одиничних предметів, коли неможливо вказати видову відмінність.

Характеристика полягає в зазначенні відмітних характерних (але не істотних) ознак одиничного предмета (особи, події тощо). Наприклад: “Політика – це концентроване вираження економіки”. Використовується в тих самих випадках, що й опис.

Є чотири правила визначення:

1. Визначення повинне бути співмірним: обсяги того, що визначається й того, що визначає мають бути рівними, тобто воно не повинне бути занадто широким або занадто вузьким. Судження “Кінь – це домашня тварина” не можна вважати визначенням, воно занадто широке. Тут не перелічені істотні ознаки. Судження “Трикутник – це плоска фігура, яка має три рівні сторони” також не є визначенням. Неповністю розкритий обсяг.

2. Поняття не може визначатися саме через себе. Поняття, що визначається, не повинне повторюватися в частині, що визначає, ні прямо, ні опосередковано.

Частковий випадок цього правила – два визначення не повинні робити коло. “Обертання – це рух навколо осі“. “Вісь – це пряма, навколо якої йде обертання“. Обидва визначення зробили коло й залишилося незрозумілим ні що таке вісь, ні що таке обертання.

3. Визначення не повинне бути заперечним, оскільки заперечення завжди має невизначений характер. Наприклад: “Кішка – не собака“. Зрозуміло, що не собака, але що таке кішка, залишилося нез’ясованим. Виключення: на заперечні поняття це правило не поширюється: “Безхазяйне майно – це майно, що не має власника“. Тут усе нормально.

4. Визначення повинне бути ясним, без метафор. Наприклад: “Любов – це чародійство“, - це метафора, а не визначення.

Щоб перевірити, чи правильно складене визначення, достатньо поміняти його частину, що визначається та його частину, що визначає, місцями. Якщо зміст не зміниться, значить, визначення складене правильно. “Трикутник – це плоска фігура, яка має три сторони” – “Плоска фігура, яка має три сторони – це трикутник”. Зміст не змінився. Перед нами визначення. Інший приклад: “Макроекономіка – це наука” – “Наука – це макроекономіка”. Зміст змінився. Це не визначення.