Соціально-економічні наслідки монополії. Природна монополія

Аналіз графічних моделей поведінки монополіста переконливо доводить, що як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію залишається однаковою, незалежно від того, буде ринок конкурентним чи монопольним. Також приймемо, що витрати виробництва для монополії будуть тими ж самими, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стан довгострокової рівноваги конкурентної галузі та монополії.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала досконало конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння:

S (P_С)=D (P_С),

де P_С – конкурентна ціна продукції.

Рівновага досягається в точці Е_С (рис. 3.4) з параметрами рівноваги Р_С, Q_С. В той же час крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача D = MV, а крива пропонування – галузевою кривою граничних витрат виробника S = МС. Як ми знаємо, рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність:

P_С = МС = min АС,

отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Якщо приймемо до уваги, що крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів (MV), тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, тоді P_С = МС = min AC = MV означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільне ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені в суспільстві ефективно. Якщо обсяги нижчі за цей рівень, цінність товарів для споживачів перевищує граничні витрати їх виробництва, а коли обсяги вищі, то граничні витрати перевищують готовність споживачів платити, – обидва випадки неефективні.

Рис. 3.4. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги

Рис. 3.4 ілюструє ситуацію монополізації конкурентної галузі. Рівновага фірми – монополіста знаходиться у точці Е_М, відповідно монопольна ціна – Р_М, а обсяг – Q_М. Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту споживачів, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди Р > min AC, монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки Р > МС, не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Чому ж монополіст не розширює виробництво, доки покупці згодні платити ціну вищу, ніж граничні витрати? Справа в тому, що для збільшення обсягу продажу монополіст змушений знижувати ціну на весь обсяг продукції. Тоді кожна додатково продана одиниця дасть виграш, але втрати, пов'язані зі зниженням ціни, переважать його, в результаті ніякого приросту прибутку не буде. Після обсягу Q_М (рис. 3.4) граничні витрати перевищують граничний виторг, отже, монополісту невигідно розширювати виробництво продукції за ці межі.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

Нагадаємо, що в умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни (Р_С), кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником А (рис. 3.4). Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником В. Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ (А + В).

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни (Р_С), кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику А, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику С, який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить (А – С).

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників В і С. Величина, задана трикутниками (В + С) є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією. Цей сумарний трикутник втрачених суспільством вигод називається трикутником Харбергера.

Реально суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну. В нашому аналізі ми приймали, що монополія має однаковий рівень витрат з конкурентною фірмою. На практиці це не так. Монополія може мати як нижчі, так і вищі витрати на одиницю продукції, ніж мінімально необхідні, зазнаючи впливів суперечливих факторів.

Ефект масштабу і науково-технічний прогрес дають монополісту можливість знизити середні витрати. Але монополія може не скористатись цими можливостями через так звану "X – неефективність". Вона спричиняється недоліками у внутрішній роботі фірми. Це може бути неенергійний менеджмент, його бюрократизація, або погане стимулювання працівників фірми, або ухилення від ризику. Фірма стає в'ялою і відносно неактивною, її витрати зростають. Економісти визнають, що конкурентна фірма, саме виживання якої залежить від ефективності, в меншій мірі зазнає впливу "X – неефективності" через тиск конкуренції, тоді як монополія, що має порівняно "легке життя", частіше наражається на неї.

Високі витрати і втрата ефективності можуть бути наслідком соціально непродуктивного витрачання корпорацією значних сум грошей з метою утримання або зміцнення своєї влади. Це можуть бути видатки на рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання. Часом монополія може побудувати нові потужності, щоб переконати потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок, але не використовувати їх. Такі дії монополії спрямовані на захоплення частини надлишку споживача (площа А рис. 3.4). Чим більший цей прямокутник, тим більшу ціну платить суспільство за існування монополії.

Отже, соціальні втрати, пов'язані з монополією (В + С) – це альтернативні витрати, загальна вигода суспільства, яка приноситься в жертву через скорочення виробництва до монопольного рівня. Неефективність розподілу ресурсів – це основне звинувачення, яке суспільство пред'являє монополії. Винятком в цьому плані є природна монополія, яка виникає завдяки економії від масштабу.

Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, то галузь є природною монополією.

Цей вид монополії вигідний для суспільства, тому відношення до природних монополій зовсім інакше, ніж до інших видів монополії. У природній монополії економія від масштабу проявляється на всіх рівнях виробництва. Графік 3.5 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом MR = МС оптимальним обсягом випуску буде Q_М з рівновагою в точці Е_М, якій відповідає ціна Р_М. В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині Р_МС_МFЕ_М.

Рис. 3.5. Модель природної монополії

Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці С, а оптимальним обсягом випуску був би Q_С. Але галузь була б збитковою, оскільки для Q_С ціна нижча на середні витрати, збитки становлять величину ВС на кожну продану одиницю продукції. Тому точка С не може бути точкою довгострокової рівноваги. В цілому через економію від масштабу на всіх обсягах випуску ця галузь не може знаходитись у стані конкурентної рівноваги [9, с. 82].

Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати кожної фірми були б вищими, ніж у монополії. Тоді ринковий механізм сприяв би об'єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природної монополії. Згодом ми детально розглянемо способи, за допомогою яких держава усуває безповоротні втрати суспільства від монополії різних видів, в тому числі і природної монополії.

Ще одним значним наслідком панування монополій є їх вплив на технічний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробництво, з іншого – призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економісти не мають єдиної точки зору на взаємозв'язок між монополією і технічним прогресом.

Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише одній фірмі використовувати певну технологію, сама слугує причиною виникнення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні монополії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства більше відповідала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню нововведень. Це дозволило б уникнути обмеження випуску, характерного для патентних монополій.

Деякі економісти вважають, що фірми, які мають значну монопольну владу, прискорюють технічні зміни, тому що мають для цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослідження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні та дрібні фірми не мають великих доходів і тратять значно менше коштів на науково-дослідні роботи.

Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в університетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95 % радикальних винаходів, впроваджених американ­ською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп'ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше монополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причиною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

Подібні до монополії суспільні наслідки має монопсонія. Монопсоніст ку­пує товар у меншій кількості і за нижчою ціною порівняно з умовами досконалої конкуренції. На перший погляд, від монопсонічної влади програють продавці, а покупці виграють. Але якими є наслідки монопсонічної влади для суспільства в цілому? Для їх визначення також потрібно порівняти величини надлишків споживача і виробника на ринку з конкуренцією і на монопсонічному ринку.

На рис. 3.6 зображені криві середніх та граничних видатків і крива граничної вигоди для монопсоніста. Чиста вигода монопсоніста максимізується при купівлі Q_MS продукції за ціною Р_MS. На конкурентному ринку оптимальними будуть кількість Q_C і ціна Р_C, що відповідають точці перетину кривих середніх видатків і граничної вигоди. Через нижчу монопсонічну ціну продавці втрачають надлишок, що відповідає площі прямокутника А. Крім того, внаслідок зменшення обсягу збуту вони втрачають частину надлишку виробника задану трикутником С. Отже, сумарні втрати продавців становлять величину (А + С). Покупець одержує надлишок, заданий прямокутником А, купуючи товар за нижчою ціною. Дода­ткова вигода монопсоніста утворюється за рахунок захоплення частини надлишку виробника. Однак він втрачає частину надлишку споживача, задану трикутником В. Сумарний виграш покупця – монопсоніста становить величину (А – В). Суспільні втрати від монопсонічної влади відповідають сумі втрат надлишку споживача і надлишку виробника (В + С). Отже, для суспільства монопсонічна влада є неефективною, оскільки призводить до виникнення безповоротних втрат.

Рис. 3.6. Суспільні втрати від монопсонічної влади

Якщо на ринку монополіст зустрічається з монопсоністом, виникає двостороння монополія. В цій ситуації важко передбачити, якими будуть ціна і кількість продукції, хто з них виграє, а хто програє. Але очевидно, що монополіст і монопсоніст завжди діятимуть в протилежних напрямках, отже, скорочуватимуть ринкову владу один одного.