Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Етапи розвитку заповідної справи в Україні





Етап розвитку заповідної справи в Україні Характеристика
  Перший етап (до 988 року   - етап "дохристиянської священної природи". Він розкриває засоби запровадження першими суспільними общинами елементів спеціальної культової охорони природи і почина­ється з часів зародження первісних племен.    
  Другий етап (ХІ-ХVI) етап "заповідних гаїв та угідь". Протягом XI століття ще домінували сакральні ідеї в охороні природи, хоча вже на зміну язичницькій ідеології прийшла християнська. У Київ­ській Русі священна природа заповідною ставала з огляду на міфічні, моральні, політичні та історичні міркування її творців. На початку етапу особливо священними для слов'ян ще залишались "заповідні угіддя", які замінювали їм храми, часто називалися божницями, гайбогами, святоборами, богатирськими місцями. Документальне підтвердження цих природоохоронних дій було зафіксоване у культових рукописах, правилах та перших літературних творах - "Повість врем'яних літ" і "Слово о полку Ігоревім".    
  Третій етап (ХVIІ – 1850 рік)  
  Четвертий етап (1850 – 1917 роки)  
  П’ятий етап (1917 – 1930 роки)  
  Шостий етап (1930 – 1965 роки)  
  Сьомий етап (1965 – 1990 роки)    
  Восьмий етап (1991 – 1999 роки)  
  Дев’ятий етап (2000 – до теперішнього часу)  

ВИКОНАНЕ ЗАВДАННЯІсторії природно-заповідної справи в Україні В.Є. Борейко присвя­тив свою монографічну працю, яку було видано в 2002 році. Орієнтую­чись на історичні відомості із західних країн, А.А. Ковальчук для часу зародження природно-заповідної справи в цьому ж році виділяє примі­тивно-релігійний та приватно-феодальний етапи розвитку. Узагальню­ючи ці та інші джерела, ми виділяємо такі етапи історичного розвитку всієї природно-заповідної справи України в аспекті лише територіаль­ної охорони, бо історія таксономічної охорони особлива, тому її доціль­ніше розглядати в обсязі спеціального курсу біосозології.

Перший етап (до 988 року) - етап "дохристиянської священної природи". Він розкриває засоби запровадження першими суспільними общинами елементів спеціальної культової охорони природи і почина­ється з часів зародження первісних племен. На цей час людина вже почала усвідомлювати культове значення природи, тому з виникнен­ням релігій первісні людські общини створюють у природному середо­вищі (вершини гір, височини, долини, ліси, гаї тощо) для духовних по­треб спеціальні священні місця, що було характерно майже для усіх народів. Наприклад, для здійснення язичницьких ритуалів вони були віддалені від житла, мали сакральне значення у зв'язку з міфами, захороненнями, історичними подіями, почестями тощо. Це були найпер­ші праобрази природних заповідних об'єктів, на які накладалося табу Вхід до таких місць суворо заборонявся, а порушникам загрожували різні кари. Подекуди ці об'єкти активно охоронялися спеціальними жрецями чи шаманами.

В Україні священними вважались гори Бескиди, ріка Буг, Лиса го­ра, Печерські пагорби та урочище Шулявка в Києві, а древні греки священними вважали острови Тендра і Джарилгач. Перший етап про­існував до X століття, тобто до запровадження християнства в Київсь­кій Русі.

Другий етап (ХІ-ХУІ століття) - етап "заповідних гаїв та угідь". Протягом XI століття ще домінували сакральні ідеї в охороні природи, хоча вже на зміну язичницькій ідеології прийшла християнська. У Київ­ській Русі священна природа заповідною ставала з огляду на міфічні, моральні, політичні та історичні міркування її творців. На початку етапу особливо священними для слов'ян ще залишались "заповідні угіддя", які замінювали їм храми, часто називалися божницями, гайбогами, святоборами, богатирськими місцями. Документальне підтвердження цих природоохоронних дій було зафіксоване у культових рукописах, правилах та перших літературних творах - "Повість врем'яних літ" і "Слово о полку Ігоревім". До речі, ідеї святості природи надалі в історії природно-заповідної справи не були основними, хоча час від часу вони проявлялися, а деякі їх аспекти збереглися й до нині.

Здебільшого з XII століття починають зароджуватися утилітарні ідеї в охороні природи, які й понині є одними із головних. На відповід­ному підетапі в основному природа заповідалася для розваг князівсь­кої влади. На зорі зародження первинних державних суспільних відно­син людини до природи саме найцінніші для неї рослинні і тваринні ресурси були водночас об'єктами споживацьких цілей і предметом ува­ги як сировинні резерви. Обмеженість природних ресурсів спонукала зародження паростків сучасної охорони природи, механізмом втілення котрої були перші заповідні ділянки, в основному в часи становлення державності Київської Русі. Княжа християнська влада знищувала язич­ницькі священні гаї та угіддя, натомість створювала первинні заповідні об'єкти природи з утилітарними функціями - розплідники дичини й охоронні місця для князівського полювання, риболовлі, бортництва тощо.

Перші письмові документи Київської Русі вже чітко регламентува­ли порядок використання заповідних земель. Велику увагу заповідан­ню надавав Ярослав Мудрий та інші князі. За час правління князя Во­лодимира Мономаха (1113-1125 роки) неформально були заповідані природні урочища "Звіринець" і "Соколиний ріг" під Києвом та деякі угіддя для бортництва на Поліссі. Пізніше за указом князя Володимира Волинського (1146-1148 роки) офіційно владою створюється перший задокументований природно-заповідний об'єкт - "Біловезька Пуща" (пуща як престарий ліс).

На західноукраїнські землі поширювалися природоохоронні укази польських, литовських та угорських королів. Зокрема, у Литовському статуті 1529 року розміщено перший законодавчий акт про охорону вод, згідно з яким накладався штраф на всякого, хто отруїть озеро чи річку, заборонялося у водозахисній смузі, де мешкали бобри, розорю­вати цілину чи вирубувати кущі. За цим же статутом "про волоки" з лісу дозволялося брати лише "лежачі дерева".

Отже, на зорі зародження первинних суспільних відносин людини до природи саме найцінніші для неї рослинні і тваринні ресурси були об'єктами споживацьких цілей, і в той же час стали предметом уваги як резервуари сировинних запасів. Обмеженість природних ресурсів спо­нукала зародження прикладної галузі їх збереження, в основному в часи становлення державності Київської Русі. Вже тоді природно-заповідна справа почала формуватися як комплексна сфера людської діяльності.

Третій етап (XVII століття - 1850 рік) характеризується двома напрямами заповідання природи.

Перший напрям- виділення "заказних гаїв", "заповідних дерев", "засічних лісів", система яких на Харківщині проіснувала до кінця XVII століття, а також "корабельних лісів" (для кораблебудування, обороно­здатності). На даному етапі охороняються не лише окремі види, а й унікальні та типові ландшафти, що мають наукове, культурно-освітнє та соціальне (рекреаційне) значення. Наприклад, для збереження пер­вісності природи водойм у 1701 році російський цар Петро І видав лі­соохоронний указ, яким заборонялося розчищувати ліси на відстані ЗО верст від русел рік. Заповідними вважалися і річки чи окремі місця в руслах, які строго охоронялися спеціальними указами. В них заборо­нялося ловити рибу та використовувати нерестилища, як наприклад, на річці Сіверський Донець.

Другий напрям- "заповідання естетичної природи". В той час природні об'єкти почали заповідати з метою збереження їх надзвичай­ної краси, зокрема цілющі джерела, водоспади, великі брили, скелі тощо. Під час заповідання знову проявилися сакральні ідеї, зокрема, здійснювалися спеціальні ритуали із освяченням природи священика­ми. Особливу роль у цьому відігравали монастирі, які були зобов'язані державою вести нагляд за освяченими об'єктами. Так збереглося ба­гато унікальних природних угідь. За часів існування Запорізької Січі з естетичних міркувань під охорону взято було лише лісове урочище на Монастирському острові на Дніпрі. У такий спосіб тоді зберігся і відо­мий ліс на Ворсклі завдяки Охтирському монастирю, урочище крейдя­ної сосни - завдяки Святогірському. Лісові урочища "Китаєво", "Конча-Заспа" і "Голосіївський ліс" під Києвом також були збережені монахами.

В іншому аспекті (здебільшого при монастирях) у цей час почина­ють широко створюватися штучні декоративні природні об'єкти, хоча варто зауважити, що вони, зокрема плодові сади, історії відомі ще з часів Київської Русі, але розквіт цих ідей, безперечно, розпочався вже з XVII століття. Хронологія подій була такою:

1631 р. - у Києві за наказом митрополита Петра Могили був ство­рений перший в Україні декоративний сад при Києво-Печерському мо­настирі в Голосіївській пустині, який за своїми обрисами нагадував кон­тури лаври;

1635 р.- створюється Підгорецький декоративний сад на Львів­щині;

1675 р. - створюється Хомутецький декоративний сад на Полтав­щині;

1682 р. - створюється Печерський декоративний сад на Вінниччині.

Особливо протягом XVIII століття у приватних поміщицьких са­дибах проектуються нові декоративні сади, дендрологічні парки й інші зразки садово-паркового мистецтва. Деякі з них завдяки таланту фран­цузьких, німецьких та італійських ландшафтних архітекторів стали ві­домими у світі. Хронологія створення цих об'єктів була такою:

1705 р. - створюється Кагарлицький парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Київщині;

1710р.- створюється Гощанський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Рівненщині;

1724 р.- створюється Старомерчицький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Харківщині;

1730р.- створюється Вишнівецький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1731р. - створюється Оброшинський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Львівщині;

1739 р.- створюється Новоселицький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Хмельниччині;

1750 р.- створюється Самбірський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Львівщині;

1760 р.- створюється Раєвський та Скала-Подільський парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1775 р. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Івницький на Житомирщині, Велико-Бурімський на Черкащині, Михай­лівський на Хмельниччині і Ташанський на Київщині;

1780 р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мисте­цтва: Верхівнянський на Житомирщині і Краснокутський на Харківщині;

1783 р.- створюється Корсунь-Шевченківський парк-пам'ятка са­дово-паркового мистецтва на Черкащині;

1785 p. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Антопільський на Вінниччині, Малієвецький на Хмельниччині;

1788 р. (або 1793 р.)- вірогідно був започаткований дендрологіч­ний парк "Олександрія" у Білій Церкві на Київщині;

1795р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Немирівський на Вінниччині, Буський і Міженецький на Львівщині, Козачанський на Черкащині, Місхорський в Криму, а також у місті Рівне;

1796р. - створюється дендрологічний парк "Софіївка" в Умані на Черкащині та Ободівський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Вінниччині, на Галичині організовується перший в Україні зоологіч­ний парк;

1797р. - вірогідно починається будівництво дендрологічного пар­ку "Олександрія" у Білій Церкві на Київщині завдяки графині О.В. Бра-ницькій.

У першій половині XIX століття засновуються природоохоронного значення такі штучні об'єкти:

1800 р. - створюється Більче-Золотецький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1804 р. - створюється ботанічний сад при Харківському універси­теті;

1806 р. - створюється Кременецький ботанічний сад при Вищій Волинській гімназії;

1808 р. - створюється Гурзуфський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва в Криму;

1810р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Трощанський на Житомирщині, Кам'янський на Черкащині, Анто-нівський і Самчиківський на Хмельниччині, Шарівський на Харківщині;

1812 р. - створюється Нікітський ботанічний сад, а також парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва "Утьос-Карасан" в Криму;

1815р.- створюється Новочорторийський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Житомирщині;

1820 р. - створюється Алупкінський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва в Криму;

1825 р. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Лівадійський і Масандрівський в Криму, а також у місті Вінниця;

1830р. - на Володимирській гірці в Києві створюється парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва;

1831p. - створюється Сокиринський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Чернігівщині;

1834 р. - на Чернігівщині місцевий поміщик і.М. Скоропадський за­кладає дендрологічний парк "Тростянець";

1839 р. - в Києві при університеті Святого Володимира заклада­ється ботанічний сад;

1848 р. - в Чинадієві на Закарпатті створюється парк-пам'ятка са­дово-паркового мисте Четвертий етап (1850-1917 роки) - етап "формування праоб­разів природних заповідників". Протягом цього періоду значно зросли темпи заповідання дикої природи завдяки ентузіазму вчених, різних громад, любителів природи, наукових товариств, хоча ще продовжува­ли створюватися штучні природоохоронні об'єкти. Хронологія основних цих подій була такою:

1852 р. - у Львові створюється ботанічний сад, а також Кардами-чівський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Одещині;

1869р. - у Карпатах під охорону беруться деякі альпійські та суб­альпійські луки для збереження рідкісних видів тварин;

1870р. - створюється Тальнівський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Черкащині;

1871р. - створюється парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва "Хутір Надія" на Кіровоградщині;

 

1874р. - в Асканії-Новій були закладені перші вольєри для птахів; створюється Марийський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва в Києві;

1875р.- в Києві засновується Сирецький дендрологічний парк; створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Березово-рудський на Полтавщині, Тростянецький і Кияницький на Сумщині, Фо-роський та Харакський в Криму;

1877 р. - у Чернівцях засновується ботанічний сад;

1880 р. - в Одесі засновується ботанічний сад (вірогідно запроек­тований в 1867 р.), створюється Стрийський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва у Львові;

1882р.- створюється Мостівський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Миколаївщині;

1883р.- в Східній Україні стала заповідною ділянка цілинного степу (загороджені вісім десятин), виділена графом Ф.Е. Фальц-Фейном на своїй землі, де утримували степові види тварин;

1884р.- прийняті загальні правила риболовлі в Росії, якими пе­редбачалося створення спеціальних місць (заказників), наприклад, у дельті Дніпра, в середній частині русла Сіверський Донець для охоро­ни видів риб, на Луганщині створюється Деркульська заповідна ділян­ка, яка проіснувала до 1916 року; засновується Наталпвський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Харківщині;

1886 р.- першим заповідним об'єктом у Західній Україні В.Є. Борейко вважає резерват "Пам'ятка Пеняцька", який був створе­ний графом, орнітологом і лісівником Володимиром Дзедушицьким на 20 га своєї землі біля села Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) для збереження букового пралісу та популяції орлана-біло-хвоста, організовується Немерчанський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Вінниччині;

1887р. - Ф.Е. Фалыд-Фейн створює зоологічний та ботанічний пар­ки в Асканп-Новій;

1888р.- створюється Городницький парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Житомирщині;

1889р. - стала заповідною ділянка цілинного степу "Кролі", виді­лена на приватній землі графом Ф.Е. Фальц-Фейном, у Дніпропетров­ську створюється парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва;

1890р.- Ф.Е. Фальц-Фейн створює природознавчий музей в Ас-канії-Новій;

1891р. - створюється Верхівський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Вінниччині;

1892р. - відомий ґрунтознавець В.В. Докучаев для наукових спо­стережень на площі 12 га виділив Старобільську степову ділянку, яка нині входить до ботанічного заказника загальнодержавного значення "Юницький", створюється Підгірцівський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Львівщині;

1893р. - І.Н. Фалеев перед Російським товариством рибництва та риболовлі добивається взяти під охорону озеро Конча з цінними вида­ми риб під Києвом, називаючи його рибним заказником, М Л Давидов заклав дендрологічний парк "Веселі Боковеньки", паралельно на Пол­тавщині створюється Устимівський дендропарк, а Ялтинське відділен­ня Кримсько-Кавказького гірського клубу, взявши в оренду ділянку зем­лі біля села Біюк-Янкой, зберегло унікальну печеру;

1895 р. - у Харкові з акваріуму організовується зоологічний парк; створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Онуфріївсь-кий на Чернігівщині, Голозубинецький, Полонський і Великоновосели-цький на Хмельниччині;

1898 р. - Ф.Е. Фальц-Фейн та Й.К. Пачоський для постійних дослі­джень виділили ділянки цілинного степу в 500 і 120 десятин (пізніше ще 45 десятин) в околицях Асканії-Нової; всі ці ділянки мали буферні зони і збереглися донині, тому цей рік є офіційною датою заснування заповідника в Асканії-Новій;

1900 р. - у графстві Потоцьких засновано зоологічний парк "Пилявин"
на 5500 десятинах заповідного лісу під містом Новоград-Волинський;

1901 р. - у місті Миколаїв засновується зоологічний парк;

1907р. - створено скельно-лісовий резерват "Бубнище" біля міста Долина на Прикарпатті, заповідні урочища над гірською річкою Сян у Карпатах;

1908р.- у Карпатах з метою збереження пралісів створюються лісові резервати "Стужиця" і "Тихий" у басейні ріки Уж, у Києві заснову­ється зоологічний парк;

1910 р. - на даний час у Криму були заповідані: сосновий ліс на ялтинському макросхилі гори Ай-Петрі, буковий ліс поблизу Козьмо-Домініанського монастиря, яловцеві ліси в Ханакі-Туацькій лісовій дачі між Алупкою та Судаком, взята під охорону мисливська фауна в уро­чищі "Бабуган" Мелітопольське товариство мисливців орендувало Бер­дянське лісництво, в якому заборонило повністю браконьєрство. На Тернопільщині було створено степові резервати "Любомля" і "Гостра скалка". На горі Говерла в Карпатах виділено альпійський резерват; в Криму створено Кипарисний парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва;

1912р.- на Буковині створюється Сторожинецький дендрологіч­ний парк;

1913р. - створюється "Кримська імператорська охота", яка по суті дала початок заснуванню такої категорії природно-заповідних терито­рій як мисливський заказник; Кримське товариство природодослідників і любителів природи взяло під охорону степову ділянку під Сімферо­полем;

1914р.- Хортицьке товариство охоронців природи, як історичні пам'ятки, взяло під охорону дніпровські скелі біля сіл Кічкас і Хортиця, кручі острова Хортиця, старі дуби. Полтавська земська управа, як пам'ятку природи, охороняла віковий дуб; також на Полтавщині граф Кочубей створив заповідними 160 десятин свого приватного Карлівсь-кого бору біля Диканьки; тут же стало заповідним урочище "Зруб", а також цілина біля села Стрюківки. У Карпатах заповідано тисове уро­чище "Княж-Двір".

Отже, до 1917 року зусиллями громад на Україні було організова­но близько ЗО найбільших за площею природно-заповідних територій різного статусу. До того часу більшість заповідних об'єктів була у не­державній власності, а саме в приватній, громадській та монастирській із утилітарною (мисливською, лісогосподарською, рибогосподарською), науковою, естетичною та релігійною метою збереження. На цей час в Україні було близько 150 приватних дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Праобрази сучасних природних заповід­ників в Україні із науковою та охоронною функціями почали створюва­тися з 80-х років XIX століття. Можна вважати, що вже з цього історич­ного моменту на професійній основі починає розвиватися природно-заповідна справа як галузь.

П'ятий етап (1917-1930 роки) - етап "створення перших держав­них заповідників та початок формування їх мережі". Це етап офіційного становлення природно-заповідної справи в Україні на державному рів­ні. В даний період багато природоохоронних територій отримують офі­ційний державний чи місцевий статус, формуються органи державного управління та створюється первинна нормативно-правова база. Всі природоохоронні об'єкти образно називалися заповідними. Хронологія основних природоохоронних подій на офіційному республіканському рівні була такою (табл. 2.1):

1918р. - у січні в Міністерстві землеробства Української народної республіки створено спеціальний відділ охорони пам'яток природи, а влітку приймається закон про ліси;

1919р. - постановою Ради Міністрів Кримського Крайового Уряду створюється, на думку В.Є. Борейка, перший на нинішніх теренах України Кримський національний заповідник, який у 1920-1923 роках не функціонував;

далі приймається декрет "Про оголошення колишнього маєтку Ф.Е. Фальц-Фейна "Асканія-Нова" народним заповідним парком";

1921р.- створюється перший державний степовий заповідник "Асканія-Нова" та заповідник місцевого значення "Конча-Заспа" (Дніп­ровські плавні);

1922р. - в Полтавській області поблизу села Карлівка створюєть­ся заповідник місцевого значення "Академічний степ";

1923р. - створюються офіційно державні заповідники - Кримсь­кий та Лісостеповий ім. Т.г. Шевченка, а також заповідник місцевого значення "Парасоцький ліс";

1924р. - на Херсонщині створено державний заповідник "Кахов­ські плавні";

1926 р. - на урядовому рівні республіки затверджено Положення про пам'ятки культури і природи, що стало визначальним у розвитку природоохоронного законодавства, оскільки встановлювало правила порядку створення, охорони, утримання, дослідження та пропаганди заповідних територій; утворено заповідники місцевого значення Хому-товський степ", "Білосарайська коса" і "Гористе"; створена Державна природоохоронна інспектура, яка свідчила про зародження державної системи професійної бюрократії в галузі природно-заповідної справи;

1927р. - започатковано створення Чорноморського заповідника, утворено заповідник "Кам'яні Могили" місцевого значення;

1928р.- утворено заповідник "Михайлівська цілина" місцевого значення; створений громадський консультативний Український комі­тет охорони пам'яток природи;

1929р. - офіційно підготовлено перший перспективний план ство­рення в Україні 12 державних заповідників;

1930р. - офіційно підготовлено другий перспективний план ство­рення в Україні 17 державних заповідників.

Отже, наприкінці 20-х років ситуація почала змінюватися на кра­ще. Станом на 1930 рік в Україні вже було близько 200 виключно при­родоохоронних об'єктів, а також за деякими відомостями майже 300 мисливських заказників. Статус заповідників різних рівнів набули дев'ять об'єктів: "Приморські ділянки", "Піщані ділянки", "Асканія-Нова", "Конча-Заспа", Лісостеповий заповідник ім. Т.Г. Шевченка, Кримський, "Академічний степ" ("Карлівська цілина"), у тому числі і два відомі ден­дропарки - "Парк III Інтернаціоналу" (нині "Софіївка") та "Парк Устимівка".

 

Шостий етап (1930-1965 роки) - етап "занепадів та підйомів природно-заповідної справи". Цей етап характеризується масштабним просякненням тоталітарної ідеології в сферу охорони природи. Все почалося зі сталінської директиви щодо необхідності "перетворення природи". За новою ідеологією заповідники повинні були слугувати владі, колективним сільським, лісовим, мисливським, рибним та іншим господарствам.

1932 р. - публікується перший каталог природоохоронних об'єктів УРСР М.С. Шалита "Заповідники і пам'ятки природи України";

1937р. - приймається постанова Раднаркому УРСР "Про держав­ні природні заповідники УРСР", якою вдвічі скоротилася площа основ­них природно-заповідних територій;

1938р. - заповідник місцевого значення "Хомутовський степ" на­буває статусу обласного значення;

1944 р.- створено Головне управління у справах заповідників, зоопарків та зоосадів при РНК УРСР, а згодом в його віданні залиша­ють лише заповідники, а зоопарки і зоосади віддають Комітету культур­них закладів;

1946р. - Рада Міністрів УРСР затвердила перше в Україні Поло­ження про державні заповідники і пам'ятки природи, яким започаткова­но поділ об'єктів за республіканським і місцевим значенням, а також облвиконкомам надано право затверджувати створення нових заповід­ників місцевого значення. У цей час створюється Українське товариство охорони природи, яке і нині відіграє важливу роль у розвитку природно-заповідної справи;

1947р. - заповідникам "Хомутовський степ", "Кам'яні Могили", "Стрільцівський степ" та "Михайлівська цілина" надано статус респуб­ліканського значення;

1948р. - приймається урядова постанова "Про хід відновлення державних заповідників УРСР", якою колись незаконно відібрані землі повертаються Азово-Сиваському заповіднику;

1949р. - приймається урядова постанова "Про охорону природи на території Української РСР", якою заборонялося розорювати цілину та вирубувати старі дерева;

1951 р. - приймається спільна постанова ЦК КПУ і РМ УРСР "Про заходи з охорони і розвитку зелених зон міст Української РСР", якою визначалося заповідати всі старі дерева в зелених зонах міст. У цей час йде масове створення мисливських заказників, а 29 серпня того ж року Рада Міністрів СРСР прийняла історично трагічну для української природи сталінську постанову "Про заповідники", в якій були зловісні слова "...у ряді районів необгрунтовано розрослась мережа заповідни­ків... Лісове господарство в державних заповідниках перебуває в не­задовільному стані. Ліси в багатьох заповідниках захаращені та вра­жені шкідниками. Науково-дослідна робота в більшості державних за­повідників провадиться у відриві від практичних інтересів народного господарства. Тематика наукових робіт часто носить надуманий та ви­падковий характер". У цьому ж році ліквідовується Головне управління у справах заповідників, зоопарків та зоосадів при РНК УРСР;

1957р.- знову відновлюється вже в новому статусі Головне управління по заповідниках при РМ УРСР. Кримський і Азово-Сиваський заповідники було реорганізовано в державні заповідно-мис­ливські господарства;

1958р. - Академія наук УРСР запропонувала державним органам створити ряд державних заповідників;

 

1960р. - Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР "Про охоро­ну природи УРСР", що мав великий вплив на розвиток природно-заповідної справи;

1961р. - постановою Ради Міністрів УРСР створено Український степовий державний заповідник шляхом об'єднання заповідників "Хо-мутовський степ", "Михайлівська цілина", "Кам'яні Могили" і "Стрільців-ський степ";

1962р. - Рада Міністрів УРСР затвердила чергове Положення про державні заповідники, створення яких необхідно було погоджувати з Держпланом СРСР;

1964 р. - постановою Ради Міністрів УРСР "Про поліпшення охо­рони, раціонального використання і відновлення природних багатств" у Карпатах створено Чорногірську й Угольську заповідні ділянки для збереження смерекових та букових пралісів.

Таким чином, на початку 30-х років багато заповідників було поз­бавлено офіційного статусу, в першу чергу - заповідник "Асканія-Нова", деякі були розорані, з багатьох вимагалось виробництво лісової' та сільськогосподарської продукції. Лише в передвоєнні роки природно-заповідна справа набула дещо нового розвитку- почалася знову пе­редача республіканських заповідників від господарчих органів до дер­жавних, створювалися нові заповідники, у тому числі і місцевого зна­чення. На цей час функціонувало дев'ять заповідників різного статусу, які були підпорядковані трьом відомствам. У кінці 30-х років залишило­ся лише шість заповідників, а саме: Азово-Сиваський, Чорноморський, "Гористе", Кримський, Середньопридніпровський (Канівський) та Прохо-рівський.

На Західній Україні після приєднання її до УРСР на цей час було ліквідовано 13О природних резерватів, тобто майже половину об'єктів, які існували до радянської влади. На нашу думку, найбільш прикрим заходом була ліквідація єдиного тоді на теренах України Чорногірсько-го національного (народного) парку республіканського значення.

У післявоєнні роки почалась чергова хвиля відродження природ­но-заповідної справи, бо майже всі заповідники постраждали під час

Великої Вітчизняної війни. В кінці 40-х і початку 50-х років в Україні вже було 12 заповідників і дендропарків республіканського значення, а са­ме: Азово-Сиваський, Чорноморський, "Гористе", Кримський, Серед-ньопридніпровський (Канівський), "Устимівка", "Тростянець", "Хомутов-ський степ", "Михайлівська цілина", "Стрільцівський степ", "Веселі Боковеньки", "Софіївка".

На початку 50-х років в Україні назрів черговий "розгром" заповід­ників з метою використання їх природних ресурсів у господарських ці­лях. Підставою їх знищення були упереджені результати перевірок та контролю за діяльністю заповідників, після чого їх землі передавали господарствам. До 1952 року залишились лише шість заповідників. На Західній Україні були вирубані праліси колишніх резерватів ("Шипот", "Тихий", "Стужиця", "Яворник", частково "Княж-Двір"), осушено унікаль­не болото "Чорний Мочар". Це були чорні роки природно-заповідної справи в Україні. У 1955 році нараховувалось шість заповідників, чоти­ри дендропарки, 10 республіканських мисливських заказників площею 211,5 тисяч гектарів. Державні мисливські заказники і навіть деякі за­повідники перетворювалися на мисливські господарства для еліти.

Формально природоохоронна робота в Україні дещо пожвавилася з кінця 50-х та початку 60-х років, хоча не вдалося уникнути і чергового "розгрому" заповідників 1961 року, після якого залишились тільки Чор­номорський та Український степовий заповідники. У черговий раз роз­орювали цілину в заповіднику "Асканія-Нова". В кінці цього етапу при­родно-заповідна справа в УРСР набула найгіршого стану за всі радянські часи.

Сьомий етап (1965-1990 роки) - етап "планового формування географічної мережі природно-заповідних територій". Розвиваючи ідею лісознавця В.Г. Морозова, вчені М.І. Котов, С.С. Харкевич, Є.М. Лаврен-ко, І.Г. Підоплічко ще з 1956 року пропагували створення географічної мережі природно-заповідних територій. Цей напрям природоохоронної діяльності почав офіційно розвиватися під егідою Академії наук УРСР, яка після детального вивчення затвердила план перспективного роз­витку мережі державних заповідників в Україні на республіканському рівні. Головними природоохоронними подіями цього етапу були:

1967р. - створено Державний комітет охорони природи УРСР, який активно розгорнув роботу в галузі природно-заповідної справи;

1968р. - за обґрунтуванням Академії наук УРСР і клопотанням Державного комітету охорони природи Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про організацію нових державних заповідників в Українсь­кій РСР", згідно з якою були створені Поліський, Луганський, Карпатсь­кий та відновлений Канівський державні заповідники; до Луганського державного заповідника було приєднано відділення "Стрільцівський степ";

1970 р. - Академія наук УРСР вийшла до державних органів з но­вою пропозицією щодо розширення мережі заповідників в Україні, а також опрацювала і схвалила першу класифікацію природно-заповід­них територій;

1972р. - Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і покращанню заповідної справи", якою затверджена "Класифікація заповідних та інших терито­рій УРСР, що охороняються державою", до якої були включені такі ка­тегорії: заповідники, заказники, природні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського та місцевого рівня. Згідно з постановою, уряд мав право створювати заповідники, заказники, природні парки, пам'ятки природи республіканського зна­чення, облвиконкоми - пам'ятки природи та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, а Державний комітет охорони природи УРСР - парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва респуб­ліканського значення;

1973р. - постановою Ради Міністрів УРСР створюються державні заповідники: Ялтинський гірсько-лісовий та "Мис-Мартьян" а також "Дунайські плавні" як філіал Чорноморського державного заповідника;

 

1975р.- до території Луганського державного заповідника було приєднано відділення "Провальський степ". Водно-болотні угіддя Чор­номорського і "Дунайські плавні" державних заповідників та Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства були оголошені об'єктами Рамсарської конвенції;

1976р. - Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про заходи щодо посилення охорони водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення головним чином як місця гніздування водоплавних птахів", що зобов'язувало розширити площі боліт і плавнів міжнародного зна­чення;

1977р. - в Україні вперше опублікована карта "Природні заповідні об'єкти Української РСР" та затверджений республіканський стандарт "Порядок погодження, затвердження та державної реєстрації заповід­них об'єктів";

1978р.- до території Чорноморського державного заповідника приєднується філіал "Дунайські плавні", а Кримського заповідно-мисливського господарства - "Лебедині острови", створюється ряд но­вих державних заказників;

1979р. - на виконання Рамсарської конвенції уряд приймає по­станову "Про заходи щодо збереження природних умов болотних ма­сивів", якою врятовано декілька унікальних верхових боліт; створюєть­ся Карадазький державний заповідник, до території Карпатського державного заповідника приєднуються масиви - Широколужанський і "Долина нарцисів", а масиви на території Івано-Франківської області вилучаються;

1980р. - постановою Ради Міністрів УРСР створюється перший в Україні Карпатський державний природний парк;

1981р. - постановою Ради Міністрів УРСР створюється самостій­ний державний заповідник "Дунайські плавні";

 

1983р. - постановами Ради Міністрів УРСР створюються Шацький державний природний парк, доповнюється мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджується доповнення до класифікації природно-заповідного фонду, до якої вводяться нові кате­горії: біосферний заповідник та державний природний національний парк;

1984р. - постановою Ради Міністрів УРСР створюється держав­ний заповідник "Розточчя";

1985р. - сесією Координаційної Ради ЮНЕСКО вирішено видати сертифікат державним заповідникам - Чорноморському та "Асканія-Нова" на включення їх до світової мережі біосферних резерватів; до­повнюється мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

 

1988р. - до території Українського степового державного заповід­ника приєднується відділення "Крейдова флора";

1989р.- постановою Ради Міністрів УРСР створюється держав­ний природний національний парк "Синевир";

1990р. - постановою Ради Міністрів УРСР створюються державні заповідники - "Медобори" та Дніпровсько-Орільський, до території Кар­патського державного заповідника приєднується Кузійський масив, а Тернопільська обласна рада приймає рішення про створення першого в Україні регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон".

Таким чином, за всі роки Радянської влади в Україні було створе­но лише 15 заповідників і три національні природні парки.

Восьмий етап (1991-1999 роки) - етап "стрімкого розквіту або десяти "золотих" років природно-заповідної справи". Початок десяти­річчя знаменувався новою незалежною природоохоронною політикою, яка призвела до прогресу природно-заповідної справи на фоні загаль­ноекономічної стагнації держави. Головними хронологічними подіями цього етапу були:

1991р. - прийняття Верховною Радою України базового для всієї природоохоронної галузі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в якому наводиться нова класифікація при­родно-заповідного фонду; відновлено заповідний статус Кримському природному заповіднику;

1992р.- прийняття Верховною Радою України основного для природно-заповідної справи Закону України "Про природно-заповідний фонд України"; ЮНЕСКО видає сертифікат про віднесення території Карпатського державного заповідника до світової мережі біосферних резерватів;

1993р.- прийняття Верховною Радою України постанови "Про впорядкування управління заповідниками та національними природ­ними парками", згідно з якою Карпатський біосферний заповідник та національні природні парки - Карпатський і "Синевир" було підпоряд­ковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України; до території Карпатського біосферного заповідника приєдну­ється Стужицький масив; створюються біосферні заповідники, нові за­казники і пам'ятки природи;

1994р. - прийняття Верховною Радою України Програми перспек­тивного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), видано Указ Президента України "Про резервування для наступного запові­дання цінних природних територій", створюються нові заказники загаль­нодержавного значення,

1995р. - на виконання вищезазначених документів постановою Кабінету Міністрів України створено Головне управління національних природних парків і заповідної справи як урядовий орган у системі Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України, а також прийнято іншу важливу постанову "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", згідно з якою в Україні затверджено 22 водно-болотні угіддя міжнародного значення; створюється національний природний парк "Вижницький";

1996р. - створюються природні заповідники "Єланецький степ", "Горгани", національний природний парк "Подільські Товтри", а також нові заказники і пам'ятки природи загальнодержавного значення;

1997р. - прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про вдо­сконалення державного управління заповідною справою в Україні", якою зокрема затверджені пріоритетні напрями наукових досліджень; створюється національний природний парк "Святі Гори"; до території Карпатського біосферного заповідника приєднуються масиви - "Чорна гора" та "Юліївська гора";

1998р. - створюються Дунайський біосферний заповідник, Казан-типський та Опукський природні заповідники, Яворівський національ­ний природний парк, нові заказники і пам'ятки природи загальнодер­жавного значення, розширюється територія Чорноморського біосфер­ного заповідника;

1999р. - створено національні природні парки - "Сколівські Бес­киди", "Деснянсько-Старогутський", Ужанський, Рівненський природний заповідник, розширено територію Шацького національного природного парку, Міжнародним координаційним комітетом з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" прийнято рішення про приєднання Ужанського національного природного парку та регіонального ландшафтного парку "Надсянський" до території польсько-словацького біосферного резер­вату "Східні Карпати", а Дунайський біосферний заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів, цим же рішенням був створений румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю"

Таким чином, особливо інтенсивний розвиток природно-заповідної справи спостерігався в першому десятиріччі від проголошення неза­лежності України. В кінці даного етапу в Україні існувало чотири біосфер-ні заповідники, 16 природних заповідників та 11 національних природ­них парків, що свідчить про зовсім іншу ситуацію, ніж до 1991 року. Тобто заповідники чи національні природні парки створювались щоріч­но (табл. 2.2).

Дев'ятий етап (2000 рік - до теперішнього часу) - етап "форму­вання екологічної мережі". З початком нового тисячоліття наступила нова парадигма природно-заповідної справи - це відновлення через екологічну мережу втраченої екологічної рівноваги ландшафтів, біомів і біосфери в цілому.

Послідовність основних хронологічних подій цього етапу є такою:

2000р. - Міжнародним координаційним комітетом з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" прийнято рішення про видачу відповід­ного диплому Дунайському біосферному заповіднику; Верховною Ра­дою України прийнято Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки"; розширено територію природного заповідника "Медобори"; створено нові заказники і пам'ятки природи загальнодержавного зна­чення, прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України";

2001р. - у Волинській області створюється Черемський природ­ний заповідник;

2002р. - в Івано-Франківській області створюється національний природний парк "Гуцульщина"; оголошено про створення нових заказ­ників і пам'яток природи загальнодержавного значення;

2003р.- Указом Президента України від 15 вересня цього року "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використан­ня природних ресурсів" Державну службу заповідної справи Мінеко-безпеки України передано до Державного комітету природних ресурсів України;

2004р. - приймається Закон України "Про екологічну мережу Украї­ни"; Указом Президента України від 6 березня цього року "Про внесення змін до указів Президента України" Державну службу заповідної справи передано від Державного комітету природних ресурсів України до Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України; інши­ми указами Президента України створюються національні природні пар­ки: в Івано-Франківській області- Галицький, в Чернігівській -Ічнянський, у Харківській - 'Гомільшанські ліси"; розширено території Луганського природного і Дунайського біосферного заповідників, "моди­фіковано" заповідну зону останнього; на державному рівні вжито невід­кладних заходів щодо забезпечення додержання законодавства у ме­жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема в Шацькому національному природному парку.

 

Завдання 3. Обґрунтуйте і запишіть після яких дисциплін екологічного і природоохоронного характеру, на Вашу думку, має вивчатися курс "Заповідна справа".

ВИКОНАНЕ ЗАВДАННЯНа мою думку, курс "Заповідна справа" має читатися після таких навчальних дисциплін: ботаніки, зоології, генетики, географії, загальної екології, біогеохімії, агроекології, екології лісів,степів, водойм, ландшафтів, радіоекології, нормування антропогенногонавантаження на навколишнє природне середовище, техноекології, екологічного права, екологічної експертизи, моделювання та прогнозування стану довкілля, екологічного менеджменту, аудиту, управління природоохоронною діяльністю, економіки природокористування) і суспільно-гуманітарних дисциплін (філософії, історії, культурології, етики, правознавства

 

Завдання 4. Розробіть структуру навчальної дисципліни " Заповідна справа".

 








Date: 2015-12-11; view: 1106; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.031 sec.) - Пожаловаться на публикацию