Конституційні процедури та конституційне судочинство

Як відомо, однією з конституційних основ Української держави є принцип розподілу влад. Законодавча, виконавча та судова влади мають кожна власну компетенцію, самостійну систему органів і керуються відповідним законодавством. З прийняттям Конституції України втілено систему стримувань і противаг, яка має запобігати можливості вивищення однієї з гілок влади над іншими, виникнення одновладдя, диктатури однієї особи або групи осіб, створює умови для функціонування гілок влади на засадах взаємозалежності та взаємодії.

Розв'язання конфліктів між гілками влади передбачає широке залучення різноманітних політичних сил. Арбітром у таких конфліктах може виступати й сам суверенний народ через референдум (але, як свідчить досвід, це не найкращий спосіб вирішення проблеми). Головне — ці конфлікти мають завжди вирішуватися легітимними, конституційними засобами. Навіть у разі виникнення конфлікту між гілками влади неконституційним шляхом, його вирішення набуває конституційно-правової форми (нові парламентські вибори, усунення президента в порядку імпічменту, відставка і сформування нового складу уряду тощо).

Значна роль у попередженні й вирішенні конфліктів між гілками влади на вищому державному рівні належить Президентові України як гаранту дотримання Конституції, на регіональних рівнях таку стримуючу функцію мають виконувати глави адміністрацій, представницькі та судові органи. Серед способів вирішення розбіжностей і суперечок між гілками влади важливе місце належить узгодженню нормативно-правових актів (законів, указів президента, постанов уряду тощо). Неузгодженість актів, що трапляється з різних причин (зміна ситуації, розбіжності поглядів суб'єктів нормотворчості, помилки тощо), породжує конфлікти при застосуванні норм права.

Основними формами узгодження нормативно-правових актів є:

а) визнання акта недійсним;

б) внесення до нього поправок або доповнень;

в) скасування усіх конкуруючих актів і видання нового акта. У практиці усунення розбіжностей між гілками влади застосовуються парламентські слухання з метою досягнення поступок і компромісних рішень. Конструктивне вирішення конфліктів передбачає систематичні переговори, листування між представниками законодавчої та виконавчої влади, керівниками відповідних органів і відомств, створення погоджувальних комісій, обмін документами тощо. При цьому неодмінною умовою позитивного вирішення конфліктів є суворе дотримання норм права.

Конструктивному вирішенню конфліктів у парламентській діяльності сприяє їх інституалізація, нормативний підхід, вплив норми права на поведінку учасників конфліктів. Передусім, це детальне врегулювання парламентських процедур, прийняття регламентів та інших нормативних актів, які регулюють порядок розгляду питань, проведення слухань і дискусій, гарантуючи при цьому права парламентської меншості. В більшості демократичних держав для подолання суперечностей та розв'язання конфліктів на парламентському рівні широко застосовуються погоджувальні та примирні парламентські процедури. Подібна практика, зокрема створення спеціальних погоджувальних комісій, застосовується також у діяльності українського парламенту.

Проте парламентські процедури з попередження, вирішення та зупинення конфліктів не вичерпуються створенням погоджувальних органів. Ці процедури напрацьовані багатолітньою практикою парламентаризму і являють собою правила ведення парламентських дебатів. Вони стосуються таких важливих питань діяльності парламенту, як порядок проведення засідань, класифікація пропозицій із законопроектів та порядку їх обговорення, робота комісій та комітетів, адміністративного апарату та ін. Більша їх частина регулюється нормами парламентського права і спрямована на попередження внутрішньо-парламентських колізій та суперечностей.

Важлива роль належить також утвердженню норм депутатської етики, неприпустимості образ і аморальних вчинків у стінах парламенту. Світова практика парламентаризму знає чимало прикладів хуліганської поведінки і навіть бійок парламентаріїв під час засідань. Український парламент не є винятком у цьому плані. Проте у світовій парламентський практиці відомо багато засобів, спрямованих проти порушників, зокрема, застосовуються такі санкції, як позбавлення слова, позбавлення права на виступ протягом дня, попередження, видалення із залу запрошених осіб та ін. Вирішувати державно-правові конфлікти покликане конституційне судочинство. Загальна підстава для розгляду цих конфліктів у сфері конституційної юрисдикції полягає в тому, що в усіх випадках вони пов'язані з дійсним або уявним порушенням норм і принципів Конституції України.

Як відомо, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Саме до його повноважень належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До прерогативи Конституційного Суду також належить надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або міжнародних договорів, які вносяться Верховною Радою України для надання згоди на їх обов'язковість. На Конституційний Суд України покладається право офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Посилення внутрішніх суперечностей у політичній системі може створювати ситуацію, коли Конституційний Суд фактично виконує роль арбітра між гілками влади. Тобто він на конституційному рівні розглядає спори між органами державної влади.