Система і види покарань

У ст. 51 КК встановлено види покарань, які складають систе­му покарань. Під системою розуміється сукупність певних елементів, об'єднаних спільним призначенням. Система пока­рань — це закріплений у Кримінальному кодексі України обо­в'язковий для суду вичерпний перелік видів покарань, які роз­ташовані у порядку зростання їхньої тяжкості. Ознаки системи покарань:

1) перелік видів покарань закріплено лише у КК. Жоден інший
законодавчий акт не може встановлювати види покарання,
В чинному КК загальний перелік видів покарань (які засто­
совується до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину,
крім неповнолітніх) встановлено у ст. 51 КК. Види пока­
рань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх встано­
влено у ст. 98 КК;

2) перелік видів покарань є обов'язковіш для суду. Тобто суд,
призначаючи покарання, не може відступити від встановле­
ної кримінальним законом системи покарань, довільно ви­
значити певний вид покарання;

3) перелік покарань, які складають систему, є вичерпним. Це
означає, що в Україні не можуть бути застосовані інші ви­
ди покарання, крім тих, які передбачено в ст. 51 КК. Тобто
на даний момент система покарань є завершеною, проте

Поняття, система і види покарань

вона може змінюватися, шляхом внесення відповідних змін до КК у порядку встановленому законом; 4) перелік видів покарань в середині системи розташовано у певному порядку. В основу побудови системи покарань бу­ло покладено критерій порівняльної тяжкості. Види пока­рань розташовано за принципом зростання від менш тяж­ких до більш тяжких покарань. Такий принцип побудови системи покарань дає можливість суду вирішувати яке пока­рання буде більш тяжким, а яке менш тяжким в кожному конкретному випадку при призначенні особі покарання, зві­льнені її від покарання або заміні покарання на більш м'яке. Систему покарань складають:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбо­
вців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

У кримінальному законі встановлену систему покарань кла­сифіковано за їх юридичною значущістю на основні, додаткові покарання і такі, що можуть бути застосовані і як основні, і як додаткові (ст. 52 КК).

Основні покарання застосовуються як самостійні за вчине­ний особою злочин і не можуть додаватися до інших пока­рань. Основне покарання за відповідний злочин може призна­чатися лише у випадку, якщо воно передбачено санкцією нор­ми кримінального закону, якою встановлено відповідальність за вчинений особою злочин, за виключенням випадків: • призначення більш м'якого покарання ніж передбачено за­коном (ст. 69 КК);

5 — 4-673

Глава 8.

• заміни невідбутої частини покарання більш м'яким пока­
ранням (ст. 82 КК);

• амністії та помилування (ст. 85, 86, 87 КК). Відповідно до
ч. 4 ст. 52 КК, за один злочин може бути призначено лише
одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особ­
ливої частини КК. Як основні можуть бути застосовані на­
ступні види покарання: громадські роботи; виправні робо­
ти; службові обмеження для військовослужбовців; арешт;
обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк;
довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання — це покарання, які призначаються на додаток до основного і не можуть бути застосовані як самостійні. До основного покарання може бути приєднано од­не чи кілька додаткових покарань, у випадках та в порядку передбаченому КК (ч. 4 ст. 52 КК). Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Покарання, які можуть бути застосовані і як основні, і як додаткові — це штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціа­льного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можуть бути застосовані як додаткові покарання і у разі звільнення від основного покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК).

Штраф (ст. 53 КК) — це грошове стягнення, що наклада­ється судом у випадках і межах, встановлених Особливою час­тиною КК. Штраф — найбільш м'який вид покарання у систе­мі покарань,— може бути призначене і як основне, і як додат­кове покарання. За своїм змістом штраф має майновий харак­тер. Кримінальним законом встановлено межі штрафу — від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів грома­дян (розмір мінімуму встановлюється законодавством). У випа­дках, передбачених КК, за окремі злочини розмір штрафу може бути вищим зазначених меж (наприклад, ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ст. 220 КК). При призначенні покарання конкретний розмір штрафу визначається судом в залежності від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного.

У разі неможливості сплати штрафу, суд може замінити не-сплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із

Поняття, система і види покарань 67

розрахунку десять годин громадських робіт за один встановле­ний законом неоподаткований мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законом неоподаткованих міні­мумів доходів громадян, але на строк не більше двох років (ч. 4 ст. 53 КК).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК). Даний вид покарання є додатковим покаранням, яке не передбачено у санкціях норм Особливої частини КК, і може бути призначене судом лише за тяжкий або особливо тяжкий злочин. Це покарання спрямова­не на здійснення морального впливу на засудженого, а також на позбавлення статусу та переваг, які надає те чи інше зван­ня, ранг, чин, кваліфікаційний клас.

Військові звання присвоюються військовослужбовцям, які проходять службу у військових формуваннях (Збройних силах України, Службі безпеці України, Державній прикордонній службі України прикордонних військах та інших формуван­нях) та військовозобов'язаним, спеціальні звання — працівни­кам органів внутрішніх справ України, державної податкової адміністрації, податкової міліції, митної служби. Ранги встано­влюються для державних службовців, дипломатів, класні чи­ни — в органах прокуратури. Кваліфікаційні класи присвою­ються суддям, судовим експертам та лікарям — судово-психіа­тричним експертам.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) може бути призначене судом і як основне покарання, і як додаткове. Як основне покарання воно застосовується лише у випадку, якщо воно передбачене санкцією відповідної норми, або, якщо суд визнає за необхід­не перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, не пе­редбаченого санкцією (ст. 69 КК). Як додаткове покарання по­збавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми, але урахуванням характеру зло­чину, вчиненого за посадою або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це покарання може бути призначене як основне на строк від двох до п'яти років, а як додаткове — на строк від одного до трьох років.

68 Глава 8.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пе­вною діяльністю, зазвичай, призначається у випадках, коли вчинення злочину пов'язане із використанням винним займа­ної ним посади або із заняттям певною діяльністю і має на меті недопущення в подальшому вчинення засудженим злочи­нів за таких умов. Призначаючи даний вид покарання, суд у вироку повинен чітко вказати, які конкретно посади засудже­ний позбавляється права обіймати та вид (види) діяльності, якими засудженому забороняється займатися.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному баталь­йоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на весь час відбування основного покарання, і крім цього на строк, встановлений вироком суду, який набрав законної сили. При цьому строк додаткового по­карання обчислюється з моменту відбуття основного покаран­ня (тобто воно виконується як самостійне покарання). При призначенні цього покарання як додаткового до інших основ­них покарань, а також у випадку застосування додаткового по­карання при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК) — обчислюється з моменту на­брання законної сили вироком.

Громадські роботи (ст. 56 КК) є видом основного покаран­ня, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Зазвичай це роботи, які не вимагають певної кваліфікації (прибирання територій, благоустрій населених пунктів і ін.), і встановлю­ються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, але можуть відбуватися лише не більш, як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним ін­валідам першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягай пенсійного віку, а також військовослужбовцям строко­вої служби.

Виправні роботи (ст. 57 КК) є одним із видів основних пока­рань. Воно застосовується до засудженого за місцем його роботи на строк від шести місяців до двох років. Місцем роботи засу­дженого є підприємство, установа, організація, в якій працює за­суджений на момент постановления вироку. Під час виконання цього покарання із суми заробітку засудженого щомісячно про-

Поняття, система і види покарань

водяться відрахування від десяти до двадцяти відсотків в доход держави (розмір встановлюється вироком суду). При цьому засу­дженому забороняється звільнятися з роботи за власним бажан­ням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Виправні роботи не можуть бути застосовані до певних ка­тегорій осіб: вагітних жінок та жінок, які перебувають у від­пустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, які не досягай шістнадцяти років, та осіб пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службов­ців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Вихо­дячи із змісту виправних робіт, оскільки їх виконання відбува­ється за місцем роботи засудженого, то вони не можуть бути також застосовані до безробітних.

Особам, які стали непрацездатними після постановления ви­року суду, суд може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством мінімумів до­ходів громадян за один місяць виправних робіт.

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) — це основний вид покарання, який за своїм змістом яв­ляє виправні роботи, що застосовуються виключно до військо­вослужбовців. Причому воно може бути застосоване як у ви­падках, коли воно передбачено санкцією норми кримінального закону, так і тоді, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Службові обмежен­ня для військовослужбовців призначаються на строк від двох місяців до двох років. Службові обмеження для військовослу­жбовців не можуть бути призначені військовослужбовцям строкової служби.

Зміст даного виду покарання полягає у тому, що із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахуван­ня від десяти до двадцяти відсотків в доход держави (розмір встановлюється вироком суду). Крім цього, під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йо­му у строк вислуги років для присвоєння чергового військово­го звання.

Конфіскація майна (ст. 59 КК) є видом додаткового пока­рання і може бути призначена лише у випадках, спеціально

70 Глава 8.

передбачених Особливою частиною КК за тяжкі або особливо тяжкі корисливі злочини.

Зміст конфіскації полягає у тому, що у власність держави безоплатно вилучається усе (повна конфіскація) або частина (часткова конфіскація) майна, яке є власністю засудженого. При цьому слід враховувати, що конфіскація може бути обер­нена лише на майно, яке перебуває в особистій власності засу­дженого або становить його частку у спільній з іншими особа­ми власності, і не може бути обернена на частку інших осіб, які володіють майном разом із засудженим на праві спільної власності. Якщо за вироком суду конфіскується частина майна засудженого, то суд повинен зазначити, яка саме частина май­на конфіскується (її розмір — 1/2, 1/3 і т. ін.), або перелічити предмети, що конфіскуються.

Не підлягають конфіскації предмети, які є необхідними для життєдіяльності засудженого (предмети першої потреби). Пе­релік цих предметів визначається законом України. Такий пе­релік є додатком до КК.

Арешт (ст. 60 КК) — це один із видів основних покарань, що полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції Пока­рання у виді арешту може бути призначене на строк від одно­го до шести місяців.

Арешт за своєю сутністю є позбавленням волі на короткий строк. Відбування арешту здійснюється у спеціальних виправ­них установах — арештних домах. Військовослужбовці, згідно ч. 2 ст. 60 КК, відбувають арешт на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Обмеження волі (ст. 61 КК) є видом основного покарання, зміст якого полягає у триманні особи у кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоля­ції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду. При цьому засуджений підлягає обов'язковому залученню до праці, як правило, на виробництвах виправних центрів. Обмеження волі може бути призначене на строк від одного до п'яти років.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагіт­них жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти ро­ків, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців (ст. 62 КК) — це основне покаранням, яке може бути

Поняття, система і види покарань 71

застосоване лише до військовослужбовців строкової служби Воно може бути призначене на строк від шести місяців до двох років.

Це покарання може бути застосоване судом у випадках, ко­ли воно передбачено санкцією норми кримінального закону, якою передбачено кримінальну відповідальність за вчинений особою злочин, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців не може за­стосовуватись замість позбавлення волі до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) є одним із видів основного покарання, що полягає в ізоляції засудженого від суспільства та поміщення до кримінально-виконавчоі установи на певний, визначений вироком суду, строк. Позбав­лення волі може бути призначене на строк від одного до п'ят­надцяти років. Застосування позбавлення волі неповнолітнім регулюється ст. 102 КК.

Позбавлення волі пов'язане із значним обмеженням консти­туційних прав і свобод засудженого. Він позбавляється права вільно пересуватися, обирати вид трудової діяльності, обмежу­ється його права на відпочинок, освіту, спілкування. При цьо­му на засудженого здійснюється виховний вплив.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) — це найтяжчий з усіх видів покарання, передбачених КК. Воно може бути засто­соване лише до особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин і лише у випадках, спеціально передбачених КК. Довічне позба­влення волі призначається лише якщо суд не вважає за мож­ливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Зміст до­вічного позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та по­міщенні його до кримінально-виконавчої установи довічно, тобто пожиттєво.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления вироку.

72 Глава 9.

Глава 9. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

§ 1. Загальні засади призначення покарання

Загальні засади призначення покарання — це система, пе­редбачених кримінальним законом загальнообов 'язкових для су­ду приписів, якими він має керуватися при призначені пока­рання кожній особі, визнаній винною у вчиненні злочину у встановленому законом порядку.

Загальні засади призначення покарання передбачені ст. 65 КК. Згідно даної статті суд призначає покарання:

• у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини
КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

• відповідно до положень Загальної частини КК;

• враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу
винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують по­
карання.

Призначення покарання у межах, встановлених санкцією норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин означає, що суд може призначити лише той вид покарання, який встановлено у цій санкції. При альте­рнативній санкції суд може обрати лише один із передбачених видів покарання. Визначаючи строк чи розмір покарання суд повинен виходити із мінімальної та максимальної меж, встано­влених у санкції для даного виду покарання. Якщо у санкції зазначено лише максимальну межу, то мінімальною буде ниж­ча межа, яка передбачена в Загальній частині КК для даного виду покарання. Проте ч. З і 4 ст. 65 КК встановлено винятки з даного правила. Суд має право призначити покарання більш м'яке ніж передбачено санкцією норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, лише за наявності підстав, визначених ст. 69 КК. Вийти за верхню ме­жу санкції, тобто призначити покарання більш суворе ніж пе­редбачено, суд може лише при призначенні покарання за суку­пністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі ст.ст. 70 та 71 КК.

Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК, тобто, призначаючи винному покарання у конк­ретній справі, суд повинен керуватися загальними положення­ми, які характеризують злочинність та караність діяння. До та­ких положень зокрема належать норми, що визначають понят-

Призначення покарання 73

тя злочину, класифікацію злочинів, стадії злочинної діяльності (ст.ст. 11—16 КК), положення щодо співучасті (ст.ст. 26—31 КК), множинності злочинів (ст.ст. 32—35 КК), звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 44—49 КК), поняття, ме­ти, видів покарання, його призначення (ст.ст. 50—73 КК), зві­льнення від покарання (ст.ст. 74—87), судимості (ст.ст. 88—91 КК) тощо. Недотримання цих положень істотно шкодить за­конності та обґрунтованості покарання.

При визначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшу­ють та обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину, в першу чергу, ви­значається ст. 12 КК, згідно якої всі злочини поділяються за типовими ступенями: злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Типовий ступінь тяжкості визначається також об'єктом злочинів певного виду.

Окрім типового ступеню тяжкості вчиненого злочину, суд повинен встановити також його індивідуальний ступінь, що означає встановлення тяжкості злочину в кожному конкретно­му випадку, тобто з урахуванням фактичних обставин конкре­тної справи. Такими обставинами, зокрема, є форма вини, мо­тиви й цілі, спосіб, обстановка і стадії вчиненого злочину, кі­лькість епізодів, роль кожного із співучасників (якщо злочин вчинено групою осіб), тяжкість наслідків, що настали тощо.

Врахування особи винного означає врахування судом при призначенні покарання соціальних, психологічних, фізичних та інших істотних з кримінально-правової точки зору даних осо­би, що вчинила злочин. До соціальних даних особи належать професія, займана посада, характеристика в побуті та на робо­ті, наявність відзнак, нагород і т. ін., наявність сім'ї, утриман­ців, матеріальний стан і т. ін. Фізичні дані — це стать, вік, стан здоров'я, інвалідність, вагітність і т. ін., психологічні да­ні — психічне здоров'я, темперамент, характер особи. Всі ці дані важливо враховувати у сукупності. У вироку повинні бу­ти наведені ті з них, які безпосередньо вплинули на призна­чення відповідного покарання.

За своїм змістом обставини, що пом'якшують та обтяжу­ють покараззя характеризують подію злочину та особу винно­го, а тому, за своєю кримінально-правовою природою вони є більш конкретними характеристиками ступеню тяжкості вчи­неного злочину та особи винного. Під обставинами, що по-

74 Глава 9.

м'якшуіоть та обтяжують покарання слід розуміти най­більш значимі обставини конкретної справи, які характеризу­ють злочинне діяння та (або) особу винного і свідчать, відпо­відно, про зниження або підвищення їхньої суспільної небез­печності або беруться до уваги в силу принципу гуманізму, і дають підстави для призначення винному менш суворого або більш суворого покарання.

Перелік обставин, які пом'якшують покарання закріплено в ч. 1 ст. 66 КК. Згідно ч. 2 ст. 66 КК цей перелік не є вичерп­ним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують і інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК. Тобто суд, призначаючи покарання, може визнати такою, що пом'якшує покарання будь-яку обставину конкрет­ної кримінальної справи. Однак, визнавши певну обставину такою, що пом'якшує покарання, суд повинен обґрунтувати своє рішення в мотивувальній частині вироку. Судова практи­ка, зокрема, відносить до таких обставин молодий вік особи, позитивну характеристику винного за місцем праці чи прожи­вання, наявність на утриманні малолітніх дітей або інших осіб, неправомірну чи аморальну поведінку потерпілого.

Суд не може не врахувати при призначенні покарання наяв­ні у справі передбачені законом обставини, які пом'якшують покарання.

Врахування обставин, які пом'якшують покарання, дає під­стави для призначення підсудному покарання наближеного до мінімального або мінімальний строк чи розмір покарання, пе­редбаченою санкцією відповідної норми кримінального зако­ну; при альтернативній санкції, призначити найменш суворий вид покарання, передбачений в ній; за умови сукупності об­ставин, які пом'якшують покарання та інших умов, передбаче­них ст. 69 КК, призначити покарання більш м'яке ніж перед­бачено законом.

Обставини, які обтяжують покарання, закріплені в ч. 1 ст. 67 КК. Даний перелік є вичерпним, оскільки, згідно ч. З ст. 67 КК, суд не може визнати такими, що обтяжують покарання, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Проте, врахування при призначенні покарання обставин, які обтяжують покаран­ня, закріплених у цьому переліку, на відміну від переліку та­ких, що пом'якшують покарання, не є обов'язковим для суду, за незначним виключенням. Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК, суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не ви­знати будь-яку із зазначених в ч. 1 ст. 67 КК обставин, такою,