Крик души

Из отдалённых тайников

Инстинкта он вопит, из глыби.

Без чешуи и плавников

Поэт подобен всё же рыбе...

Е.Винокуров

Кто вам сказал, что я поэт?

Вглядись в моей утробы глыби —

Хоть чешуи на мне и нет,

Я не поэт, я рыба, рыба!

Моих инстинктов нервный хор

Орёт, вопит во мне зверюгой.

Терзаюсь с детства до сих пор —

Зачем я не рождён белугой?

Я так хочу метать икру

В речных заплавах среди зыби.

А строчки мне не по нутру,

Но не молчу, подобно рыбе.

1981. Городня

Прилуцкой поэтессе Анне Ефименко

«Мотыль

В стекло крылом стучит…»

Коты

Свистят в глухой ночи.

Свинья

Прядёт рогами в такт.

А я

Стихи пишу.

Вот так.

1997. Киев

Сахоновщина

І

Промова

Хвала жінкам, що трудяться на фермі

І поять молоком усіх людей!

У наше героїческоє врем’я

Ім треба руки цілувати!..

І т.д.

Хвала жінкам, що трудяться у полі

В ім’я безсмертних ленінських ідей!

У незрівнянний час людської волі

Їм треба ноги цілувати!..

І т.д.

Хвала жінкам, що матерями стали,

Мішки тягають і ростять дітей!

І щоб вони турботу відчували

Їх треба просто цілувати...

І т.д.

1985. Городня

Колгоспне літо

Сонечко купається у літеплі,

Як і завше, верби шелестять,

Ластівки віншують літні дні в теплі,

Горобці на груші цвірінчать.

Я і сам би, бо з таким характером,

Заспівав від радості життя.

Славний трактор під червоним прапором

Тягне нас у світле майбуття.

1/ІІ-1990. Городня

З прокляттям комуняцьких морів-згуб

Москальський в туалет я зніс буквар.

Мені хоч серп і молот, хоч тризуб,

Аби лише платили гонорар.

Чи хоч би друкували...

18/VI-1993

Акселерація

“Зима крилята розпростерла,

Мов лебедята на льоту...”

“Сніги — мов крила лебедят...”

Степан Сахон

Уся природа мов здуріла:

Літає гусень, хробаки,

Шпачата, розпостерши крила,

Летять у вирій навпрошки,

Курча курчіху ніжно топче...

Й нарешті — божжевілля пік:

Учора народивсь мій хлопчик,

Сьогодні ж — із лікарні втік.

10/ІІ-2003. Городня