На одну з його мініатюр

Вам добре: ви бачили мрії здійсненні,

Хоч важко було, та ви бачили ціль,

Творили, великим майбуттям натхненні,

І виплили в море, не сіли на міль.

А ми. Ми не мрієм, ми просто існуєм,

Без вір і надій в спорожнілій душі,

П’ємо, баломутим, без снаги працюєм,

То просто мовчим, то складаєм вірші.

Чому? Я не знаю. Не можу збагнути,

Що нас до цієї зневіри звело.

Адже у нас є все, що має в нас бути.

Так звідки ж з’явились зневіра і зло?

25/ІХ-1981

***

А мне не перекрыли кислород,

И в кандалы не заковали крылья,

И не зажали рот —

Наоборот —

Свободен вдох.

Вот выдох перекрыли.

Я скоро лопну.

Правда и враньё

Через трахею внутрь текут послушно.

Обидней быть не может ничего:

Дышу, дышу,

И — дохну от удушья.

30/ІІІ-1990

Испорченный флюгер

Смущает всех неправедность моя,

Неправильность моя всех возмущает,

Но тихая смиренность бытия

Меня отнюдь совсем не привлекает.

Пусть небо застит чёрных туч орда,

Пусть дикий ветер бесится до дури,

Сломаюсь, но не повернусь туда,

Куда велит мне повернуться буря.

21/IX-2003. Городня

***

О так,

Були погані комуністи.

Хоча після шаленої війни

Вони за кілька років з купи сміття

Державу й відродили, пустуни.

А наші галасливі патріоти,

Серйозні люди, а не пустуни,

З держави

За десяток літ роботи

Зробили купу сміття.

Без війни.

З 25 на 26/VI-2003. Городня

Телеграма з діаспори

Маю що їсти,

Маю хатину,

Серце ж болить та карається:

Лину душею в свою Україну,

Та кляте тіло впирається.

1991. Київ

Пророцтво збувається

“... Та не однаково мені,

Як Україну злії люді

Присплять, лукаві...”

Т. Шевченко

Приспали,

Вже давно приспали,

Але будити не спішать,

Бо ще не час —

Не все ще вкрали,

А дурні й сонні погорять.

… І може, скаже батько сину,

Мотнувши фейсом звіддаля:

“А онде...

як її...

Вкраїна.

Була колись така земля”.

25/VII-2000. Київ