Принципи доступу громадян до інформації

Суспільні відносини, що виникають з приводу доступу до інформації, у більшості випадків потребують виключно правового регулювання. Адже саме право має найбільш оптимальні способи і механізми впливу на взаємовідносини суб'єктів, інтереси яких нерідко, як мінімум, не співпадають. Саме правові норми найбільш ефективно з-поміж соціальних норм дозволяють не лише розмежувати суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин, а й встановити види та міру відповідальності у випадках порушення суб'єктивних прав чи невиконання обов'язків.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій та інформаційних відносин останніх десятиліть потребує відповідного «реагування» права. Адже кількість конфліктних відносин у інформаційній сфері прямо пропорційна кількості неврегульованих правом інформаційних відносин.

На сьогодні норми, що регламентують доступ до інформації, як субінститут інформаційного права знаходяться у «розпорошеному» стані, тобто містяться у джерелах різних галузей права: конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших.

Зважаючи ж на «стабільні», поки що наукові, тенденції, спрямовані на обґрунтування необхідності створення Інформаційного кодексу (Кодексу України про інформацію), проблематика упорядкування правових норм щодо доступу до інформації стає актуальною.

Необхідність дослідження принципів доступу до інформації в Україні обґрунтовується не лише тенденціями до кодифікації інфор-

маційного законодавства, а й потребою у системному врегулюванні відповідних суспільних інформаційних відносин.

Закон України «Про інформацію» визначає основні принципи інформаційних відносин загалом. До таких принципів віднесено:

— гарантованість права на інформацію;

— відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

— об'єктивність, вірогідність інформації;

— повнота і точність інформації;

— законність.

Стосовно ж принципів доступу до інформації громадян зазначимо, що дані відносини хоча й регулюються вітчизняним правом, однак у силу зазначеної «розпорошеності» спеціально-правові принципи «не читаються». Таким чином, насамперед необхідно звертати увагу на погляди провідних вчених та громадських організацій на зазначену проблематику, а також на відповідні міжнародно-правові стандарти.

1. Принцип максимального розкриття інформації: державні органи повинні бути зобов'язаними публікувати ключову інформацію.

2. Державні органи повинні активно сприяти відкритому уряду.

3. Винятки повинні бути виписані зрозуміло і обмежувально.

4. Інформаційні запити повинні бути оброблені швидко і справедливо, а також повинен бути доступним незалежний перегляд будь-яких відмов.

5. Осіб не повинні стримувати від подання інформаційного запиту надмірні витрати.

6. Засідання державних органів повинні бути відкритими для громадськості.

7. Закони, що суперечать принципу максимального розкриття інформації, повинні бути змінені або відмінені.

8. Особи, які повідомляють інформацію щодо правопорушень

— ті, хто «виносять сміття з хати» — «свистуни» (whistleblowers)

— повинні бути захищені.

Одним з основних принципів, на думку учасників міжнародної громадської організації, — максимальне розкриття інформації витікає з припущення, що вся інформація, так чи інакше, належить людям. Член суспільства не повинен обґрунтовувати своє право мати доступ до будь-якої частини інформації в будь-якому випадку.