Висновки. Історія Української державності другої половини XVII – XVIII ст

Історія української державності другої половини XVII – XVIII ст. не була стабільною. Постійних змін зазнавали її територія і кордони, неодноразово переносилася столиця (а такою вважалася резиденція гетьмана). Змінювалося правове становище козацької державності, оскільки кожен новий гетьман Лівобережної України при своєму обранні був змушений підписувати нові договірні статті з Російською державою, які все більше обмежували автономію українських земель. Змінювалося також і становище станів українського суспільства, їх економічні права і привілеї, а також кількісне співвідношення.

Особливо негативне значення для української державності мав період громадянської війни другої половини XVII ст. (доба Руїни), внаслідок якої у 1663 р. відбувся територіальний розкол України на дві державні частини: Лівобережну і Правобережну із власними державними структурами. Андрусівське перемир’я 1667 р. юридично закріпило розподіл українських земель сусідніми державами: під контролем Росії опинилася Лівобережна Україна (Гетьманщина), під владою Польщі – Правобережжя, Запорозька Січ перебувала під опікою обох держав (до зникнення турецької загрози). Туреччина з 1672 до 1699 рр. окупувала Поділля.

Після ліквідації Правобережного гетьманства 1676 р. польська влада через деякий час відновлює козацький устрій на Правобережній Україні і використовує козацтво у власних інтересах – для боротьби проти Туреччини та колонізації спустошеного краю. У XVІII ст. польська політика була вкрай несприятливою для Правобережжя, що викликало розгортання гайдамацького руху і занепад самої Речі Посполитої. Лівобережне гетьманство, інкорпороване до складу Російської держави, поступово втрачало свої автономні права. Запорозька Січ була усунута з політичної арени, а запорозьке козацтво використовувалося в усіх військових кампаніях Російської держави, що призводило до значних людських втрат та зубожіння козацтва. Українські землі, розділені сусідніми державами, зазнали у ХVІІІ ст. посилення польських феодально-кріпосницьких порядків на Правобережжі, а на Гетьманщині, Слобожанщині та Запорожжі – посилення Російською державою централізації та ліквідації автономії. Наприкінці ХVІІІ ст. українські землі перетворилися на звичайну провінцію Російської імперії.