Самий надійний прогноз

Я сам собі прогноз,– сказав Артос:

Як прийде мила буде літо,

А якщо ні – буде мороз.

6.2.1999 р.

ЖУКОВСЬКОМУ С.М.

Поету, товаришу, куму присвячую.

Ж‑овтіє поле нашого дитинства

У‑квітчане березовим вогнем.

К‑оли під тим веселим падолистом

О‑сяг тебе осіннім теплим днем.

В‑сесильний вітер віяв наді мною

С‑олодких мрій, надій і почуттів,

К‑оли зустрівсь я в Ірпіні з тобою,

О, як тоді і сам помолодів!

М‑абуть тоді негадано‑нежданно

У тім краю, де Сонце й солов’ї,

С‑аме тоді ти став моїм серпанком,

М‑оїм найкращим другом на землі.

Давно ті дні і роки вже раюють,

Забравшись десь в діброви і гаї,

І інші вже свою любов римують,

Як ми колись мережили свою.

Давно ті дні і роки відшуміли,

І став Ірпінь, і ти, і я – другим,

Але, браток, поети не старіють,

Бо зорі, Місяць – нерозлучні з ним.

А що світить ти став так головою,

За те Богів не сіпай, Станіслав,

Бо, щоб людей ти милував строфою,

Тобі те сяйво Місяць передав.

Жовтіє поле нашого дитинства,

І вечір вже крадеться у наш край.

Але талант, мій друже, то не листя,

Тому пиши, надійся і дерзай.

На ниві нашого дитинства

Уже і вечір гомонить.

Невже і ми осипимось, як листя,

Щоб знов колись у світі цім ожить?

Не вірю, що замовкнуть наші рими

І що колись обірветься струна

У тім нестерпно‑мелодійнім ритмі,

Аби донести наші імена.

Невже оті шикарні янгелочки,

Що очі в них, аби цідить вино,

Всі вивітрять із пам’яті рядочки,

В яких життя поетове пройшло?

Невже оті пикаті і пузаті,

Яким на честь і совість наплювать,

Будуть гасать, як ідоли прокляті,

І далі честь людини плюндрувать?

22.5.1988 р.

ЯК ГУСКА ОБСКУБАНА

Обездолена ти і нещасная

Й багатюща в одночас земля,

Ти сьогодні, як гуска общипана

І беззахистна, ніби дитя.

Обдирають тебе, кому хочеться,

А пани, що на троні сидять,

Як і ті, що колись, посміхаються

І кивають:

– Отак і держать!

5.8.1999 р.