Українцям

Тому ми радощів не знаєм,

Що надто всім ми довіряєм.

Що кожен з нас сам по собі,

Як сірі гуси на стерні.

Тому нас всіх і роздягають,

Що в кожного в нас хата скраю,

Бо всім беремось догоджать,

Навіть і тим, що гноблять нас.

Тож, щоб не спали й не дрімали,

То вже б давно панами стали,

Бо тих, у кого хата скраю –

Всіх тих скубуть і роздягають.

7.12.1999 р.

ЯК НЕМАЄ ЧЕСТІ

Як в синів немає честі,

Не поможуть тещі й тесті.

11.6.1999 р.

СТРАЖ ПОРЯДКУ

Ходить сержант по базару

І збирає данину:

– З вас, бабуню, часничину,

З вас цибулю або хну.

Це, мов, тому, що у "Волзі",

Що штани в лампасах,

А ви, жіночко, сюди, мов,

Кидайте ковбаси.

А з вас,– глянув на білявку,–

Лимон з апельсином.

І дають, бо він при службі

Ще й з конячим дрином.

І кидають, і кидають,

Бо всі хочуть жити,

Отак живіт і трамбують

В законі бандиту.

Так і ходить по базару

Пика та плеската,

Ніби в пана генерала

Ставка малувата.

І як злодій із‑під лоба

На всіх позирає:

З того курку, з того гуску –

Порядок тримає.

Уявляю, що б робила

Вража та Антанта,

Щоб на тому на базарі

Не було сержанта.

Бідні люди! Мати Божа,

І кого винити?

Як уже й в Верховній Раді

Скрізь такі ж бандити.

6.8.1978 р.

ОТАК І ЖИВЕМО

Де комуністи – там скандали,

Чого в нас тільки не було,

Спочатку в місто всі втікали,

А зараз з міста – у село.

24.2.1999 р.

З МИНУЛОГО І МАЙБУТНЬОГО

Чую голос з Минулого

І Майбутнього одночасно.

А я десь знахожусь посередині.

Хто я? Минуле чи Майбутнє?

Прислухаюсь. Іду на голос.

А наді мною хмари сині.

Хтось кличе. Куди? Не знаю.

Напевно, у Всесвіт гукають.

В тому невідомому світі повно мудрості –

Одні діаманти. І я туди йду.

Хто я? І як я, такий дурень, попав на Землю?

І тут же на все небо б’ють куранти.

І ще одна мить, і я поруч.

Став і думаю. Заспокоюють.

– Хто ви? В котре запитую.

Всі мовчать.

Минуле з Майбутнім зустрічається,

Але нічим не відрізняється.

Навколо пустота. Всі грішать

І ніхто не кається.

8.7.1999 р.