Поняття та зміст цивільної дієздатності фізичної особи

Для участі у цивільних правовідносинах фізичній особі недостатньо мати правоздатність, необхідно також бути дієздатною.

Дієздатністю фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч.І ст.ЗО ЦК України).

Отже, визначення дієздатності у порівнянні із змістом ст.11 ЦК 1963 р. було доповнене такими елементами, як здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки, здатність нести відповідальність за протиправну поведінку, про необхідність включення яких до змісту цивільної дієздатності фізичної особи зазначав, наприклад, професор О.А.Пушкін.

Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреність тощо, а також відповідати за заподіяну шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, тілесні ушкодження), за невиконання договірних та інших зобов'язань.

Дієздатність є можливістю фізичної особи реалізовувати правоздатність власними діями.

Значення категорії «дієздатність» полягає в тому, що вона юридичне забезпечує активну участь особи у цивільному обороті, самостійне здійснення майнових та особистих немайнових прав, а також обов'язків. Не менше значення має дієздатність і для контрагентів управненої особи, оскільки вони завжди можуть розраховувати на застосування мір відповідальності до дієздатної особи поняття дієздатності у ст.ЗО ЦК України було змістовно розширено завдяки зауваженню, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними дієздатності особи враховує головним чином ці два моменти.

Категорії право- та дієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними.

Цивільно-правова дієздатність тісно пов’язана із правоздатністю, оскільки особа може своїми діями набувати та здійснювати лише ті права та обов'язки,.здатність до набуття яких міститься у змісті правоздатності.

Основна ж відмінність цивільної дієздатності від цивільної правоздатності полягає у тому, що правоздатність окреслює коло тих прав та обов'язків, які особа здатна мати, а дієздатність - те, що особа може створювати для себе своїми діями.

Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може набувати цивільні права і обов'язки, але не своїми діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів. Отже, правоздатна особа може бути і недієздатною, недієздатна ж особа завжди правоздатна.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, обумовлюється свідомою діяльністю особи, володінням нею нормальною, достатньо зрілою психікою, самостійною волею, тобто здатністю розуміти характер своїх дій і керувати ними. Для правоздатності ці фактори не мають значення.

У юридичній літературі майже загальноприйнятим вважається те, що лише у сукупності правоздатність і дієздатність створюють таку властивість як правосуб'єктність фізичної особи, тобто здатність бути суб'єктом цивільних правовідносин. Сам термін «правосуб'єктність» вперше був законодавче закріплений у п.2 ч.І ст.92 Конституції України, за якою виключно законами України визначається правосуб'єктність громадян, а також статус іноземців та осіб без громадянства.

Іноді поряд з правоздатністю та дієздатністю до складу правосуб'єктності включають і здатність особи своїми діями створювати права та обов'язки для Інших осіб, а також здатність набувати для себе права й обов'язки в результаті дій інших осіб1.

Правоздатність - це лише можливість бути суб'єктом правовідносин. Щоб активно діяти у цивільних правовідносинах, особа має володіти й дієздатністю.

На тій підставі, що деякі особи мають лише правоздатність, проте позбавлені дієздатності, однак вони все одно є суб'єктами певних правовідносин, наприклад, відносин власності, спадкування тощо, у юридичній літературі була розвинута теорія «восповнення дієздатності» однієї особи (недієздатної) за рахунок іншої (дієздатної)1. Проте слова закону «своїми діями набувати права і створювати для себе цивільні обов'язки» означає для фізичних осіб можливість особисто вчиняти правочини, відповідати за заподіяну шкоду та здійснювати інші дії, з якими закон пов'язує виконання відповідних прав та обов'язків.

Згідно з абз.2 ч.І ст.ЗО ЦК зміст цивільної дієздатності визначається здатністю особи:

> своїми діями набувати для себе цивільних прав;

> самостійно здійснювати цивільні права;

^ своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки;

> самостійно виконувати свої цивільні обов'язки;

^ нести відповідальність у разі невиконання обов'язків. Традиційно у змісті дієздатності виділяють два елементи:

1) правочиноздатність, тобто здатність вчиняти правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків;

2) деліктоздатність, тобто здатність самостійно нести відповідальність.

Однак існують й інші класифікації.

Професор З.В.Ромовська виділяє такі елементи цивільної дієздатності, як:

- особа усвідомлює, що чинить чи збирається вчинити;

- особа сама може керувати своїми діями;

- особа діє сама;

- особа створює правові наслідки, як правило, для себе.

Цивільно-правовий ефект дій, які особа сама здатна вчиняти, полягає, на думку професора З.В.Ромовської, у:

- створення для себе цивільних прав, що призводить до виникнення у інших осіб відповідного обов'язку;

-самостійному здійсненні своїх прав, у тому числі шляхом їх зміни чи припинення;

- створенні для себе цивільних обов'язків, що призводить до виникнення у інших осіб відповідного права;

- самостійному виконанні своїх обов'язків;

Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років, а якщо дитина досягла семи років, то така зміна відбувається за її згодою. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини (ст.147 СК).

Ім'я дитини визначається за згодою батьків (ст.146 СК). Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

По батькові дитини визначається за іменем батька (ст.147 СК). По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визвано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Відповідно до ст.148 СК у разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Прізвище може бути змінене у зв'язку з реєстрацією шлюбу, розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним.

Прізвище, ім'я та по батькові дитини можуть бути змінені у зв'язку з її усиновленням (ст.231 СК).

Також відповідно до Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233 переміна прізвищ, імен, по батькові громадянами України дозволяється після досягнення ними 16-річного віку. Орган РАЦС надсилає необхідні матеріали до органів внутрішніх справ (далі - ОВС) за місцем проживання заявника для встановлення особи заявника та запобігання можливості використання переміни прізвища, імені, по батькові з метою ухилення від слідства, суду, виплати аліментів та в інших корисливих цілях. ОВС проводять відповідну перевірку та у місячний термін повертають до відділу РАЦС всі надіслані їм матеріали з висновком про можливість переміни прізвища, імені, по батькові заявника. Розгляд клопотань про переміну прізвища, імені, по батькові повинен бути закінчений не пізніше 3-місячного терміну з дня подачі клопотання.

Під час задоволення клопотання заявникові роз'яснюється, що він повинен у 3-місячний термін зареєструвати переміну прізвища, імені, по батькові. У разі порушення цього терміну без поважних причин дозвіл на переміну прізвища, імені, по батькові втрачає силу. Повторне клопотання може бути розглянуто лише через рік.

Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові провадиться відділом РАЦС, який прийняв клопотання, за умови пред'явлення квитанції про оплату державного мита. У паспорті заявника робиться відмітка про те, що паспорт у зв'язку з переміною прізвища, імені, по батькові підлягає обмінові протягом одного місяця. Про реєстрацію переміни прізвища, імені, по батькові відділ РАЦС повідомляє ОВС і військовий комісаріат, в якому призовник або військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку.

Відповідно до п.15 цього Положення переміна прізвища, імені, по батькові не дозволяється у випадках, якщо:

- заявник перебуває під слідством, судом або має судимість;

- є заперечення з боку органів внутрішніх справ.

Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Так,

Відповідно до ЗУ «Про авторське право і суміжні права» автор твору може його оприлюднити пщ власним іменем, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно).

Отже, правоздатність лише окреслює коло тих правовідносин, до яких фізична особа взагалі може вступати. Проте особа стає здатною бути активним суб'єктом цих цивільних правовідносин лише після набуття цивільної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно і'х виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Дієздатність та правоздатність у сукупності утворює правосуб'єктність, тобто здатність особи бути суб'єктом цивільних правовідносин.