Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Опіку та піклування в літературі розглядають у кількох значеннях. Як зазначив професор В.А. Рясенцев, опіка та піклування - це, по-перше, правовий інститут, тобто сукупність норм права, які регулюють відповідні відносини, по-друге, діяльність відповідних органів, опікунів та піклувальників щодо захисту прав і законних інтересів підопічних, і, по-третє, правовідносини щодо опіки та піклування, в першу чергу між опікунами (піклувальниками) та підопічними1.

Інститут опіки та піклування є комплексним інститутом, який містить норми цивільного, сімейного та адміністративного права.

Так, правила про опіку та піклування регулюють відносини щодо виховання дітей, підготовки їх до суспільне корисної діяльності у випадках, якщо діти не мають батьків або якщо батьки з різних причин не мають чи позбавлені можливості займатися вихованням своїх дітей. Тому зазначені правила розміщені не в цивільному, а в сімейному законодавстві.

Окрім цього, норми щодо опіки та піклування регулюють відносини, спрямовані на заповнення відсутньої, часткової, неповної або обмеженої цивільної дієздатності дитини або повнолітньої особи. Ці норми передбачають законне представництво опікунів, охорону майнових прав неповнолітніх та повнолітніх, і тому є цивільно-правовими, як і норми, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку зі встановленням опіки над майном1. Всі ці питання тісно пов'язані Ц інститутом дієздатності та є його логічним продовженням.

Положення щодо органів, які займаються питаннями опіки та піклування, і компетенції, порядку дії, а також відносини, що виникають між ними та он й піклувальниками, належать до сфери адміністративного права.

На комплексну природу інституту опіки та піклування звертав увагу професор Г.Ф.Шершеневич. Він зазначав, що опіка має на меті компенс нестачу в природній сім'ї. Організована подібно сім'ї, вона приєднується сімейного права. Тому опіка над неповнолітніми називається опікою в поря сімейному. В протилежність цієї форми опіки законодавець встане піклування над такими особами, які не потребують батьківського пін можуть самі виступати в ролі батьків. Втручання держави у цьому пояснюється наявністю за таких обставин небезпеки втрати майна, залишається без розумного розпорядника. Це випадки безвісної відсутнє марнотратства. Задача опіки в цих випадках суто охоронна - попе можливість марнотратства та розкрадання майна. В протилежність опіки першог роду, опіка в порядку охоронному носить суто майновий характер3.

На комплексну природу інституту опіки та піклування звертали увагу! наприклад, професори Г.К.Матвєєв, О.А.Пушкін, З.В.Ромовська Ю.С.Червоний, а також С.П.Індиченко та В.С. Гопанчук. У зв'язку з цим, І не можна погодитися з А.І. Пергаментом, яка зазначила, що виходячи з мети опіки,| відносини, які складаються щодо опіки та піклування, можуть бути лише сімейне навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів правовими, а права та обов'язки опікуна як цивільного представника мають лише допоміжний характер і ні в якому разі не здатні характеризувати сутність відносин, що виникають.

У радянські часи опіка та піклування вважалися інститутами сімейного права і входили в систему всіх республіканських кодексів про шлюб та сім'ю. Проте достатніх підстав для цього, як зауважила професор З.В.Ромовська, не було. Опіка та піклування - це цивільно-правовий інститут, не пов'язаний безпосередньо з сімейними відносинами. Підопічним може бути той, хто не є з опікуном або піклувальником у кровному спорідненні. Саме з цих міркувань загальні положення про опіку та піклування перенесені до Цивільного кодексу України. У Сімейному кодексі залишені лише норми щодо опіки та піклування над дітьми, які розглядаються у загальному контексті норм про влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною та над малолітньою особою, а піклування - над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування, та над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності (ст.60 ЦК).

Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім зазначених вище випадків.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти, позбавлені батьківського піклування, - це діти, які без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відіб у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням пок в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час сліде розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою: батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, безпритульні діти.

Відповідно до ст.56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фіз осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та ів нормативно-правовими актами. Так, згідно зі ст.11 Закону України забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавч органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Особи, яким стане відоме про фізичну особу, яка потребує опіки піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та (ст.57 ЦК).

Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна піклувальника.

Суд за поданням органу опіки та піклування призначає опікуна недієздат особи та малолітній особі, щодо якої він встановив опіку, а піклувальника - Нездатність якої була обмежена, а також неповнолітній особі, щодо якої встановив піклування. У інших випадках, у тому числі й тоді, коли призначе судом опікун або піклувальник відмовиться від виконання своїх обов'язків або помре, опікун і піклувальник призначається органом опіки та піклування.

Право призначати у наведених випадках опікуна та піклувальника було надане суду відповідно до Закону України від 3 травня 2005 р., яким були внесені відповідні зміни у ст.60 ЦК.

Зазначена новела була оцінена у науці неоднозначне. Висловлюються зауваження, що ця норма може загальмувати вирішення судом справи про визнання особи недієздатною чи справи про обмеження цивільної дієздатності і призначення опіки та піклування через відсутність того, хто погодився б бути опікуном чи піклувальником.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст.63 ЦК).

Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного (ст.63 ЦК). Згідно з ч.2 ст.244 Сімейного кодексу при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховується особисті якості особи, \ здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Окрім цього, у ст. 244 СК зазначається, що опікуном (піклувальв дитини може бути повнолітня дієздатна особа. У ст. 63 ЦК мова йде про особу, І має повну цивільну дієздатність, а отже і про осіб, які не досягай повноліття, І є повністю дієздатні відповідно до ст.ст.34, 35 ЦК. Отже, при призначенні опік (піклувальника) над малолітнім чи неповнолітнім має застосовуватися спе норма, якою є норма Сімейного кодексу1.

Фізичній особі може бути призначено один або кілька опікунів піклувальників.

За ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, потребує опіки або піклування.

Відповідно до ч.З ст.244 СК не може бути опікуном, піклувальником І окрім зазначених осіб й особа, яка зловживає спиртними напоями, нарк засобами.

Згідно з п. З ст. 20 Конвенції про права дитини під час розгляду варіа влаштування дитини, що залишилася без батьківського піклування, необхіл належним чином враховувати бажаність наступництва у вихованні дитини та етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову. Наприклад,; ч.З п.1 ст.123 Сімейного Кодексу РФ3 закріплено, що під час влаштуванні, повинні враховуватися її етнічне походження, приналежність до певної релігії ' культури, рідна мова, можливість забезпечення наступництва у вихованні та нормативних актів й документов. У ч.2 § 1779 Німецького цивільного укладення зазначено, що під час призначення опікуна має враховуватися релігійне виховання дитини.

Аналізуючи існуючий порядок встановлення опіки (піклування), можна зробити висновок, що згода батьків на встановлення опіки (піклування) над дитиною не вимагається. Більш того, їх незгода правового значення не має, тому що сам по собі факт відсутності батьківського піклування вимагає застосування охоронних заходів щодо опіки та піклування. Не є обов'язковою й думка батьків щодо кандидатури майбутнього опікуна (піклувальника). Проте, це не завжди відповідає ситуації, що склалася.

Опіка (піклування) над дитиною встановлюється не лише тоді, коли батьки свідомо ухиляються від виконання обов'язків щодо дитини, але й тоді, коли вони не можуть самі виховувати власну дитину з незалежних від них причин, наприклад, із-за тяжкої хвороби. У таких випадках думка батьків щодо кандидатури майбутнього опікуна (піклувальника) заслуговує на увагу. Звернення до органів опіки та піклування з заявою про необхідність призначення дитині опікуна чи піклувальника та визначення його кандидатури є по суті реалізацією батьками свого законного права на виховання власної дитини. Тому доцільно надати батькам у таких випадках право на визначення кандидатури опікуна (піклувальника) своєї дитини. Ці думки висловлювалися, зокрема, професором В.А.Рясенцевим, М.А.Івановим та Р.Ф.Каллістратовою, А.М. Нечаєвою3, проте вони, на жаль, не знайшли законодавчого закріплення.

Також у зв'язку з цим доцільно було б дозволити батькам визначати кандидатуру опікуна (піклувальника) для своєї дитини на випадок смерті. Ці положення, наприклад, були законодавче закріплені у Німецькому цивільному укладення. Так, згідно § 1777 укладення опікуном призначається той, хто названий батьками малолітнього як опікун. Батько може визначати кандидатуру майбутнього опікуна для дитини, яка буде народжена вже після його Кандидатура опікуна визначається в заповіті.

Якщо мати та батько назвали різних осіб, то має значення розпорядже того з батьків, який помер пізніше. При цьому, за § 1777 укладення батьки І визначати кандидатуру майбутнього опікуна, якщо вони до часу своєї здійснювали турботу про особу та майно дитини.

Таке розпорядження є обов'язковим для опікунського суду, і якщо: особа згодна на призначення, то саме вона й призначається. Зазначена в заповіт особа згідно § 1778 укладення не призначається лише, якщо: вона взагалі не мс бути призначена опікуном; вона сама перешкоджає прийняттю опіки чи зат прийняття; її призначення загрожує благополуччю дитини; дитина, виповнилось 14 років, виступає проти такого призначення. Не може бугаї ш призначена опікуном особа, яка одним чи обома батьками дитини була виключена прямою вказівкою у заповіті з числа можливих опікунів (§ 1782).

Право батьків на призначення в заповіті опікунів своїм дітям визнавалося | невід'ємним у законодавстві Стародавнього Риму та Російській імперії.

Цікавим є також положення Німецького цивільного укладення, які| закріплюють право відводу кандидатури майбутнього опікуна. Так, згідно § 1786І укладення будь-хто може заявити в опікунський суд відвід кандидату в опікуни до | моменту призначення. Підставами такого відводу може бути, наприклад, те, кандидат вже виховує двох чи більше дітей, які ще не розпочали загальноосвітнє навчання; досягнув 60 років; здійснює турботу про особу та майно більш ніж трьом 1 неповнолітніх дітей; не в змозі здійснювати опіку із-за хвороби чи слабкості; із-за віддаленості місця проживання не зможе здійснювати опіку без особливих] труднощів; вже здійснює більш ніж одну опіку чи піклування або є опікуном чиї піклувальником брата та сестри. Якщо ж особа заявляє необгрунтований відвід і це| призвело до затягування процесу призначення опікуна, то на неї накладається і штраф. Право заявити відвід кандидату в опікуни чи піклувальники можливість для враховання більшого кола обставин щодо можливості кожного з кандидатів виконувати обов'язки по вихованню та захисту підопічної дитини.

Відповідно до ст.67 ЦК опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом і лікуванням. Обов'язковим елементом цій системи є забезпечення підопічного житлом, одягом, їжею, медичною допомогою.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання, розвиток, а також вживати заходів щодо захисту її цивільних прав та інтересів.

Як закріплюється у ст.249 СК опікун та піклувальник дитини зобов'язаний забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Вони мають право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. Але вони не мають права перешкоджати спілкуванню дитини з батьками та іншими родичами, за винятком, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. При цьому суд вирішує ці спори, виходячи з інтересів дітей, тобто суд може відмовити в позові опікуну, якщо передача йому дитини не відповідає інтересам останньої. У цьому разі, зауважує професор Ю.С.Червоний, очевидно слід вирішувати питання про звільнення опікуна чи піклувальника від обов'язків щодо опіки чи піклування.

Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун діє від імені підопічного і є його законним представником.

Разом з цим, опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою (68 ЦК). На неприпустимості укладення опікуном договору дарування майна підопічного наголошується й у СТ.720ЦК.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання підопічного в його інтересах. Якщо малолітня особа може самостійно свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, пов враховувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення по підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребу постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та пи управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

Згідно зі ст.69 ЦК піклувальник над неповнолітньою особою зобов'я дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її вихов навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатніс якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхіл побутових умов. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захис цивільних прав та інтересів підопічного.

Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно статей 32 та 37 ЦК. З огляду на це, на відміну від опікуна, який є представнико підопічного у цивільно-правових відносинах, піклувальник не є та представником, він діє поряд із підопічним, надає йому допомогу під здійснення ним своїх прав та виконання своїх обов'язків. Тому правочин,! вчинений піклувальником самостійно без участі неповнолітнього, як зауважив І.С. Вольман, не є обов'язковим для останнього.

Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між шдопічнимі та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, кріці передання майна підопічному у власність за договором дарування або безоплатне користування на підставі договору позички.

За ст.71 ЦК опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

У зазначених випадках піклувальник має право дати згоду підопічному на вчинення правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

У разі вчинення правочину з порушенням зазначеної норми відповідно до ст.224 ЦК такий правочин є нікчемним. Проте на вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

У Німецькому цивільному укладенні це питання вирішене дещо інакше. Так, за § 1829, якщо опікун вчиняє правочин без дозволу опікунського суду, то дійсність правочину залежить від додаткового дозволу. Цей дозвіл може бути наданий як самому опікуну, так і іншій стороні правочяну, але не пізніше двох тижнів з моменту вимоги. Якщо дозвіл протягом цього строку не був отриманий, то це також вважається відмовою у його наданні. Якщо ж неповнолітній до моменту виникнення необхідності у отриманні додаткового дозволу став повнолітнім, то його дозвіл замінює дозвіл опікунського суду. Також згідно з §1830, якщо опікун вчинив правочин, обманувши іншу сторону щодо наявності у нього дозволу на його вчинення, то інша сторона має право скасувати такий правочин до надання додаткового дозволу опікунським судом, якщо про відсутність дозволу під час вчинення правочину сторона не знала. Однак, відповідно до § 1831 укладення односторонні правочини, вчинені без попереднього дозволу, визнаються недійсними.

Закон не встановлює форму згоди органа опіки та піклування на вчинення наведених вище правочинів. Виходячи з того, що за своєю природою дозвіл органу опіки та піклування є актом управління, він має бути викладений у письмовій формі, мати підпис і реквізити, встановлені для відповідного органу. Також, відзначає Н.А. Дячкова, цей дозвіл має бути безумовним, тому що природ адміністративного акту виключає можливість дачі згоди під умовою, відомі випадки, коли орган опіки та піклування, надаючи згоду на продаж частки; праві власності на житлове приміщення, яка належить дитині, обумовлював йог набуттям у власність дитини іншого житла. Виявляючи, що замість продано житла іншого не набуто, орган опіки та піклування заявляв позов про договору, укладеного на основі отриманого дозволу, недійсним, чим добросовісних набувачів та суд у важке становище1.

Опікуни можуть вчиняти юридичні дії, а підопічні - давати згоду на! вчинення дій підопічними лише у випадках, якщо ці дії мають майновий характер. ] Тому, наприклад, не можна «через» опікуна або за допомогою піклувальника] змінити прізвище, розірвати шлюб тощо, хоча захист особистих немайнових прав є| обов'язком опікуна та піклувальника2.

Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її| розмір і порядок виплати встановлюються Кабіном України (ст.73 ЦК). Проте, за статтею 249 СК опіка та піклування над дітьми здійснюється безоплатно. На думку' професора З.В.Ромовської, колізія між статтями 249 СК та 73 ЦК може бути усунена шляхом внесення до Сімейного кодексу відповідних змін, а доки це І станеться — питання оплатності послуг опікуна та піклувальника має вирішуватися за допомогою розумності та справедливості. Така оплата є виправданою, зокрема, у разі виконання функцій опіки або піклування над особою, яка страждає ' психічним розладом здоров'я або зловживає спиртними напоями тощо3.

Наприклад, відповідно до § 1836 Німецького цивільного укладення опікунський суд за наявності особливих підстав (враховується обсяг майна підопічного та обсяг і значення опікунських справ) має право надати опікуну винагороду за його діяльність. Якщо ж опіка передається у такому обсязі, що її виконання можливе лише у межах професії, тоді опікуну надається винагорода, яка дорівнюється найвищій сумі, яку б він отримав як заробіток. При чому винагорода може бути потроєна, якщо здійснення опіки потребує спеціальних професійних знань або було пов'язане з особливими труднощами, а також збільшуватися до п'ятикратного розміру, якщо в окремих випадках її здійснення було пов'язано з обставинами, які значно ускладнили ведення справ.

Контроль за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється органами опіки та піклування, у тому числі й шляхом проведення перевірок.

Опікун та піклувальник може бути звільнений:

1)за власною заявою за рішенням органу опіки та піклування. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку. Отже, у ч.1 ст.75 ЦК не міститься вимоги про наявність поважної причини для звільнення, як це зазначається у п.5.1 Правил опіки та піклування1; 2) за заявою особи, над якою встановлено піклування, за рішенням органу опіки

та піклування (це стосується звільнення лише піклувальника); 3)за заявою органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання опікуном або піклувальником своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Опіка припиняється у разі:

1) передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

2) досягнення підопічним 14-ти років. У цьому разі особа, яка здійся обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення;

3)у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була недієздатною; Піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4)поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої! була обмежена;

Згідно зі ст.79 ЦК дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою І особою, в тому числі родичами підопічного, до органів опіки та піклування або! суду. Проте немає перешкод до оскарження незаконних дії піклувальника. відповідно до норм Глави 3 Цивільного кодексу України.

Німецьке цивільне укладення, наприклад, містить норму, за якою! опікунський суд має право спонукати опікунів до належного здійснення ними? своїх обов'язків шляхом встановлення штрафів (п. З § 1837). Також відповідно до І § 1834 укладення, якщо опікун використовував гроші малолітнього, то він повинен ' сплатити за час користування проценти.

Стосовно останньої ситуації у Цивільному кодексі України передбачений' обов'язок особи, яка набула певне майно без достатньої підстави, повернути його,! а також відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього< майна, а у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними відповідно до ст.536 ЦК (ст.ст.1213,1214 ЩО-

Згідно з п.4.15 Правил опіки та піклування органи опіки та піклування зобов'язані, а особа, стосовно якої припинено опіку (піклування), має право вимагати від опікуна або;

піклувальника відшкодування майнових збитків, завданих їй недобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов'язків.

Опіка можливе бути встановлена і над майном осіб:

> місце знаходження яких не відоме (ч.2 ст. 44 ЦК);

> безвісно відсутніх (ч. 1 ст. 44 ЦК);

> над якими встановлена опіка або піклування, якщо їх майно знаходиться в іншій місцевості (ст. 74 ЦК).

Перші два випадки були розглянуті під час визначення наслідків визнання особи безвісно відсутньою, тому зосередимось на третьому випадку.

Відповідно до ст.72 ЦК опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Виконання цього обов'язку ускладнюється у разі, коли таке майно знаходиться у іншій місцевості. У цьому разі за ст.74 ЦК органом опіки та піклування за місцем знаходження майна встановлюється опіка над цим майном.

Разом із цим, слід звернути увагу на те, що у ст.74 ЦК мова йде не лише про особу, над якою встановлена опіка, але й про особу, над якою встановлено піклування. Але така особа сама здійснює права на своє майно, а піклувальник у випадках, передбачених у законі, має давати згоду на вчинення правочинів. Як зазначив І.С. Вольман, піклувальник не управляє майном неповнолітнього, тому що ним управляє сам неповнолітній1. Цивільний кодекс України не міситься норми, яка б покладала на піклувальника такий обов'язок або надавала йому таке право. У ст.37 ЦК мова йде лише про розпорядження піклувальником доходами особи, дієздатність якої обмежена.

Проте у п.п. 2.10, 4.2 Правил опіки та піклування передбачено, що не лише опікуни, але й піклувальники мають право управляти майном підопічних на користь останніх. За п.2.12 зазначених Правил майно підопічного передається опікунам або піклувальникам за актом, один примірник якого знаходиться в органах опіки та піклування, а другий передається опікуну або піклувальнику. Акт передачі майна складається представниками органів опіки та піклування і підписується ними, або піклувальниками й не менш ніж двома понятими. Гроші та цінні папери пена зберігання до установи банку. Охоронне свідоцтво та ощадна книжка зберігаються; опікуна (піклувальника). Проте, конституційне право власності відповідно до Конституції України може бути обмежено лише у випадках, передбачених.

За ч.4 ст.1032 ЦК для управління майном неповнолітнього може укладатис договір управління майном, при цьому уставником управління є непе особа, яка може укладати такий договір лише за згодою батьків (усиновлюв або піклувальника. Але уставником управління майном, власником якого є І дієздатність якої обмежена, є не ця особа, а її піклувальник (ч.5 ст.1032 ЦК). Пр ця норма не відповідає ч.З ст.37 ЦК, за якою правочини щодо майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, може І особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Отже, вбачається, що над майном особи, над якою встановлене піклування, навіть якщо таке майно знаходиться у іншій місцевості, не повинна встановлюватися опіка.

На опіку, встановлену відповідно до ст.74 ЦК, поширюється норма ст.72 ЦК,| Також опікуни над майном під час здійснення своїх функцій мають дотримуватися | нормст.68 та 71 ЦК.

Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійної здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право відповідно до ст.78 ЦК|обрати собі помічника.

Згідно зі ст.138 КпШС УРСР над такою особою встановлюв піклування, проте піклувальник з огляду на свої функції був помічником, адже вів не давав згоду на вчинення підопічним правочинів. Тому підхід, закріплений у| Цивільному кодексі України, є більш прийнятним. У ЦК РФ цей інститут отри назву «патронаж над дієздатними громадянами».

Помічником може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та пік що підтверджується відповідним документом.

Помічник має право:

- на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги;

- вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

Помічник представляє особу в:

- органах державної влади, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення;

- суді, проте лише на підставі окремої довіреності.

Отже, помічник є законним представником особи лише в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також в організаціях, діяльність яких пов'язана з наданням послуг, а для звернення до суду помічникові потрібне окреме доручення1.

Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

Отже, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними, а також над майном у випадках, передбачених у законі. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.