Фізична особа-підприємець

Однією з новел Цивільного кодексу України є Глава 5, що містить норми щодо фізичної особи-підприємця.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 Господарського кодексу України).

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративним правом не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством1.

Відповідно до ч.І ст.50 ЦК право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто здатність бути суб'єктом підприємницької діяльності виникає у фізичної особи не з моменту народження, а одночасно з набуттям повної дієздатності. Це, як зауважували професори О.А.Пушкін і В.М.Селіванов, пояснюється тим, що право на заняття підприємництвом передбачає свідому діяльність, а отже - і особисту самостійну участь у здійсненні цього права. Набуття, як і здійснення цього права за допомогою представників або за їх згодою, є неможливим2.

Разом із цим, на підставі змісту норми ч.І ст.50 ЦК можна зробити висновок, що займатися підприємницькою діяльністю може й одружена неповнолітня особа, й особа, якій повна цивільна дієздатність була надана відповідно до ст.35 ЦК. Відсутність у зазначеній нормі винятків із загального правила дозволяє не погодитися з поглядом, за яким неповнолітні особи, які набули повної дієздатності до 18 років, не можуть бути підприємцями на тій підставі, що вони набувають загальної цивільної дієздатності, що не поширюється на сферу підприємницьку діяльність.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльно встановлюються Конституцією України і законом (абз.2 ч.І ст.50 ЦК). Згідно зі ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність де посадових і службових осіб органів державної влади та органів міси самоврядування обмежується законом.

Так, відповідно до ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцієй державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання держави, не має права: займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умов сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також практики). Це обмеження не поширюються на депутатів сільських, міських, районних, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження, пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови і державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про де реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Якщо особа розпоч підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори,] вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є| підприємцем (ч.ч.2,3 ст.50 ЦК).

Порядок державної реєстрації фізичних осіб, які мають намір займатис підприємництвом, відбувається за нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зокрема Розділу V.

За ст.42 зазначеного Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору у виконавчий комітет міської ради міста обласного значення або у районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію за своїм місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (тобто довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру);

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Якщо документи подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Відповідно до ч.2 ст.43 цього Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця. На підставі державної реєстрації видається Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця.

Згідно зі ст.44 зазначеного Закону підставами для відмови у проведенні державної реєстрації' фізичної особи - підприємця є:

- невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

- наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник підприємцем.

Згідно зі ст.51 ЦК до підприємницької діяльності фізичних застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприє діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не суті відносин.

Зокрема, відповідно до ст.53 ЦК фізична особа, яка неспромоя задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприє діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законе Такий порядок передбачений у Законі України «Про відновлен платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону справа про банкрутство розпс господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржш сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для і погашення строку.

Особливості відновлення платоспроможності фізичних осіб-підприємців визнання їх банкрутами регулюються норами ст.ст. 47-49 зазначеного Закону. Та за ч.2 ст.47 цього Закону заяву про банкрутство громадянина-підприємця подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ї громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також а вимоги особистого характеру. Зазначені особи мають право заявляти вимоги лин в процесі провадження у справі про банкрутство.

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке згідно законом не може бути звернено стягнення (ч.І ст.52 ЦК).

Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, передбачений у додатку до Закону України «Про виконавче провадження», за яким до такого майна, зокрема, належать: носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - на три місяці; всі дитячі речі; одяг - на кожну особу одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон, взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш як на 50 %; необхідний кухонний посуд; один холодильник на сім'ю; меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення) і деякі інші речі.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч.2 ст.52 ЦК). Норма ст.52 ЦК, як зауважує професор З.В.Ромовська, є засобом охорони прав другого з подружжя. І навіть тоді, коли, наприклад, чоловік займається підприємницькою діяльністю зі згоди дружини і в інтересах сім'ї, дружина за його зобов'язаннями відповідальності своєю часткою у спільній сумісній власності не несе.

Згідно з ч.І ст.371 ЦК кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Тобто за цією нормою' звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності подружжя допускається у разі недостатності

За ст.46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація припинення підприє діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі:

> прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про прилине підприємницької діяльності;

> смерті фізичної особи-підприємця;

> постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи поме або визнання безвісно відсутньою;

> постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

> постановлення судового рішення про припинення підприємницької, фізичної особи-підприємця.

Підставами для прийняття судового рішення про прилине підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є: визнання фізичної особи - підприємця банкрутом; провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом; •/ неподання протягом року органам державної податкової служби податкови

декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиног державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницька діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно зі ст.48 цього Закону суд, який постановив рішення про оголоше фізичної особи-підприємця померлою або визнання фізичної особи-пці безвісно відсутньою, в день набрання таким рішенням законної сили на його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи підприємця. У судовому рішенні про оголошення фізичної особи-підпрн померлою або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньої) вказується особа, яка призначена управителем майна фізичної особи-підприємця, за поданням органу опіки та піклування.

Наведена норма відповідає змісту статті 54 ЦК, за якою, якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном (у тому числі й з тим, якого визначив суд у зазначених вище випадках).

Здійснюючи повноваження щодо управління майном, управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

Загальні підстави припинення договору управління майном передбачені у ст.1044 ЦК. Норма ч.4 ст.54 ЦК містить спеціальну підставу припинення договору управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, а саме, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

Таким чином, у Цивільному кодексі були закріплені загальні норми щодо правового статусу фізичної особи-підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.