Революційна пісня на Україні

Революційна пісня — це особливий різновид народної творчості. Вона кличе до боротьби зсоціальною несправедливістю, збуджує у людей почуття гніву до поневолювачів, гартує їхній дух, зміцнює волю до перемоги.

Пісенна пролетарська культура виникла разом із зародженням робітничого класу, з його організованим революційним рухом. За класифікацією В. І. Леніна, в діяльності російських революціонерів можна виділити три етапи: дворянський, пов'язаний з декабристським рухом, різночинський, що охоплює всю другу половину XIX ст., і пролетарський — 90-ті роки XIX — початок XX ст. Кожний з них мав свої форми революційної боротьби, які впливали на розвиток музичної культури й, зокрема, на пісенну творчість.

Діяльність декабристів захопила й Україну, де у 1822 році виникло «Південне товариство» на чолі з П. Пестелем, а у 1825 році відбулося збройне повстання Чернігівського полку в м. Василькові біля Києва.

В одному річищі розвивалася діяльність революційних демократів —(М. Чернишевського, М. Добролюбова, Т. Шевченка. Значним явищем у післядекабристський період була організація таємного товариства — Кирило-Мефодіївського братства у Києві в 1846— 1847 роках, до революційного крила якого входив і Т. Шевченко.

Революційні пісні на Україні з'явилися у другій половині XIX ст. Поряд з ними поширювалися російські, польські і французькі революційні пісні. Передові ідеї революційних демократів, які кликали до збройної боротьби з експлуататорами, знаходили своє втілення в художній літературі, образотворчому й музичному мистецтві й, зокрема, в пісенній творчості. В 70-ті роки музикант-любитель з Полтави Гордій Гладкий поклав на музику «Заповіт» Т. Шевченка. Могутня за характером хорова пісня Гладкого швидко стала популярною, її співали революціонери на своїх сходках, під час демонстрацій (наприклад, 1914 року в Харкові). Любив цю пісню і Володимир Ілліч Ленін. Відомо, що він співав «Заповіт» під час заслання в селі Шушенському (46).

Щоб лани широкополі, І вражою злою кров'ю

І Дніпро, і кручі Волю окропіте.

Було видно, було чути, І мене в сім'ї великій,

Як реве ревучий. В сім'ї вольній, новій,

Поховайте та вставайте, Не забудьте пом'янути

Кайдани порвіте Незлим тихим словом.

Велична, піднесена музика «Заповіту» близька до українських народних багатоголосних пісень. Він увійшов у золотий фонд народної музичної культури як справді революційний твір.

На межі 70—80-х років минулого століття створено пісню «Слушай», її першоосновою стала балада для мішаного хору, тенора соло та фортепіано українського композитора Петра Сокальського, написана у 1864 році на слова поета-різночинця І. Гольц-Мюллера. Вцьому творі розповідається про політичного в'язня, який прагне йолі; його невдала втеча з тюрми завершується трагічно, він гине. Пісня запозичила з балади речитативність (тріольний ритмічний рисунок чергується з чвертками та вісімками) та деяку ілюстративність (сцена загибелі в'язня) (47).

На Україні були поширені й революційні пісні інших народів: французька «Марсельєза», перекладена на українську мову в 70-х роках, російські «Сміло, други» та «В неволі скатований люто» (співались у той час мовою оригіналу).

Кінець XIX і передреволюційні роки XX ст.— новий етап боротьби пролетарів проти експлуататорів. Це організований період битв робітничого класу, керованого партією Леніна, період боротьби за владу Рад.

Зміни в суспільному житті, загострення класових суперечностей помітно вплинули на музично-пісенну культуру, оновили її. «Наша зброя — це наші пісні»,— писав у 1917 році В. Маяковський у вірші «Наш марш». Революційні пісні нового часу стали могутнішими, величнішими. В них втілено образи безстрашних борців за щастя трудового народу, втілено віру в перемогу, в щасливе майбутнє.

В цей часздобули популярність і кілька українських революційних пісень, які органічно влилися в загальнопролетарський пісенний фольклор. Так, у 90-ті роки минулого століття було створено пісню «Шалійте, шалійте, скажені кати», їй судилося вийти далеко за межі України. Пісня виникла в студентському гуртку у Львові. Автором її поетичного тексту був О. Колесса, а мелодію використано з музики українського композитора Анатолія Вахнянина до драми К. Устияновича «Ярополк». Мабуть, і сам композитор не підозрював, що його хор «По морю, морю», сповнений динаміки, сили й бойового запалу (див. пр. 486), стане першоосновою революційної пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати» (див. пр. 48а).

Невдовзі пісня стала популярною, часто виконуваною й улюбленою. Цьому сприяв і російський переклад твору, що його зробив революціонер Г. Кржижановський. Наводимо одну строфу перекладу:

Беснуйтесь, тираны, глумитесь над нами,

Грозите свирепо тюрьмой, кандалами;

Мы сильные духом, хоть телом попраны,

Позор, позор и смерть вам, тираны!

На початку XX століття на Україні стають популярними нові пролетарські пісні: російські — «Сміло у ногу рушайте», «Ви жертвою в бою», «Сонце сходить і заходить»; польські — «Червоний прапор», «Варшав'янка». У 1902 році вперше перекладено «Інтернаціонал» (сл. Е. Потьє), гімн французьких революціонерів — героїв Паризької комуни. Цей твір став міжнародним пролетарським гімном, партійним гімном КПРС. До 1944 року він був і державним гімном СРСР. Український переклад належить М. Вороному.

Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції з'явився ряд українських революційних пісень: «Відпустили селян на Свободу», «Ну-бо, хлопці, повстаньмо», «Засвистали арештанти» (переробка відомої народної пісні «За світ встали козаченьки»), «Сльозами злита Україна», «Вічний революцьонер».

Автор поетичного тексту «Вічного революцьонера» — видатний український письменник, громадський діяч, революційний демократ Іван Франко. Музику створив український композитор-класик Микола Лисенко під враженням революційних подій 1905 року в Києві. Активний, динамічний, сповнений мужності, сили та драматизму, «Вічний революцьонер» має гімнічно-маршовий характер (49):

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,—

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцьонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Отже, революційна пісня виникла разом із зародженням і розвитком організованого робітничого руху. Вона стала важливою часткою пролетарської культури, її поетичні й музичні джерела — народна пісня, творчість робітничих поетів і композиторів. Для появи революційної пісні потрібен передусім суспільний поштовх, а створення її є безпосереднім відгуком на події. Характерними для неї є бойова, маршова манера вислову, втілення цілеспрямованості в боротьбі за щасливе майбутнє трудящих.

Революційні пісні різних народів мають ряд спільних рис. По-перше, це їхній інтернаціональний зміст, загальне ідейно-сюжетне спрямування. По-друге, їх об'єднують суто музичні риси: вольова за характером мелодія, маршовий ритм, акордовий тип викладу музичного матеріалу. Все це сприяло швидкому поширенню пісень з країни в країну, зробило їх загальнодоступними.

Революційні пісні вплинули на весь наступний розвиток музичного мистецтва, зокрема радянського. Композитори використовували їх у своїх музичних полотнах — кантатах, операх, симфоніях. Під безпосереднім впливом революційної пісні виросла й радянська пісня.