Історичні пісні

У XV—XVI ст. східнослов'янські землі звільняються від двохсотлітнього монголо-татарського гніту, але народ продовжує боротьбу за свою незалежність з турками, татарами та польською шляхтою. В цей час зароджується й досягає свого розквіту новий народнопісенний шар — це думи, історичні, ліричні, жартівливі, танцювальні пісні та балади.

Розглянемо кожен з цих пісенних жанрів.

Історичні пісні оспівують достовірні події, конкретних героїв. Це особливий музично-поетичний літопис історії українського народу.

В колядках, веснянках і билинах іноді теж згадувались історичні факти, але вони були прикрашені легендами, а герої часто наділядася надлюдською силою.

Перші історичні пісні, що дійшли до нас із часів, коли українські землі були під владою. Золотої орди, відтворюють важке життя народу під монголо-татарським гнітом. Наведемо тексти двох таких пісень.

Зажурилась Україна,

Що нігде прожити:

Гей, витоптала орда кіньми

Маленькії діти!

Гей, маленькі витоптала,

Великі забрала,

Назад руки постягала,

Під хана погнала.

Ох у неділеньку рано-пораненьку,

Ох і зібрав женців а той Коваленко (...)

Ох і жнуть женці, розжинаються,

На чорную хмару озираються.

Ой то ж не хмара, то орда іде,

А Коваленко та передок веде,

В'язали руки да сирицею,

А залили очі да живицею (...)

З початку XVI ст. зароджується козацтво. У середині того ж століття формується Запорізька Січ — оплот козацької вольниці. Козаки взяли на себе обов'язок захищати південні кордони українських земель від татарсько-турецьких нападів. У своїх піснях народ прославив козацьких ватажків Дмитра Вишневецького, Богдана Микошинського, Самійла Кішки та інших.

Величавий, могутній характер має пісня «Ой п'є Байда», присвячена запорізькому лицареві Дмитрові Вишневецькому-Байді, який жив у середині й у другій половині XVI ст. Це ім'я було грозою для ворогів. Він із своїм військом не тільки захищав рідну землю, а й робив сміливі набіги на татарсько-турецькі укріплення, визволяв із неволі співвітчизників. Один з його походів був невдалим: він сам потрапив у полон і був переданий в руки турецького султана. Пісня відтворює останні дні з життя козацького героя: незважаючи на тяжкі муки і неминучу смерть. Байда не кориться ворогові (21).

Покинь, Байдо, байдувати,

Сватай мою дочку

Та йди царювати.

— Твоя дочка — поганая,

Вся турецька віра —

Віра проклятая.

— Візьміть Байду, ізв'яжіте

Та за ребро гаком,

Гаком зачепіте!

Пісня звучить піднесено й величаво. Мелодія охоплює великий діапазон (октава плюс терція). Вона починається з вершини й рухається хвилеподібне вниз; важливою є кульмінація у 10-му такті. Своєрідною є ладова будова твору, мелодія якого спирається на акордові звуки головних ступенів, є відхилення в паралельний мажор. Нові риси помітні й у музичній формі (контрастні речення, видозмінене повторення другого речення — а, в, в¹), а також у досить розвиненій ритміці (порівняймо, наприклад, ритмічні рисунки різних фраз). Все це свідчить про формування в XVI ст. нових пісенних традицій.

Важлива група історичних пісень присвячена національно-визвольній війні 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Вони оспівують битви, перемоги над ворогом, а також подвиги соратників гетьмана: Івана Богуна, Нестора Морозенка, Данила Нечая («Ой з-за гори чорна хмара», «Ой Морозе, Морозенку», «Ой з-за лісу, із-за темного»).

Однією з найяскравіших пісень того часу є пісня «Гей, не дивуйте, добрії люди». В ній передано радість перемоги війська Хмельницького під Корсунем і Жовтими Водами, віру народу в цілковите звільнення українських земель від польських магнатів. Мелодію пісні витримано в характері похідного маршу, її початкова заклична інтонація, позначена пружністю і навіть вибуховістю, є могутнім зачином, що символізує тріумфальний похід народних мас (22).

Історичні події наступних століть оспівано в таких піснях, як «Максим козак Залізняк», «Зібралися всі бурлаки», «Задумали базилевці», «Ой попід гай зелененький» і «За Сибіром сонце сходить». Тут ідеться про селянське повстання — коліївщину, обурення бідноти царицею Катериною II і графом Потоцьким, повстання селян у с. Турбаях у 1789 році, про народних месників Олексу Дов-5уша і Устима Кармалюка (23,24).

Історичні народні пісні продовжують своє життя і зараз. В них відбиваються нові події нашого часу. Це пісні про дружбу трьох братніх народів: російського, білоруського і українського («То не вітер, то не буйний»), про Велику Жовтневу соціалістичну революцію та її вождя В. І. Леніна («Ой у місті Петрограді»), про героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн («Зібрав Щорс загін завзятих», «Не забувай сині гори») тощо.

Історична пісня протягом віків була літописом важливих суспільних подій. Через пісню народ висловлював своє ставлення до героїв і зрадників, до всього, що відбувалося навкруги.

ДУМИ

Великий російський революціонер-демократ М. Добролюбов дав дуже влучну характеристику українським думам: «Пісня і дума становлять... народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів, у них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської... Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється у пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим»1.

Дума — це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоч за манерою виконання ближчі до народних плачів, голосінь.

Цей вид народної творчості зароджується в козацькому середовищі наприкінці XV — в XVI ст. Думи сформувались одночасно з історичними піснями, нерідко в обох жанрах оспівувалися ті самі герої.

Разом з тим дума помітно відрізняється від пісні манерою виконання, великими розмірами, наявністю інструментального супроводу. Творцями і виконавцями дум були кобзарі. Це народні музиканти, часто незрячі, які в минулому нерідко були учасниками повстань, військових походів. Траплялось так, що молодий козак потрапляв у татарську чи турецьку неволю, тікав і, коли втеча була невдалою, його осліпляли. До військової справи він був уже не придатним, і йому залишалось або йти в старці, або опанувати кобзарське мистецтво, якого ці народні музики навчалися один в одного.

До речі, Тарас Шевченко в поемі «Сліпий» описує подібний випадок: Степан повертається в рідну домівку незрячим кобзарем і у створеній ним думі розповідає людям про свою гірку долю, виливає своє горе.

У пожовтневі часи в радянських учбових закладах було відкрито класи бандури, де готують музикантів-професіоналів, хоч давня форма навчання подекуди залишилась і до наших днів.

Історія думи нараховує понад п'ять століть. За цей час з'явилася величезна кількість творів, які умовно можна поділити на кілька груп за темами.

1. У найдавніших думах (XVI — початок XVII ст.) мовиться про турецьку неволю («Плач невольника», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів із Азова»), про героїчну смерть козака («Хведір Безродний», «Іван Коновченко»), про щасливе повернення «козаків з неволі («Самійло Кішка», «Олексій Попович»). Місцем подій у цих творах є степ, море, турецьке місто, галера 1. їх герої — часто безіменні або легендарні постаті, тобто узагальнені художні типи (образи). Ці думи мають переважно лірико-драматичний характер і пройняті сумним настроєм (25).

2. Думи XVII ст. відбивають боротьбу козацтва й селян проти польської шляхти, передусім події козацько-селянської війни 1648— 1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Народні музиканти, славні кобзарі оспівали незабутні переможні битви, їх героїв, відважних ватажків («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва» та ін.). До цієї групи дум належать і такі, в яких розповідається про класову нерівність. Це думи «Про Ганжу-Андибера», «Про козака Голоту».

Загальний характер дум XVII ст. також є лірико-драматичним, але тут переважають піднесено-героїчні настрої, звучить віра в можливу перемогу (26).

3. Окрему групу складають побутові думи, присвячені родинному життю, взаєминам між людьми. В них висміюється скупість, неповага до рідних, цурання бідних батьків, утверджуються поняття чесності, добропорядності. Яскравим прикладом є дума «Про бідну вдову і трьох синів» або дума «Про сестру і брата». В першій засуджується зневага дітей до старенької матері-вдови. Характер мелодії тут зворушливо-ліричний, навіть жалібний (27).

В радянський час жанр думи продовжував розвиватися. В ньому зазвучали інші теми, оспівувалися нові герої («Була зима з відлигою», «Батько Ленін», «Дума про трьох синів-партизанів»). Цікавою є дума «Була зима з відлигою», в якій йдеться про важкі роки Великої Вітчизняної війни. За своїми художніми якостями ці думи не поступаються зразкам давніх часів (28).

Як уже зазначалося, дума—досить розгорнутий твір, який складається з кількох (п'ять-сім) уступів 1-періодів. Тут є досить широко розспіваний вступ (на склад «гей» чи «ой») і спокійне співуче заключения.

Хоч дума має багатовікову історію, її запис і вивчення розпочалися з XIX ст. Першу публікацію текстів дум здійснив відомий фольклорист Микола Цертелєв у 1819 році. У 70-х роках минулого століття композитор Микола Лисенко записав думи з репертуару кобзарів Остапа Вересая і Павла Братиці («Про Хведора Безродного», «Про бідну вдову»). Але чи не найбільшу кількість дум записав фонографом 2 фольклорист Філарет Колесса. На той час (1910—1913 pp.) це були найдостовірніші, найточніші записи.