Види мовленнєвих порушень, що виділяються в клініко-педагогічній класифікації

Всі види порушень, що розглядаються в даній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна поділити на дві великі групи залежно від того, який вид мовлення порушений: усне або писемне.

Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи:

1) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову, які називають порушеннями вимовної сторони мови, і

2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову, які в логопедії називають системними або поліморфними мовленнєвими порушеннями.

I. Розлади фонаційного оформлення вислову можуть бути диференційовані залежно від порушеної ланки:

а) голосоутворення;

б) темпоритмічної організації вислову;

у) інтонаційно-мелодійної;

г) звуковимовної організації.

Ці розлади можуть спостерігатися ізольовано і в різних комбінаціях, залежно від чого в логопедії виділяються наступні види порушень, для позначення яких існують терміни, що традиційно закріпилися:

1. Дисфонія (афонія) — відсутність або розлад фонації в наслідок патологічних змін голосового апарату. Синоніми: порушення голосу, порушення фонації, фоноторні порушення, вокальні порушення.

Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або в порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія), може бути обумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центральної або периферичної локалізації і виникати на будь-якому етапі розвитку дитини. Буває ізольованою або входить до складу ряду інших мовленнєвих порушень.

2. Брадилалія — патологічно сповільнений темп мовлення. Синонім: брадифразія. Виявляється в сповільненій реалізації артикуляційної мовленнєвої програми, є центрально обумовленою, може бути органічною або функціональною.

3. Тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення. Синонім: тахіфразія. Виявляється в прискореній реалізації артикуляторної мовленнєвої програми, є центрально обумовленою, органічною або функціональною.

При сповільненому темпі мовлення виявляється розтягнутим, млявим, монотонним. При прискореному темпі — квапливим, стрімким, напористим.

Прискорене мовлення може супроводжуватися аграмматизмами. Ці явища іноді виділяють як самостійні порушення, виражені в термінах баттаризм, парафразія. У випадках, коли патологічно прискорене мовлення супроводжується необґрунтованими паузами, запинаннями, спотиканням, вона позначається терміном полтерн. Брадилалія і тахілалія об'єднуються під загальною назвою — порушення темпу мовлення. Наслідком порушеного темпу мовлення є порушення плавності мовного процесу, ритму і мелодико-інтонаційної виразності.

4. Заїкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату. Синоніми: логоневроз. Є центрально обумовленим, має органічну або функціональну природу, виникає найчастіше в ході мовленнєвого розвиток дитини.

5. Дислалія — порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Синоніми: недорікуватість (застаріле), дефекти звуковимови, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем.

Виявляється в неправильному звуковому (фонемному) оформленні мовлення: у спотвореній (неправильній) вимові звуків, в замінах (субституціях) звуків або в їх змішуванні. Дефект може бути обумовлений тим, що у дитини не повністю сформувалася артикуляційна база (не засвоєний весь набір артикуляційних позицій, необхідних для вимови звуків) або неправильно сформувалися артикуляційні позиції, внаслідок чого продукуються ненормовані звуки. Особливу групу складають порушення, обумовлені анатомічними дефектами артикуляційного апарату. У психолінгвістичному аспекті порушення вимови розглядаються або як наслідок не сформованості операцій розрізнення і впізнавання фонем (дефекти сприймання), або як не сформованість операцій відбору і реалізації (дефекти продукування), або як порушення умов реалізації звуків. При анатомічних дефектах порушення носять органічний характер, а при їх відсутності — функціональний. Порушення виникає зазвичай в процесі мовленнєвого розвитку дитини, у випадках травматичного пошкодження периферичного апарату — в будь-якому віці.

Описані дефекти є вибірковими, і кожен з них має статус самостійного порушення. Проте спостерігаються і такі, в яких залученими є одночасно декілька ланок складного механізму фонационного оформлення вислову. До таких відносяться ринолалія і дизартрія.

6. Ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату. Синоніми: гнусавість (застаріле), палатолалія.

Виявляється в патологічній зміні тембру голосу, який виявляється надмірно назалізованим внаслідок того, що видихуваний струмінь повітря проходить при вимові всіх звуків в порожнину носа і в ній отримує резонанс. При ринолалії спостерігається спотворена вимова всіх звуків мовлення (а не окремих, як при дислалії). При цьому дефекті часто зустрічаються і просодичні порушення, мовлення при ринолалії мало розбірливе (невиразне), монотонне. У вітчизняній логопедії до ринолалії прийнято відносити дефекти, обумовлені вродженими розщепленнями піднебіння, тобто грубими анатомічними порушеннями артикуляційного апарату. У ряді зарубіжних робіт такі порушення позначаються терміном «палатолалія». Решта всіх випадків назалізованої вимови звуків, обумовлені функціональними або органічними порушеннями різної локалізації, в цих роботах називають ринолалією. У вітчизняних роботах явища назалізованої вимови без грубих порушень артикуляції відносять до ринофонії.

До недавнього часу ринолалію визначали як одну з форм механічної дислалії. Зважаючи на специфіку порушення, необхідно ринолалію виділити в самостійне мовленнєве порушення.

7. Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервацією мовленнєвого апарату.

Спостерігається не сформованість всіх ланок складного механізму фонаційного оформлення вислову, наслідком чого є голосові, просодичні і фонетичні артикуляційні дефекти. Важким ступенем дизартрії є анартрія, що виявляється в неможливості здійснити звукову реалізацію мовлення. У легких випадках дизартрії, коли дефект виявляється переважно в артикуляторно-фонетичних порушеннях, говорять про її стерту форму. Ці випадки необхідно відрізняти від дислалії.

Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що приводить до рухових розладів. По локалізації ураження ЦНС виділяють різні форми дизартрії. За важкістю порушення розрізняють ступінь прояву дизартрії.

Найчастіше дизартрія виникає внаслідок дитячого церебрального паралічу, але може виникнути на будь-якому етапі розвитку дитини унаслідок нейроінфекції і інших мозкових захворювань.

II. Порушення структурно-семантического (внутрішнього) оформлення вислову представлені двома видами: алалією і афазією.

1. Алалія — відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Синоніми: дисфазія, рання дитяча афазія, афазія розвитку, слухонімота (застаріле).

Один з найбільш складних мовленнєвих дефектів, при якому порушені операції відбору і програмування на всіх етапах породження і прийому мовного вислову, унаслідок чого виявляється несформованою мовленнєва діяльність дитини. Система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується, страждає мотиваційно-спонукальний рівень породження мовлення. Спостерігаються грубі семантичні дефекти. Порушено управління мовними рухами, що відбивається на відтворенні звукового і складового складу слів. Зустрічається декілька варіантів алалії залежно від того, які мовні механізми не сформовані і який з їх етапів (рівнів) переважно страждає.

2. Афазія — повна або часткова втрата мовленнєвої функції, обумовлена локальними ураженнями головного мозку. Синоніми: розпад, втрата мовлення.

У дитини втрачається мовлення в результаті черепно-мозкових травм, нейроінфекції або пухлин мозку після того, як мовлення вже було сформоване. Якщо таке порушення відбулося у віці до трьох років, то дослідники утримуються від діагнозу афазія. Якщо ж порушення відбулося в більш старшому віці, то говорять про афазію. На відміну від афазії дорослих є дитяча, або рання, афазія.

Порушення писемного мовлення підрозділяються на дві групи залежно від того, який вигляд її порушений. При порушенні продуктивного вигляду наголошуються розлади листа, при порушенні рецептивної письмової діяльності — розлади читання.

1. Дислексія — часткове специфічне порушення процесу читання.

Виявляється в утрудненнях пізнання і впізнавання букв, в утрудненнях злиття букв в склади і складів в слова, що приводить до неправильного відтворення звукової форми слова, в аграматизмах і спотворенні розуміння прочитаного.

2. Дисграфія — часткове специфічне порушення процесу письма.

Виявляється в нестійкості оптико-просторового образу букв, в змішуваннях або пропусках букв, в спотвореннях звукоскладового складу слова і структури речень. У разі несформованості процесів читання і письма (в ході навчання) говорять про алексію і аграфію.

Порушення письма і читання у дітей викликаються утрудненнями в оволодінні уміннями і навичками, необхідними для повноцінного здійснення цих процесів. За даними дослідників, ці утруднення обумовлюються дефектами усного мовлення (за винятком оптичних форм), не сформованістю операцій звукового аналізу, нестійкістю довільної уваги.

Порушення письма і читання у дітей необхідно відрізняти від втрати умінь і навичок письма і читання, тобто дислексії (алексії) і дисграфії (аграфій), що виникають при афазіях.

Таким чином, в логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них складають порушення усного мовлення на різних етапах його породження і реалізації і 2 форми складають порушення писемного мовлення, що виділяються залежно від порушеного процесу. Порушення усного мовлення: дисфонія (афонія), тахілалія, брадилалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія (анартрія), алалія, афазія. Порушення писемного мовлення: дислексія (алексія) і дисграфія (аграфія).

У приведену класифікацію включені лише ті форми мовленнєвих порушень, які виділені в логопедичній літературі і стосовно яких розроблені методики. Усередині кожної з форм мовленнєвих порушень існують види і підвиди.

В зв'язку з цим слід вказати, що у ряді випадків види порушень, що відносяться до однієї форми, є не варіантом, а окремим порушенням. Наприклад, в дислалію включені, з одного боку, артикуляторно-фонетичні порушення, тобто дефекти власне звукової реалізації мовлення, що відносяться до рівня мовленнєвої норми, а з іншої — фонетичні порушення, обумовлені несформованістю операцій, що здійснюють відбір звуків, і що відносяться до рівня структурного (мовного) оформлення вислову.

Відмічена непослідовність класифікації стала особливо помітною в сучасний період розвитку науки у зв'язку із збільшенням знань про мовленнєві (психологічні і фізіологічні) механізми і новими дослідженнями в логопедії. Кожен новий етап в розвитку науки і нові знання вимагають внесення корективів до колишніх уявлень, тому подальша розробка питань класифікації мовленнєвих порушень залишається актуальним завданням логопедії.