Види мовленнєвих порушень, що виділяються в психолого-педагогічній класифікації

Вона виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з погляду застосування її в педагогічному процесі, яким є логопедичний вплив (допомога, корекція). Такий аналіз виявився необхідним у зв'язку з орієнтацією логопедії на навчання і виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку.

Увага дослідників була направлена на розробку методів логопедичного впливу для роботи з колективом дітей (групою, класом). Для цього необхідно було знайти загальні прояви дефекту при різних формах аномального мовленнєвого розвитку у дітей, особливо ті, які актуальні для корекційного навчання. Такий підхід вимагав іншого принципу групування порушень: не від загального до складоутворюючого, а від складоутворюючого до загального.

Це дозволило будувати її на основі лінгвістичних і психологічних критеріїв, серед яких враховуються структурні компоненти мовленнєвої системи (звукова сторона, граматична будова, словниковий запас), функціональні аспекти мовлення, співвідношення видів мовленнєвої діяльності (усного і писемного).

Порушення мовлення в даній класифікації підрозділяються на дві групи.

Перша група — порушення засобів спілкування (фонетико-фонематичний недорозвиток і загальний недорозвиток мовлення).

1. Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення — порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.

2. Загальний недорозвиток мовлення — різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторони.

Як загальні ознаки відмічаються: пізніший початок мовленнєвого розвитку, мізерний словниковий запас, аграмматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворення.

Недорозвиток може бути виражений різною мірою: від відсутності мовлення або лепетного його стану до розгорнутого, але з елементами фонетичного і лексико-граматичного недорозвитку. Залежно від ступеня сформованості мовних засобів у дитини загальний недорозвиток підрозділяється на три рівні.

Друга група — порушення в застосуванні засобів спілкування, куди відноситься заїкання, яке розглядається як порушення комунікативної функції мовлення при засобах спілкування, що правильно сформувалися. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвитком мовлення.

У даній класифікації не виділяються як самостійні порушення мовлення порушення письма і читання. Вони розглядаються у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення як їх системні, відстрочені наслідки, обумовлені не сформованістю фонематичних і морфологічних узагальнень, що складають одну з провідних ознак. У класифікації відбивається послідовна опора на принцип системного підходу, на основі якого враховується два співвідношення: співвідношення порушень в системі мовленнєвої діяльності і співвідношення порушень як одного з психічних процесів з іншими сторонами психіки дитини, розвиток яких тісно пов'язаний з мовленням.

Приведені класифікації відображають сучасний стан теорії логопедії. Між ними немає суперечностей — вони доповнюють один одного. Завдання логопедії — удосконалювати систематизацію мовленнєвих порушень.

Приведені класифікації розроблені переважно по відношенню до первинного недорозвитку мовлення у дітей, тобто до тих випадків, коли порушення спостерігаються при збереженому слуху і інтелекті. Проте ця категорія дітей не однорідна по своєму складу, оскільки до неї відносяться і діти із затримкою психічного розвитку, з порушеннями зору і опорно-рухового апарату. Важливо вирішити питання про те, чи доцільно застосовувати розроблені в логопедії класифікації до порушень мовлення у названих категорій дітей або необхідні нові дослідження.

Не менш важливим і складним є питання про систематизацію мовленнєвих порушень у розумово відсталих і слабочуючих дітей.

Найбільш прийнятною для вказаних випадків є клініко-педагогічна класифікація, оскільки вона будується на ознаках, максимально диференціюючих види мовленнєвих порушень, що дозволяють логопедові кваліфікувати дефекти мовлення при різних формах аномального розвитку і здійснити логопедичну корекцію з опорою на принцип індивідуального підходу. У свою чергу, ті ознаки, які покладені в основу психолого-педагогической систематизації, допоможуть в організації групових форм логопедичної роботи при різних формах аномалій, але при спільності проявів мовленнєвого дефекту.

Контрольні питання до теми

1. Коли і як виникли перші класифікації мовленнєвих порушень, які науковці були їх авторами?

2. Які критерії покладені в основу існуючих класифікацій мовленнєвих порушень?

3. Характеристика клініко-педагогічної класифікації.

4. Характеристика психолого-педагогічної класифікації.

5. Охарактеризуйте види мовленнєвих порушень, що виділяються в клініко-педагогічній класифікації.

6. Охарактеризуйте окремі види мовних порушень поданих в психолого-педагогічній класифікації, дайте порівняльний аналіз декількох порушень.

7. Визначте основні відмінності між клініко-педагогічною і психолого-педагогічною класифікацією.