Критерії покладені в основу класифікації мовленнєвих порушень

В даний час у вітчизняній логопедії існують дві класифікації мовних порушень, одна — клініко-педагогічна, друга — психолого-педагогічна, або педагогічна (за Р. Е. Лєвіною).

Названі класифікації при відмінності в типології і групуванні видів мовленнєвих порушень одні і ті ж явища розглядають з різних точок зору, але вони не стільки протирічать одна інший, скільки доповнюють одна одну, оскільки орієнтовані на вирішення різних завдань єдиного, але багатоаспектного процесу логопедичного впливу.

Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційну для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, види мовних порушень, що виділяються в ній, не прив'язуються строго до форм захворювань.

Вона орієнтована в основному на корекцію мовленнєвих дефектів, розробку диференційованого підходу до їх подолання і націлена на граничну деталізацію видів і форм мовних порушень, тому ґрунтується на підході від загального до складоутворюючого.

У ній враховуються міжсистемні взаємозв’язки мовних порушень з обумовлюючим їх матеріальним субстратом. Вона ґрунтується не на одному якомусь критерії, а на сукупності психолого-лінгвістичних і клінічних у поєднанні з етіопатогенетичними критеріїв. Такий багатоаспектний підхід дозволяє уникнути однобічності уявлень про мовленнєве порушення, оскільки він направлений на розкриття порушення в цілому.

У даній класифікації ведуча роль відводиться психолого-лінгвістичним критеріям. На їх основі картина мовного порушення описується в термінах і поняттях, що зорієнтовують увагу логопеда на ті явища, які повинні стати об'єктом логопедичного впливу. З цією метою вводяться критерії, що дозволяють виділити основні групи порушень, всередині — виділити основні форми, а в них основні види порушень. Виходячи з потреб логопедичного впливу, виділяють наступні критерії, що дозволяють уявити, що порушене в мовленні, і на основі цього відмежувати одне мовленнєве порушення від іншого за ознакою відмежування:

1) порушення форми мовлення (усного або писемного);

2) порушеного виду мовленнєвої діяльності стосовно кожної з форм: для усної — порушення говоріння або слухання, для писемної — письма або читання;

3) порушеного етапу (ланки) породження або сприймання мовлення: стосовно продуктивних видів мовленнєвої діяльності (говоріння і письма). Істотним є розмежування порушень, пов'язаних з етапами внутрішнього і зовнішнього оформлення вислову. Стосовно рецептивних видів мовної діяльності (слухання або читання) істотним є розмежування порушень, що відносяться до сенсорного або рецептивного етапу;

4) порушених операцій, що здійснюють оформлення вислову на тому або іншому етапі процесу породження або сприймання мовлення;

5) порушених засобів оформлення вислову: істотним представляється розмежування мовних і вимовних одиниць, оскільки кожному етапу породження або сприймання мови властиві свої набори одиниць, по відношенню до яких здійснюються операції відбору і комбінування.

Кожен з виділених критеріїв при описі того або іншого мовного порушення може бути представлений більш диференційовано, що дозволить в окремих видах виявити підвиди, що мають значення для логопедичної допомоги.

Клінічним (у поєднанні з етіопатогенетичним) критеріям в даній класифікації відводиться роль уточнюючих, тих які не можуть бути ведучими для педагогічної кваліфікації мовних порушень, а для лікаря вони є засобом аналізу. Ці критерії орієнтовані не стільки на саме мовне порушення, скільки на пояснення анатомо-фізіологічного субстрата його порушення і причин виникнення. При порушенні одного і того ж субстрата, так само як при дії одних і тих же причин, можуть спостерігатися різні види мовних порушень. А одні і ті ж розлади можуть виникати через різні причини. Доповнюючи картину того або іншого порушення, виділеного на основі психолого-лінгвістичних критеріїв, орієнтованих на педагогічний процес логопедичного впливу, вони дозволяють провести диференціацію схожих за зовнішніми проявами дефектів на основі наступних даних:

1) якими чинниками обумовлено мовленнєве порушення (соціальними або біологічними);

2) на якому фоні воно розвивається (органічному або функціональному);

3) у якій ланці мовленнєвої функціональної системи локалізується (центральному або периферичному);

4) яка глибина (ступінь) порушення центрального або периферичного мовленнєвого апарату;

5) час його настання.

Ці дані важливі для логопеда, оскільки вони зосереджують увагу на той анатомо-фізіологічний механізм (субстрат порушення), який потребує корекції і разом з тим дозволяє прогнозувати терміни і можливі результати логопедичного впливу. Ці дані указують логопедові, в яких випадках логопедичний вплив є достатнім для подолання мовленнєвого порушення, а в яких випадках необхідна організація комплексної медико-педагогічної допомоги.