Висновки. Судове доказування є всебічним, повним та об'єктивним з'ясуванням дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з

Судове доказування є всебічним, повним та об'єктивним з'ясуванням дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Принципами судового доказування є такі: обов'язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); належність доказів; допустимість доказів; вільна оцінка доказів.

Однією з проблем, що безпосередньо стосується предмета доказування в цивільному процесі, на яку варто звернути увагу, є перелік фактів, що не підлягають доказуванню у цивільній справі.

Обов'язок щодо доказування не є безмежним. Згідно зі ст. 61 ЦПК України сторони, та інші особи, які беруть участь у справі, не повинні доказувати визнані, загальновідомі та преюдиційні факти.

Підстави звільнення від доказування:

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, що беруть участь у справі, обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинна доводити друга сторона чи інші особи (ст.61 Цивільного процесуального кодексу України).

Загальновідомимиє обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна. Це в основному не дії, а події. Загальновідомі обставини поділяються на всесвітньо відомі (наприклад, столиці держав, географічні назви), відомі на території певної держави (наприклад, національні свята, історичні події, прізвища керівників держави) та локальні, тобто відомі на обмеженій території (наприклад, місцезнаходження органів місцевого самоврядування, назви вулиць).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі, встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Правила і положення доказового права іноземних держав мають загальні риси і відмінності в національному правовому регулюванні в окремо взятих державах. Не підлягають доказуванню загальновідомі факти і обставини, офіційно відомі суду, про які він повинен повідомити сторін; факти, стосовно яких існує встановлена в законі презумпція, спростування якої допускається у всіх випадках, за винятком, коли це заборонено законом (ЦПК Болгарії, ЦПК Польщі); факти, визнані протилежною стороною під час провадження, якщо таке визнання не викликає сумніву у його відповідності дійсному положенню (ЦПК Польщі); факти, які протилежна сторона не оспорює (ЦПК Польщі, ЦПК Угорщини).