Тема 9. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Принципи державного регулювання зовнішньоекономічної дія­льності.

Спеціальні вимоги до здійснення зовнішньоекономічної діяльно­сті. Ліцензування та квотування як основні засоби забезпечення ре­жиму зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічний договір: поняття, види, форма, порядок укладення. Регулювання умов зовнішньоекономічних контрактів.

Правовий режим іноземних інвестицій: поняття, суб'єкти, форми іноземних інвестицій, об'єкти інвестування. Правове становище під­приємств з іноземними інвестиціями. Гарантії захисту іноземних ін­весторів.

Спеціальні правові режими у зовнішньоекономічній діяльності

Правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон, поря­док їх створення та функціонування.

Література [1,2,5,13,18,33,37,38,60,62,71,85,91,92,102]

Методичні вказівки:

Вивчення теми необхідно розпочати з розкриття поняття зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність (далі - ЗЕД), згідно із ст. 1 Закону «Про ЗЕД», визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльнос­ті, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У Господарському кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 p., міститься дещо відмінне визначення цього поняття. Так, згідно із ч. 1 ст. 377 ГК, зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господа­рювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення по­требує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Слід розуміти, що ні перше, ні друге (вдосконалене та відповідно - більш ґрунтовне) визначення не віддзеркалюють всіх ознак зовнішньо­економічної діяльності, які можна виявити шляхом аналізу відпо­відних положень ГК (в т. ч. статей 377-389) та Закону «Про ЗЕД».

Характерними рисами ЗЕД є:

• належність ЗЕД до господарської діяльності, основним спря­муванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову ви­значеність (ч. 1 ст. З ГК України);

• обов'язкова наявність такої складової господарської діяльно­сті, як перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що характеризується як сукупність речей та інших цінно­стей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визна­чення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів;

• особливий суб'єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснен­ня ЗЕД вітчизняними суб’єктами господарювання, які мають ста­тус індивідуального підприємця чи господарської організації з правами юридичної особи, та підрозділами/структурними одини­цями (без прав юридичної особи) іноземних господарських органі­зацій, що мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані у встановленому законом порядку;

• спеціальний режим господарської діяльності, пов'язаний із спеціальним правовим регулюванням та відповідно:

а) встанов­ленням низки заборон, обмежень щодо кола суб'єктів ЗЕД, видів господарської діяльності, порядку її здійснення з метою забезпе­чення інтересів національної економіки та національного товаро­виробника;

б) створенням системи спеціальних органів, що здійс­нюють державне регулювання у сфері ЗЕД (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням певних функцій щодо регулювання ЗЕД на Міністерство економі­ки та з питань економічної інтеграції України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України та інші органи; в) за­стосуванням специфічних засобів державного регулювання, в т. ч.: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, дер­жавної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), контролю за здісненням ЗЕД, можливістю застосування специфіч­них санкцій за порушення правил здійснення ЗЕД (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінгових за­ходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

При вивчення теми необхідно звернутися до:

Конституції України (зокрема, положення щодо визначення виключно законами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовніш­ньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.

Господарського кодексу України від 16 січня 2003 p., який містить Розділ УІІ «Зовнішньоекономічна діяльність», що складається з двох глав, перша з яких (гл. 37 «Загальні положення») містить 13 статей, які визначають: поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності (ст. 377), коло суб'єктів цієї діяльності (ст. 378), види ЗЕД та зовнішньоекономічних операцій (ст. 379), основні засади державного регулювання ЗЕД (ст. 380), ліцензування та квотування ЗЕД (ст. 381), вимоги до зовнішньоекономічних договорів/контрак­тів (ст. 382), включаючи їх державну реєстрацію (ст. 383), основні засади/принципи митного регулювання ЗЕД (ст. 384), оподаткуван­ня ЗЕД (ст. 385), валютного регулювання (статті 386-387), кредиту­вання ЗЕД (ст. 388), форми державного захисту прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 389). Гл. 38 «Іноземні інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого різновиду зовнішньоекономічної діяльності, як іно­земне інвестування (передбачає внесення в об'єкти інвестування на території України інвестицій іноземними інвесторами); (правовий режим іноземного інвестування розглядатиметься в наступній темі). Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну дія­льність» (Закон «Про ЗЕД») - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; скла­дається із 39 статей, в яких містяться положення щодо: визначення термінів (ст. 1), принципів ЗЕД (ст. 2), кола суб'єктів ЗЕД (ст. 3), видів ЗЕД (ст. 4), порядку набуття статусу суб'єкта ЗЕД (ст. 5), щодо сторін, змісту, форми, видів, державної реєстрації зовніш­ньоекономічних договорів/контрактів (ст. 6), основних засад регу­лювання ЗЕД, форм участі в цьому держави в особі її органів, на­прямів регулювання, в т. ч. митного, податкового, валютного тощо (статті 7-23), спеціальних правових режимів ЗЕД (статті 24—25), економічних відносин України з іншими державами та міжнарод­ними організаціями (статті 26-27), захисту інтересів держави та суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення (статті 28-31), відповідаль­ності у сфері ЗЕД (статті 32-37), порядку розгляду спорів у сфері ЗЕД (статті 38-39).

Законів, що визначають умови дії міжнародних договорів в Ук­раїні (від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на тери­торії України» та від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про ратифікацію міжнародних догово­рів за участю України - двосторонніх, багатосторонніх (в т. ч. укладених між країнами - учасницями міжнародних організацій економічного спрямування: Закон України від 20.09.2001 р. «Про ратифікацію Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про Правила визначення країни походження товарів»), уні­версальних (Закон України від 16.03.2000 р. «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між дер­жавами та іноземними особами»; Закон України від 10.01.2002 р. «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу лега­лізації іноземних офіційних документів»).Закону України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерцій­ний арбітраж:», який визначає правовий статус цього юрисдикційного органу, що вирішує спори між українськими та іноземними суб'єк­тами господарювання за умови наявності відповідної домовленості між ними. Закон України від 02.12.1997 р. «Про торгово-промислові па­лати в Україні» визначає правове становище цих організацій, в т. ч. повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяльності: здійснювати у передбачених законом випадках декларування зов­нішньоторговельних вантажів; проводити на замовлення українсь­ких та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кіль­кості, комплектності товарів (у т. ч. експортних та імпортних) і визначати їх вартість; організовувати міжнародні виставки, націо­нальні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, за­безпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні, за її межами та ін. Законів що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 7.11.1994 р. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних до­говорів (контрактів) в Україні»; від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» (в редакції Закону від 04.10.2001 p.); від 23.12.1998 р. «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності»; від 14 серпня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»; від 7 вересня 1999 р. «Про концесії» та від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво автомобільних доріг» і ін.

Необхідно пам’ятати, що відповідно до ст. Закону «Про ЗЕД», суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають партійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консор­ціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднан­ня, організації та ін.), в т. ч. юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким ци­вільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності респуб­лік Союзу РСР, іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, від­ділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської дія­льності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнахо­дження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України;

- Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які бе­руть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші дер­жави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з встановленими законом принципами здійсненні ЗЕД.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, згідно із ч. 1 ст. 379, можуть здійснювати будь-які види ЗЕД і зовнішньоеконо­мічних операцій, якщо інше не встановлено законом. Відкритий перелік видів ЗЕД, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльно­сті, міститься в ст. 4 Закону «Про ЗЕД».

До видів зовнішньоеко­номічної діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консу­льтаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і ви­ключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господар­ської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерцій­ній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними папера­ми у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарсь­кої діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльно­сті зазначених установ на території України у випадках, передба­чених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між вітчизняними суб'єк­тами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних під­приємств різних видів і форм, проведення спільних господарсь­ких операцій та спільне володіння майном як на території Украї­ни, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та ін­ших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побу­дована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валют­них аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютно­му ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з інозем­ними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Щодо посередницьких операцій, при здійсненні яких право вла­сності на товар не переходить до посередника (на підставі комі­сійних, агентських договорів, договорів доручення та ін.), в ст. 4 Закону «Про ЗЕД» міститься спеціальне положення: подібні опе­рації здійснюються суб'єктами ЗЕД без обмежень.

Законами України можуть встановлюватися обмеження/забо­рони і щодо певних методів імпортування товарів в Україну. Це стосується так званого демпінгу/демпінгового імпорту та субси­дованого імпорту.

Державне регулювання ЗЕД - це особливий порядок регулювання зо­внішньоекономічної діяльності, що виражається в комплексі взає­мопов'язаних між собою економіко-правових заходів (стимулюю­чих та обмежуючих), спрямованих на досягнення цілей такої дія­льності згідно із визначеними законодавцем принципами.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені та кон­кретизовані в ст. 2 Закону «Про ЗЕД».

Усі учасники зовнішньоекономічної діяльності при її здійснен­ні повинні дотримуватися таких принципів:

• суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД;

• свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

• юридичної рівності і недискримінації;

• верховенства закону;

• врахування та захисту інтересів суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності;

• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вве­зенні та вивезенні товарів.

Законодавство про ЗЕД, визначаючи цілі регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст. 7 Закону «Про ЗЕД»), пе­редбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей:

1) стимулюючих;

2) обмежувальних.

Одним із засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємців є ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій.

Згідно із ст. 381 ГК України Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.

Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.

З метою формування раціональної структури експорту деяких видів товару і захисту внутрішнього ринку відповідно до ст. 16 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.95 р. встановлено режим ліцензування і квотування.

В Україні діють шість видів експортних (імпортних) ліцензій:

• ліцензія генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

• ліцензія разова (індивідуальна) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

• ліцензія відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) визначенням його загального обсягу;

• ліцензія антидемпінгова – належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

• ліцензія компенсаційна – належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів;

• ліцензія спеціальна – належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Квотування здійснюється шляхом установлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

В Україні діють шість видів квот (контингентів). Це:

• квоти (контингенти) глобальні – квоти, що встановлюються по товару (товарах) без визначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

• квоти (контингенти) групові – квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

• квоти (контингенти) індивідуальні – квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

• квоти антидемпінгові – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

• квоти компенсаційні – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних
та/або вартісних одиницях виміру;

• квоти спеціальні – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку і який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квоти.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України,

Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Забороняється одночасне встановлення до одних і тих самих товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених законодавством України, та режиму попередніх імпортних депозитів відповідно до ст. 19 Закону.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених згідно з формою, яка затверджується і публікується Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Варто звернути увагу на те, що до числа засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що постійно застосовуються державою, належать митно-тарифні засоби, тобто стягування мита (митний тариф, інші податки на імпорт і експорт), а також квотування, ліцензування та застосування інших, нетарифних засобів.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на основі зовнішньоекономічних договорів.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є:

- особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчиз­няний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент;

- особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов'язковість врахування типових платіжних умов та типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міні­стрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних догово­рів ([контрактів) і типові форми захисних застережень до зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розра­хунки в іноземній валюті»); при укладенні договорів на реалі­зацію товарів (купівлі-продажу, поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГК та Указу Президента Украї­ни від 04.04.1994 р. № 567 «Про застосування Міжнародних пра­вил інтерпретації комерційних термінів»;

- спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується: 1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються пра­вом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону «Про ЗЕД»); 2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого по­годження не було - береться до уваги право місця проведення та­кого приймання);

Слід розуміти, що за відсутності погодження між сторонами стосовно права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

• продавцем – у договорі купівлі-продажу;

• наймодавцем – у договорі майнового найму;

• ліцензіатом – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

• охоронцем – у договорі зберігання;

• комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації);

• довірителем – у договорі доручення;

• перевізником – у договорі перевезення;

• експедитором – у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

• страхувачем – у договорі страхування;

• кредитором – у договорі кредитування;

• дарувальником – у договорі дарування;

• поручителем – у договорі поруки;

• заставником – у договорі застави.

- спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило — письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного догово­ру/контракту (в т. ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визнача­ється законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічно­го договору визначаються ГК (ст. 382), Законом «Про ЗЕД» (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань єв­ропейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201;

- обов’язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з мета­лоломом»; Наказ Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. № 136 «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»; Положення про порядок реєстрації дого­ворів, які передбачають виконання резидентами боргових зобо­в'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кре­дитами, позиками в іноземній валюті: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602);

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) рекомендовано певну структуру контракту з визначенням змісту кожного розділу, а саме:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення;

2. Преамбула;

3. Предмет договору (контракту);

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг);

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту);

7. Умови платежів;

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг);

9. Упаковка та маркування;

10. Форс-мажорні обставини;

11. Санкції та рекламації;

12. Урегулювання спорів у судовому порядку;

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у контракті можуть визначатися і додаткові умови, зокрема про страхування, гарантії якості, різного роду захисні застереження, забезпечення виконання зобов’язань (крім штрафних санкцій), можливість та порядок внесення змін і доповнень до контракту тощо. Так, Кабінет Міністрів і Нацбанк України рекомендують суб’єктам ЗЕД застосовувати під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типове застереження про те, що будь-яка претензія, позов чи інша правова вимога не можуть бути пред’явлені до держави Україна та держави іноземної сторони чи до окремих їх органів за невиконання або неналежне виконання контрактів.

Слід звернути увагу на те, що національне законодавство, що визначає правовий режим іно­земного інвестування, базується на загальних нормативних актах господарського законодавства, в т. ч. відповідних положеннях Кон­ституції України (щодо забезпечення державою соціальної орієнта­ції економіки України і гарантування захисту прав усіх суб'єктів, вт. ч. права власності - ч. 4 ст. 13, права приватної власності - ст. 41, права громадян на підприємницьку діяльність - ст. 42 та ін.).

Спеціальне правове регулювання забезпечується низкою нор­мативно-правових актів (або спеціальних положень загальних ак­тів господарського законодавства).

Варто знати, що іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відпо­відно до законодавства України з метою отримання прибутку (п. 2 ст. 1 Закону).

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національ­ним банком України;

- валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного ін­вестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (до­ходи), б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України при­дбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України, в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів;

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- цінних паперів, ціна яких виражена у конвертованій валюті;

- корпоративних прав щодо юридичної особи, створеної від­повідно до законодавства України або законодавства інших країн, виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вар­тість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процеду­рами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичая­ми, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включа­ючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресур­сів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (про­цедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно до законодавства України. Проте деякі види майна, згідно із законодавством України, не можуть належати іноземним інвесторам на праві власності і відпо­відно - використовуватися ними під час інвестування на території нашої держави.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку включені:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, що придбані громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна техніка, ракетно-космічні об'єкти;

2) вибухові речовини й засоби вибуху; всі детектори ракетно­го палива, а також спеціальні матеріали та обладнання його ви­робництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних за призначенням лікаря);

5) протиградні установки;

6) державні еталони фізичних величин;

7) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосову­ються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револь­верів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Набуття іноземними інвестиціями спеціального режиму і від­повідно - отримання іноземним інвестором передбачених законом гарантій обумовлюється державною реєстрацією інвестицій. Така реєстрація здійснюється згідно із ГК України (ст. 395), Законом України «Про режим іноземного інвестування» (ст. 13), у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928 «Про затвердження Положення про порядок держав­ної реєстрації іноземних інвестицій».

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної реєстрації) після їх фактичного внесення.

Для іноземних інвесторів на території України відповідно до ст. 7 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» можуть за­проваджуватися такі правові режими для іноземних суб'єктів гос­подарської діяльності:

- національний режим є загальним правилом (якщо інший пра­вовий режим не встановлено відповідно до закону) і передбачає наявність у іноземних суб'єктів господарювання такого ж обсягу прав та обов'язків, як і у вітчизняних суб'єктів господарської дія­льності (резидентів); цей режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів, пов'язаної з їх інве­стиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

- режим найбільшого сприяння, відповідно до якого іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму; режим найбільшо­го сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам госпо­дарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується зазвичай у сфері зовнішньої торгівлі;

- спеціальний режим, який застосовується до територій спеці­альних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціально­го режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

Спеціальними законами можуть встановлюватися певні обме­ження для іноземних інвесторів. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування», страхова діяльність в Україні може здійснюватися виключно страховиками - резидентами України. Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» (стат­ті 21-22) створення на території України комерційного банку за істотної (понад 10% статутного капіталу) участі іноземного інвес­тора здійснюється в дозвільному порядку.

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК Укра­їни (ч. 1 ст. 401), ВЕЗ - це частина території України, на якій вста­новлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, подат­кових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчиз­няних та іноземних інвесторів.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

• територіальна обмеженість ВЕЗ;

• строковість ВЕЗ;

• юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну ВЕЗ;

• мета створення ВЕЗ — досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

• спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасни­ками господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спе­ціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

• спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може включати пільгові митні, податко­ві, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

• здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види ВЕЗ. Проте в актах законодавства про режим ВЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифі­кації. Так, в ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік ВЕЗ (відповідно до цієї статті на території України можуть створюва­тися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним ти­пам згаданих ВЕЗ).

Необхідно звернути увагу, що згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 берез­ня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (віль­них) економічних зон в Україні», ВЕЗ можуть бути таких типів:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де то­вари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстрочен­ням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо дороб­ки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де роз­вивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на пе­реробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні ВЕЗ нале­жить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славу­тич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундамен­тальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологіч­них, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (напри­клад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, опто­електроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповід­но до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»);

туристсько-рекреаційні зони - ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збере­ження, а також активізації підприємницької діяльності (в т. ч. із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристич­ного бізнесу (наприклад, ВЕЗ, створена Законом Україном від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»);

банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запрова­джується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нере­зидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслу-говують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюєть­ся за межами України; в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить ши­роко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік та­ких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кор­донах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулю­ються Положенням про прикордонний режим, затвердженим По­становою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»).

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ ін­ших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економі­кою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім рин­ком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «За­карпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передба­чає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємни­цької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвести­ційного проекту, Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській облас­ті» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний ре­жим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більш як на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктизації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менш як 250 тисячам доларів США, а також прибутку діючого під­приємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менш як 250 тисячам доларів США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фон­ду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою опо­даткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвес­тиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно із законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау. За оцінкою О. М. Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, при­таманні усі характерні ознаки ВЕЗ і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів ВЕЗ.

Необхідно запам’ятати, що спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Мініс­трів України або місцевих Рад народних депутатів України та міс­цевої державної адміністрації. В такому ж порядку відбуваються зміни статусу і території ВЕЗ. Слід, проте, зазначити, що певні ВЕЗ («Донецьк», «Азов», «Порт Крим», «Закарпаття», Славутич», «Ми­колаїв», «Порто-франко») створювалися не законом, а на підставі указів Президента в період дії Перехідних положень Конституції України. Пізніше були прийняті відповідні закони про ці ВЕЗ, хоча до цього часу одна ВЕЗ («Інтерпорт Ковель») діє на підставі Указу Президента за відсутності відповідного закону.

У Загальному законі встановлюються певні вимоги до доку­ментів про створення ВЕЗ щодо їх складу та змісту. Ці документи повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення ВЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відпо­відних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення ВЕЗ за ініціативою Пре­зидента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про статус та систему управління, офіцій­ну назву ВЕЗ;

в) точний опис кордонів ВЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвит­ку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та мож­ливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку еко­номічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специ­фічних умов створення ВЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному ета­пі створення і розвитку ВЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворен­ня, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

д) проект Закону про створення конкретної ВЕЗ.

Процес створення ВЕЗ не обмежується прийняттям спеціаль­ного закону про конкретну ВЕЗ. Для забезпечення функціонування ВЕЗ необхідно:

• створити органи управління ВЕЗ;

• здійснити облаштування митної інфраструктури, огороджен­ня спеціальної митної зони та затвердити акт прийому-передачі в експлуатацію Держмитслужбою об'єктів митної інфраструктури відповідно до встановленого порядку (наказ Державної митної служби України від 19 жовтня 2000 р. № 579 «Про затвердження Порядку прийняття на територіях спеціальних (вільних) економіч­них зон, на яких запроваджується режим спеціальної митної зо­ни») у разі запровадження на території ВЕЗ спеціальної митної зо­ни (спеціального митного режиму).

ВЕЗ вважається створеною за умови прийняття відповідного закону та організаційного забезпечення функціонування ВЕЗ. Ліквідація ВЕЗ відбувається у разі:

• закінчення встановленого законом строку її функціонування (строку, на який вона була створена; можливо й подовження стро­ку функціонування ВЕЗ на підставі відповідного закону);

• дострокової ліквідації ВЕЗ Верховною Радою України на під­ставі подання Президента України чи Кабінету Міністрів України.

У разі ліквідації ВЕЗ держава, відповідно до законодавства Ук­раїни, гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів ВЕЗ. Спори, що виникають у зв'язку з лік­відацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом госпо­дарського розвитку і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в судових та ар­бітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

Загальний Закон та ГК України не містять положень про мож­ливість реорганізації ВЕЗ (зокрема, у формі зміни типу ВЕЗ, тобто перетворення ВЕЗ одного типу на ВЕЗ іншого типу), проте таку можливість законодавець не виключає, не встановивши відповід­ної заборони. Подібне перетворення ВЕЗ має відбуватися на під­ставі спеціального закону.

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка проявляється в тому, що: (а) структура, функції та повноваження органів управління ВЕЗ визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості праців­ників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економіч­ної зони; (б) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території ВЕЗ з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її ство­рення; (в) до системи органів управління ВЕЗ входить спеціально створений орган господарського розвитку та управління конкрет­ної ВЕЗ; в окремих ВЕЗ створюється рада з питань вільної еконо­мічної зони; г) державне регулювання діяльності спеціальної (ві­льної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додер­жанням вимог законодавства України - як загального для всіх суб'єктів господарювання, так і спеціального - щодо конкретної ВЕЗ; (д) орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ є самостійними у здійсненні своєї дія­льності стосовно органів державного управління України, за виня­тками, передбаченими законодавчими актами України. Органи управління, що діють у ВЕЗ, та їх повноваження:

а) місцева Рада народних депутатів (правовий статус визнача­ється Конституцією України та Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»): приймає/погод­жує рішення, пов'язані зі створенням ВЕЗ, змінами в її статусі, та вносить до відповідних органів пропозиції з цих питань; надає згоду на створення ВЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

б) місцева державна адміністрація (правовий статус визнача­ється Конституцією України та Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»): вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення ВЕЗ, зміни статусу та території ВЕЗ.

До повноважень місцевих рад та місцевих державних адмініст­рацій як органів управління ВЕЗ відповідно до Загального закону (ст. 10) належать:

• вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами господарської діяльності та профспілковими органами ВЕЗ питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які прожива­ють на території відповідної ВЕЗ;

• укладення з органом господарського розвитку та керівництва ВЕЗ Генеральної угоди про передачу йому в користування земель­них ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на території ВЕЗ, та природних ресурсів місцевого значення.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адмініст­рації, на території яких розташована ВЕЗ, здійснюють свої повно­важення на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше.

Крім того, зазначені органи можуть мати додаткові повнова­ження, відповідно до спеціального закону про конкретну ВЕЗ, зок­рема: затвердження стратегічних та поточних програм розвитку ВЕЗ; утворення, ліквідація та реорганізація органу господарського розвитку та керівництва ВЕЗ; організація підготовки кадрів; за­твердження порядку реєстрації ВЕЗ; розгляд і затвердження інвес­тиційних проектів, що реалізуються на території ВЕЗ; укладення договору (контракту) щодо умов реалізації інвестиційного проекту з суб'єктами ВЕЗ та ін.

в) орган господарського розвитку і управління ВЕЗ: створюєть­ся з метою забезпечення умов функціонування ВЕЗ за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності, що функціонують на території ВЕЗ. Функції цьо­го органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ через зазначення такого суб'єкта в спеціальному законі про конкретну ВЕЗ або шляхом делегування законом функ­цій щодо визначення подібного суб'єкта. Організаційно-правовою формою органу господарського розвитку та управління ВЕЗ, що найчастіше використовується на практиці, є господарське товарист­во (закрите акціонерне товариство - у ВЕЗ «Донецьк», «Курортополіс Трускавець», товариство з обмеженою відповідальністю - у ВЕЗ «Азов», «Порт Крим»), а у ВЕЗ «Сиваш» - державна компанія.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адмініст­рації, на території яких розташована ВЕЗ, можуть мати своїх пред­ставників у керівництві органу господарського розвитку і управ­ління ВЕЗ.

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління ВЕЗ визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

До компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ належить:

- забезпечення загальних умов функціонування ВЕЗ;

- визначення перспективних напрямів розвитку ВЕЗ;

- експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енер­гопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

- розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами ВЕЗ;

- організація міжнародних торгів з метою розміщення на тери­торії ВЕЗ нових виробництв;

- упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльно­сті ВЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструкту­ри та передача їм у користування природних ресурсів;

- видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності ВЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єк­тів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у ВЕЗ.

Спеціальним законом про створення конкретної ВЕЗ можуть передбачатися й інші повноваження органу господарського розвитку та управління ВЕЗ, у т. ч.: організація облаштування території ВЕЗ; організація та контроль за будівництвом об'єктів виробничої і невиробничої інфраструктури ВЕЗ; укладення договорів на вико­нання підрядних робіт щодо облаштування території ВЕЗ, будів­ництва об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, роз­витку мережі комунікацій; на експлуатацію об'єктів інфраструктури; складання та подання статистичної звітності про функціонування ВЕЗ відповідно до законодавства; участь у розробці та реалізації інвестиційних проектів та ін.

Виконавчим директором органу господарського розвитку спе­ціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом.

г) Рада з питань вільної економічної зони: не є обов'язковим органом управління ВЕЗ, як вищезазначені органи (місцева рада, місцева державна адміністрація та орган господарського розвитку та управління ВЕЗ); створюється відповідно до спеціального зако­ну про конкретну ВЕЗ (наприклад, в АР Крим, Донецькій області, у ВЕЗ «Інтерпорт Ковель») відповідно до рішення державної адмі­ністрації, а в АР Крим - Радою міністрів цієї Республіки. До кола повноважень цієї Ради відповідно до спеціального закону можуть входити вирішення таких питань: затвердження та забезпечення реалізації стратегічних і поточних програм розвитку ВЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів; проведення міжнародних тендерів для відбору інвестиційних проектів та їх учасників; роз­робки та здійснення організаційних заходів щодо забезпечення за­лучення фінансових ресурсів; організація підготовки та перепідго­товки кадрів у ВЕЗ, залучення іноземних працівників; розгляд у досудовому порядку спорів між суб'єктами ВЕЗ та органом госпо­дарського розвитку ВЕЗ та/або органом місцевого самоврядування.