Системний підхід до аналізу природного довкілля

Зміст роботи вихователя з формування в дітей дошкіль­ного віку знань про природу і людину як основи екологічної культури передбачає організацію процесу екологічного ви­ховання з позицій комплексності, системності й наступності. За цих умов можна виділити суттєві конструктивні напря­ми, характерні саме для такого навчання дітей.

Перший - чітке окреслення системи знань і методики їх формування в дітей різних вікових груп.

Другий - формування розуміння залежностей між склад­никами єдиної системи "природа - людина - природа" та відповідного оволодіння практичними вміннями і навичка­ми оперувати ними в процесі взаємодії з довкіллям.

Третій - віддзеркалює різноманітність організації видів діяльності дітей, добір засобів конкретизації й закріплення екологічних знань, їхнє перенесення в елементи суджень вихованців.

Зміст екологічних знань доцільно розглядати з позицій системного підходу, що дозволяє глибше розкрити основні компоненти, визначити поетапність роботи вихователя, її початкові й прикінцеві ланки.

Для формування навичок аналізу й побудови аргумен­тованої системи доказів на захист чи заперечення висуну­того припущення щодо значення того чи того екологічного фактора дітям пропонують орієнтовну схему, яка вбирає в себе запитання, нескладні завдання та формулювання висновків на з'ясування причинно-наслідкових, послідовних і часових зв'язків, що існують між живою і неживою при­родою, джерела їх виникнення та практичні дії, прийоми усунення чи застереження. При цьому основними методами в роботі вихователя будуть досліди, спостереження, праця, поетапна фіксація результатів, дидактичні ігри, технічні засоби навчання.

У системі прийомів найвикористовуванішими будуть показ і пояснення, порівняння й зіставлення, створення проблемних і пошукових ситуацій, активізація знань і досвіду дітей, оцінювання, аналізування. їх реалізацію вмож­ливлюють такі організаційні форми педагогічного процесу: заняття, екскурсії, пошуково-дослідницька, трудова діяльність і цільові прогулянки.

Градацію основних завдань доцільно здійснювати за такою схемою:

— завдання на пізнання з опертям на попередньо сфор­мовані уявлення;

— перелік характерних ознак, які підлягають обстежен­ню й аргументуванню;

— способи виявлення ознак за умови невтручання у їх перебіг у природному середовищі та штучно створених умовах;

— конкретні проби у формі дослідів на виявлення ха­рактерних ознак того чи того фактора;

— способи його інтегрування в перебіг явищ у живій і неживій природі;

— висновки, де синтезовані попередньо набуті й щойно сформовані уявлення у формі узагальнювальних і науково-достовірних понять.

Такі завдання створюють пошукову ситуацію, у процесі розв'язання якої в дітей формуються практичні вміння і навички науково-природничого аналізу явищ, факторів; формуються й зміцнюються поняття. Система проблемних запитань, яку пропонує педагог до кожного досліду, дозво­ляє створити оптимальні умови для розвитку активності дітей, спонукаючи їх до самостійності й творчості.

Проблемні запитання - один із найпоширеніших і най­доступніших для вихованців засобів, що спонукають до пізнання довкілля, стимулюють розвиток продуктивного мислення шляхом розв'язання завдань, поставлених проб­лем і дають новий пізнавальний результат. їх доцільно ви­користовувати в усіх описаних вище організаційних фор­мах. Відповіді дітей у таких випадках будуть важелем для зворотного зв'язку між новими і попередньо засвоєними знаннями. Окрім того, вихователь має змогу на підсумко­вих заняттях чітко встановити проблеми, труднощі, вдало спланувати перспективу для подальшої роботи.

Тому необхідно використовувати методи порівняння, аналізу-синтезу, узагальнення, конкретизації, індуктивно-дедуктивних доведень, і, нарешті, проблемні. Ними найефективніше стимулювати допитливість дітей, спонукаючи до практич­ного пошуку відповіді, осмислення причинних зв'язків та залежностей.

Водночас варто вчити малюків обґрунтовувати свої судження, висловлені припущення, підводити до самостій­них висновків. Тут доцільно використовувати такі прийо­ми, як подача варіативності ознак тих самих об'єктів, явищ для порівняння й зіставлення нових характеристик з уже відомими; поєднання художнього опису об'єктів та явищ природи з оглядом їх реальних рис шляхом безпосеред­нього сприймання.

Мета використання проблемних ситуацій - вироблення навичок узагальнення. Повторюваність певної сукупності властивостей у факторах неживої природи, її явищах вка­зує на наявність істотних зв'язків між ними. Висновок здійснюється під час порівняння, коли виділяється узагаль­нене вміння для всіх екологічних факторів.

Однак, щоб порівнювати, дитина повинна оперувати конкретними знаннями про екологічні фактори, знати їхні ознаки, властивості. Тому варто надати такій роботі систе­матичного характеру, врахувати вікові й індивідуальні особливості, рівень розвитку кожної особистості. Описані методи і технологія впровадження в педагогічний процес доводять стимулювальний вплив методів не лише на про­цеси оволодіння дітьми фактологічними матеріалами згід­но з нині чинними програмами, а й те, що ці методи спри­яють розвиткові творчого мислення вихованців, умінь самостійно оперувати фактами під час узагальнень у вис­ловлюваннях та доказовості.