Укр. культ. на поч. ХХ ст. і в роки національно-деократичної революції 1917-1921 рр

Освіта. На Україні рівень письменності населення був нижчим середнього для всієї Європейської частини Російської імперії показника - 30%. На всій території Укр. не було жодного вищого навчального закладу з укр. мовою викладання. Подібна політика царизму щодо укр. мови переслідувала далекосяжні цілі - душити розвиток укр. прогресивної культ. в самому зародку. В роки революції 1905-1907 рр. студенти Київського, Одеського, Харківського університетів домагалися запровадження лекційних курсів і практичних занять з історії Укр., укр. мови і літератури. Однак читання таких курсів велося рос. мовою.

Наука і техніка. Чимало відомих вчених через політичні утиски та поліцейські переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. І. Мечников, який тривалий час працював в одеському Новоросійському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію при славнозвісному Пастерівському науково-дослідному інституті. Технічні відкриття на Україні також утверджувалися у боротьбі проти консервативних сил, які недооцінювали могутні потенції вітчизняної інженерної думки. Технічному прогресу металургії присвятив все свідоме життя талановитий інженер і вчений М. К. Курако.

Література. Наприкінці XIX ст., з виходом пролетаріату на передній край визвольної боротьби трудящих, посилилась і його роль у літературно-творчому процесі. Фактом великого суспільного значення став прихід у літературу письменників-робітників. На революційно-демократичних засадах ґрунтувалася поетична творчість О. І. Олеся (Кандиби). З 1907 по 1917 р. Олесю вдалося видати чотири збірки своїх поетичних творів. М. Чернявський, оспівуючи червоні прапори як символи визволення мас від гноблення та експлуатації, водночас застерігає від того, щоб не перетворити їх у символи розгнузданої сваволі Першим в укр. поезії Чернявський у ряді своїх віршів засуджує будь-яку війну як засіб розв'язання міжнародних конфліктів. Беручи активну участь у визвольному русі, українські письменники-демократи в своїх творах намагалися розкрити активну участь робітників у боротьбі за соціальне визволення всіх трудящих, обстоювали думку про необхідність ліквідації жорстокого експлуататорського ладу.

Театр., муз., обр. мис. Основоположники укр. професіонального театру, його корифеї - М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька - були митцями-громадянами, які вбачали в театральній сцені трибуну соціального, національного, естетичного і етичного виховання має. 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший на Україні стаціонарний український театр. Порівняно з іншими театрами Києва стаціонарний український театр встановив найдешевші ціни на квитки, організовував виїзні вистави у селах і швидко зажив слави театру «для мужиків і плебсу». Катеринославський аматор - кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка». Тим самим було започатковано історію укр. художнього кінематографа. Відгукуючись на піднесення визвольної боротьби трудящих мас, М.В.Лисенко в період революції 1905-1907 рр. створив величезної ідейно-художньої сили хор-гімн «Вічний революціонер» на слова Ї. Я. Франка. Лисенко все життя мріяв про те, щоб обдарована молодь з народу дістала можливість здобути спеціальну вищу музичну освіту. 1904 р. він заснував у Києві музично-драматичну школу і керував нею до самої смерті. Школа готувала диригентів, хормейстерів, виконавців гри на народних українських інструментах, співаків, режисерів, акторів.