Характеристика методів корекції девіантної поведінки

Власне важковиховуваними, девіантними є діти, що характеризуються соціально- дезадаптовваною поведінкою з психічними порушеннями. Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина – це "морально-дефективна".

матеріальні потреби дуже часто переважають над духовними..

переважають утилітарні інтереси (.

спотворена, сильна й перекручена потреба до свободи й самостійності.

недостатньо розвинута потреба в пізнанні навколишнього світу.

Більшість з них відстає у навчанні, погано володіє методами діяльності.

Притаманні негативні риси характеру: брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неурівноваженість.

Тому, психолог перш за все повинен провести психологічне дослідження і визначити дітей, схильних до девіантної поведінки.. Підхід до вивчення проблемної дитини повинен бути цілісним та структурним, тобто, передбачаючим вивчення всіх можливих відхилень як у особистісному, так і розумовому розвитку. Слід надати належної уваги вивченню ціннісної орієнтації, навчальних здібностей, характеру, самооцінки та рівня домагань. Проводити вивчення особистості можна шляхом спостереження, вивчення відгуків педагогів та безпосереднього вивчення психологічних властивостей шляхом діагностики.

Важливим кроком є раннє визначення девіантності та її причин. Необхідно знати індикатори девіантної поведінки, до яких у молодшому шкільному віці відносять:

- низьку пізнавальну активність + особистісну незрілість у дисонансі з вимогами до соціального статусу школяра;

- ейфоричний настрій + розгальмованість;

- підвищене прагнення до гострих відчуттів;

- інтерес до ситуацій, які включають агресію, жорстокість;

- немотивовані зміни поведінки;

- негативне ставлення до навчання;

- втечі з дому як протест проти покарання;

- прогалини у знаннях, виявлені на момент завершення навчання у початковій школі.

Результатом такої роботи повинно стати складання психолого-педагогічного портрету учня, відповідно до якого розробляються на надаються рекомендації батькам, планується корекційно-розвиваюча та освітньо-профілактична робота психолога навчального закладу.

У профілактиці формування девіантної поведінки психолог повинен проводити освітньо-профілактичну роботу з батьками. На чому слід акцентувати увагу у цій роботі?

Відхилення емоційного розвитку дитини частіше за все викликаються двома найбільш розповсюдженими правилами педагогіки сімейного виховання: гіпер і гіпоопіка. Такий термін як гіперопіка (не знаю, чи правильно переклав на українську, якось дуже схоже на опік). Один психоаналітик дуже наполягав, що це є зло, яке виробляє у дитини безпомічність та непристосованість до життя. Ну що ж, твердження очевидне. Деякі психологи (щоб не казати про всіх) роблять висновок, що, якщо дитина щось має, вона не захоче робити це сама.

Нв взаємини батьків і дітей впливають і стилі виховання:

Виховання за типом Попелюшки, тобто в обстановці емоційного знехтування, байдужості, холодності. Дитина відчуває, що батько або мати її не люблять, вважають за тягар, хоча стороннім може здаватися, що батьки достатньо уважні і добрі до неї. “Немає нічого гірше удаваності доброти, - писав Л. Толстой, - удаваність доброти відштовхує більше, ніж відверта злість”. Дитина переживає особливо сильно, якщо когось іншого з членів сім'ї люблять більше. Така ситуація сприяє появі неврозів, надмірної чутливості до негод або озлобленості дітей.
" Жорстке виховання” - за найменшу провину дитину суворо карають, і вона зростає в постійному страху. К.Д. Ушинський вказував, що страх - величезне джерело пороків (жорстокість, озлобленість, пристосовництво, догідництво виникають на основі страху).
Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності - змалку дитині навіюється думка, що вона обов'язково повинна виправдати численні честолюбні надії батьків, або ж на неї покладаються недитячі непосильні турботи. У результаті в таких дітей з'являються нав'язливі страхи, постійна тривога за добробут свій і близьких. Неправильне виховання спотворює характер дитини, прирікає її на невротичні зриви, на важкі взаємовідносини з оточуючими.

Отже, аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що сімейні стосунки - сильний специфічний виховний фактор, а тому з метою профілактики формування адитивної поведінки у дітей слід особливу увагу приділяти освітньо-профілактичній роботі з батьками..

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які спричиняють прояви девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості в суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію роботи вчителя з девіантами, спрямовану на:

- розхитування і руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;

- розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно-спрямованих угрупованнях;

- навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;

- розвиток інтересу і здатності до творчості.

Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій:

- виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);

- компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);

- стимулюючу (активізація позитивної суспільно-корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);

- коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, поведінки);

- регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю) На думку психологів, методика виправлення «важких» школярів органічно пов’язана із загальною методикою виховання. Подолання важковиховуваності і є сукупність методів виховання, самовиховання і перевиховання, які забезпечують усунення негативного і поглиблений розвиток позитивного в особовій системі дитини. Методи виправлення особи одночасно впливають на свідомість, відчуття, поведінку, на розвиток особистості в цілому. Окремі методи подолання важковиховуваності без взаємодії один з одним можуть виступати як засіб корекції поведінки, комплексне ж їх застосування робить ці методи засобом перебудови особової системи школярів.

Як свідчать зібрані факти, найчастіше відхилення у поведінці зумовлені комплексними причинами, проявляються як комплексне явище і вимагають комплексного підходу до їх усунення. Тому корекція девіантної поведінки повинна бути системною та здійснюватися постійно як довготривала цільова програма.

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділяти увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться насамперед про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини – «шкільного неврозу»); погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом);низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому тощо.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку – це лише прояв специфічних особливостей данного віку. Насправді ж, якщо вчасно не провести відповідну роботу по виявленню незначних відхилень у моральному розвитку, то в подальшому вони не тільки не зникнуть, а навпаки – нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших девіацій.

Ми погоджуємося із думкою видатних педагогів і психологів про те, що одним з найважливіших методів корекції девіантної поведінки є бесіда. Мета і зміст таких бесід – нейтралізувати й попередити недостойні вчинки учнів. Доцільно проводити такі бесіди із застосуванням ігрової діяльності. Самі заняття будуються так, щоб дитина без особливих зусиль, але послідовно і постійно оволодівала етичними знаннями й умінням застосувати їх у своєму житті і спілкуванні з оточуючими. Вікові особливості дітей вимагають, щоб такі заняття проводились у захоплюючій формі, були емоційними, методично й різноманітно побудовані, насичені прикладами і конкретними фактами.

Для успішного проведення бесіди багато значить психологічна підготовка до неї. Що і як готувати до бесіди, залежить від теми, яку вона розкриває.

Перш за все, характер бесіди повинен відповідати педагогічній меті і відносинам, що вже склалися між важким учнем і вчителем. Далі бесіда повинна проводитися у відповідній обстановці, краще всього в природній, наприклад по дорозі додому. Важковиховувані школярі взагалі люблять надавати послуги, хоча не завжди в цьому признаються навіть самим собі. З тим, кому допомагають, мимовільно стають відвертішими. Оформлення кабінету, випуск стінгазети – все це створює природну обстановку для розмови про життя, про себе.