Дайте характеристику поняттю «психологічний вік». Стабільні періоди та кризи

В психології розрізняють хронологічний вік - кількість прожитих людиною років від її народження, та психологічний вік - рівень розвитку психіки і світосприймання. Оскільки психічний розвиток є дискретним, то постає питан­ня розподілу онтогенезу людини на певні вікові відрізки - ство­рення вікової періодизації психічного розвитку.

Це питання є дуже давнім за своїм походжен­ням, так як перші спроби укладання періоди­зації життя людини за психологічними озна­ками були здійснені ще в періоді античності, коли психологія розвивалась у складі філософії. Впродовж становлення психології продовжува­лось розв'язання цієї проблеми, проте соціальні зміни та динаміка наукових парадигм породжу­вали появу нових критеріїв для розподілу онто­генетичного розвитку психіки людини.

На сучасному етапі наука в цьому питан­ні має справу з двома аспектами проблеми здійснення вікової періодизації психічного розвитку:

• різні критерії здійснення - різні науковці брали і тепер беруть до уваги альтернативні критерії (наприклад, показники фізичного зростання, соціальні зміни тощо; практикується й використання декількох критеріїв одночасно),

• вплив національних та етнічних особливостей країни на визначення вікових періодів - приміром, у США фігурує вік тінейджерів (з 13 по 19 років), в українській періодизації він охоплює частину підліткового та юнацького періодів; молодший шкільний вік починається з 6-річного періоду дитинства згідно вітчизняної вікової періодизації, в аме­риканській психології це лише частина періоду середнього дитинства.

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний характер, так як психічне життя конкретного інди­віда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості - у 40 років одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки. Тому в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка про складність, а то й неможливість визначення точних меж періодів психічного розвитку дорослих.

Л.С.Виготський розглядав динаміку переходів від одного віку до іншого, виокремлюючи при цьому стабільні і кризові стадії розвитку. Стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких зрушень та змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються протягом тривалого часу, зазвичай, непомітні для оточуючих. Вони поступово накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з'являються вікові новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду.

Л.С.Виготський розглядав як закон психічного розвитку чергування стабільних та кризових періодів, надаючи кризам великого значення. Кризи, на відміну від стабільних періодів, тривають недовго, у випадку сприятливого збігу обставин - кілька місяців, за несприятливого - до року і більше. Початок і кінець кризового періоду непомітні, межі його розмиті, нечіткі. Загострення відбувається у середині періоду. Оточуючі помічають зміни в поведінці, "важковиховуваність", як пише Л.С.Виготський.

Дитина виходить з-під контролю, а ті засоби педагогічного впливу, які раніше мали успіх, перестають діяти. З'являються специфічні симптоми кризи: афективні спалахи, капризи, гострі конфлікти з близькими. У школярів знижується працездатність, інтерес до занять, успішність, іноді виникають переживання, внутрішньо особистісні конфлікти.

Разом з тим, кожна дитина переживає кризові періоди. Індивідуальних відмінностей під час кризових періодів значно більше, ніж у стабільні періоди. Зміни відбуваються і у зовнішньому плані. Для того, щоб їх помітити, слід порівнювати дитину не з однолітками, які тяжко переживають кризу, а з нею самою - якою вона була раніше. Кожна дитина відчуває труднощі у спілкуванні з оточенням, у неї знижується темп у навчальній діяльності.

Але головні зміни у кризові періоди відбуваються у внутрішньому плані. Розвиток набуває негативного характеру. Дитина втрачає інтереси, які спрямовували її діяльність, відмовляється від попередніх цінностей і форм стосунків. Але поряд з втратами створюється і щось нове. Новоутворення, що виникають у бурхливий і нетривалий період, виявляються нестійкими і в наступний стабільний період трансформуються, поглинаються іншими новоутвореннями, розчиняються в них і таким чином відмирають.

Крім цього, у кризові періоди загострюються основні протиріччя: з одного боку, між зростаючими потребами дитини і її все ще обмеженими можливостями, з іншого - між новими потребами дитини і стосунками з дорослими, що склалися раніше.

Таким чином, на підставі вищевикладених міркувань Л.С.Виготський представив періодизацію психічного розвитку:

- криза новонародженості; - період немовляти (2 міс-1 рік);

- криза 1 року;

- раннє дитинство (1-3 роки);

- криза 3 років;

- дошкільний вік (3-7 років);

- криза 7 років;

- шкільний вік (7-13 років); - криза 13 років;

- пубертатний період (13-17 років); - криза 17 років.

Криза 7-9 років - це вік, коли дитина виходить із світу батьківської опіки і турботи, із батьківського дому у зовнішній світ стосунків та відносин. Дитина ніби виходить із атмосфери сімейних правил та порядків у інший світ, де існують свої правила та обов'язки співіснування.

Криза віку полягає у тому, що дитина переживає тест на становлення особистості. Всі ті якості, які дитина придбала протягом життя у сім'ї тепер зустрічаються із правилами життя у колективі, міжособистісними стосунками. Йде переоцінка цінностей, життя. Дитина переживає глибоку психологічну кризу та навантаження.

Втративши одні форми поведінки, вона ще не опанувала інші. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.

Враховуючи те, що тепер дитина ще має додаткове навантаження від занять у школі, розумову та емоційну напругу, криза може вплинути на формування особистості, якщо в цей період батьки не продемонструють підтримку, турботу, безмежну любов до дітей.