Закон непротиріччя. Закон виключеного третього. Закон достатньої підстави

1. Логічний закон — закон, який розкриває правильність будови й зв'язку думки.

Чотири закони правильного мислення:

1) закон тотожності;

2) закон непротиріччя;

3) закон виключеного третього;

4) закон достатньої підстави.

Усім названим логічним законам притаманні такі особливості:

1) закони логіки об'єктивні. їхній зміст не залежить від волі й свідомості людей;

2) закони логіки є найзагальнішими законами. Вони діють як у повсякденному, так і в науково-філософському мисленні, дійсні для будь-якої сфери людського знання, у першу чергу для сфери права;

3) закони логіки мають загальнолюдський характер. Вони одна­кові для всіх, завжди й усюди, незалежно від Соціальної, національ­ної, мовної, релігійної приналежності людей.

Порушення законів логіки призводить до різних помилок у мисленні людей. Такі помилки поділяють на два основні типи:

— софізми, тобто зроблені свідомо (з певною метою) логічні по­милки, які маскуються зовнішньою правдоподібністю висловлювань;

— паралогізми — помилки, яких припустилися через незнання або ненавмисне порушення форм, правил, способів правильного ло­гічного мислення. -

Досі є дискутивним питання про те, як співвідносяться між собою закони логіки й закони дійсності, порядок нашого мислення й порядок предметів та явищ дійсності, які в цьому мисленні відображаються. Розв'язання цієї проблеми залежить від заг'альнофілософської пози­ції того чи іншого дослідника.

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про пред­мет (або явище) у процесі конкретного міркування має бути тотожною сама собі, тобто збігатися сама із собою за зміс­том, скільки б разів вона не повторювалася.

У вигляді формули закон тотожності записується так: А є А, або А≡А.

Вимоги закону тотожності можна конкретизувати таким чином:

1) у процесі міркування не можна один предмет підміняти іншим. Типовий приклад — зі студентом, який вимагає у викладача високу оцінку: «Поставте мені „відмінно", я готувався до семінару до тре­тьої ранку». У цьому випадку має місце порушення закону тотожності — адже не збігаються два предмети мислення: «відповідь і робота на семінарському занятті» та «підготовка до семінарського заняття». Як бачимо, порушення закону тотожності містить у собі щонаймен­ше ризик непорозуміння. Ця помилка називається підміною тези. У різновидах сучасної соціальної міфології порушення закону тотож­ності свідомо використовується для введення в оману громадської думки, щоб змусити її без достатньої підстави прийняти певну тезу як правильну. Наприклад, говорячи про НАТО, деякі українські полі­тики наголошують на військових операціях цього блоку; але свідомо замовчують інші (економічні, політичні) аспекти його діяльності. У такий спосіб в аудиторії створюють помилкове враження про агре­сивність блоку НАТО;

2) Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна. Необхідно використовувати поняття в одному значенні, зрозумілому як одному, так і другому співрозмовникові. Наприклад, якщо дівчина говорить хлопцеві «Давай залишимося друзями», то має на увазі, що її почут­тя до нього минули й буде краще, якщо він дасть їй спокій і знайде собі іншу подружку. А хлопець тим часом, навпаки, може вважати, що в такий спосіб до нього знову виявляють прихильність.

Закон тотожності не забороняє в процесі мислення переходити від одного предмета думки до іншого або змінювати, збагачувати зміст певного поняття. Ідеться проте, що все це треба робити логічно правильно. А запорукою логічності міркування є саме тотожність, рів­нозначність основних структурних елементів мислення.

2. Закон непротиріччя стверджує: два протилежні судження не можуть бути істинними в той самий час і в тому самому відношен­ні. Простіше кажучи, із двох суджень, одне з яких заперечує друге, котресь неминуче виявиться помилковим.

Закон непротиріччя є дійсним для різних видів протилежних суд­жень. Тільки в окремих випадках, якщо обидва протилежні судження є частковими, вони можуть бути істинними одночасно: «Деякі студен­ти вчаться на відмінно». «Деякі студенти не вчаться на відмінно».

Закон непротиріччя не є дійсним у таких випадках;

1) якщо йдеться про різні предмети або різні ознаки того самого предмета: «Марія добре знає літературу» і «Марія не розуміє вищої математики» (одне не заважає.другому бути істинним);

2) якщо предмет думки береться в різних відношеннях. Твердження «Сьогодні холодний день» і «Сьогодні спекотний день» обидва мо­жуть бути істинними, бо «сьогоднішній день» може бути і зимовим, і літнім;

3) коли про той самий предмет висловлюються різні суб'єктивні думки: «Папуга Кешик — хороший», «Папуга Кешик — дурень».

Закон виключеного третього формулюється так: у процесі мірку­вання про той самий предмет у той самий час і в тому самому відно­шенні одне судження обов'язково правильне^друге хибне, а третього не дано (або А, або не- А).

Закон виключеного третього не вказує, котре саме із двох супере­чних суджень є істинним. Він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути хибними одночасно — одна з них неминуче мусить бути істинною. Тому, якщо доведено хибність/істинність одного із суджень, то можна бути певним щодо істинності/хибності протилеж­ного судження.

Закон виключеного третього є Дійсним тільки для протилежних висловлювань, в одному з яких що-небудь стверджується про предмет, а в другому — те саме про цей предмет заперечується. Наприклад, з двох протилежних висловлювань «Петро захоплюється науковою літературою» та «Петро не захоплюється науковою літе-ратурою» одне (неважливо яке!) обов'язково є істинним, а друге — хибним.

Закон виключеного третього не є дійсним для різних контекстів. Тому, скажімо, протилежні"коментарі різних телеканалів щодо якоїсь суспільно значущої події — явище логічно припустиме.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка думка може бути визнана істинною тільки тоді, коли для цього є достатня підстава.

Записується цей закон так: А є тому, що є В, при цьому А — це логічний висновок, тобто думка, яка випливає з попередньої Думки; В — це логічна підстава, тобто думка, з.якої випливає інша думка.

Достатньою уважається така підстава, така думка, що вже пере­вірена й визнана за істинну.

Найчастіше достатніми підставами є:

а) беззаперечні з погляду здорового глузду факти;

б) математичні й наукові теореми й аксіоми;

в) числа.

Недостатніми підставами вважаються:

а) неперевірені факти;

б) посилання на будь-які авторитети;

в) міркування, що містять логічну помилку, наприклад, підміну тези, заборонену першим законом логіки — законом тотожності.

Сферами застосування закону достатньої підстави є науково-філософське мислення і повсякденні життєві міркування на рівні здорового глузду; А от, приміром, для релігійної людини догматич­ність, прийняття без достатніх підстав основних положень віровчення є основою її віри.

Трапляється, що і наука, і філософія оперують т. зв. парадигмальними (засадничими) твердженнями, які сприймають без додаткової перевірки. Найвідоміше з них — крилата фраза французького філо­софа Нового часу Р. Декарта: «мислю, отже, існую». Однак у цьому випадку не слід забувати, що формулюванню наукових парадигм передувала кропітка попередня розробка, а достатньою підставою певних філософських настанов визнається їх загальна поширеність та самоочевидність.