P отже, S — P

Наприклад: «Україна (Si) — країна, розташована на європейському континенті (Р). Білорусь (S2) — країна, розташована на європейському континенл (Р). Отже, обидві ці країни (S) розташовані на європейсь­кому континенгі (Р)».

Структура індукції збігається зі структурою умовиводу, тобто міс-титьу собі засновки й висновки.

Індуктивні засновки — це судження про окремі факти, одиничні предмети певного класу.

Індуктивний висновок — судження проклас предмелв або явищ у цілому.. <

Особливості індуктивних умовиводів:

1) індуктивні умовиводи є умовиводами опосередкованими, тому складаються з двох і більшої кількості засновків;

2) висновки в індуктивному умовиводі мають не достовірний, як у дедукції, а ймовірнісний характер. Це,пов'язано з тим, що в,пере­важній більшості індуктивних умовиводів висновок робиться на підставі аналізу не всіх, а лише певної кількості предметів класу. А подекуди можливі винятки із загального правила або відкриття но­вих предметів, що належать до цього ж класу, але позначені специфіч­ними видовими відрізненнями. Приміром, у багатьох старих підручни­ках логіки фігурувало судження «Лебеді — білі». Але в XX ст. в Авст­ралії вчені відкрили унікальний вид чорних лебедів. Не можна сказа­ти, що це судження в результаті цього відкриття стало повністю помил­ковим, однак тепер у нього довелося внести корективи*. «Більшість лебедів — білі».

Індукція поділяється на повну й неповну.

Повна індукція — умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів у цілому робиться на підставі вивчення всіх предметів певного класу (чи принаймні відомих на цей момент).

Особливості повної індукції:

1) серед засновків має бути самостійне судження, в якому твер­диться, що перелічені в інших засновках судження про окремі предмети досліджуваного класу вичерпують собою увесь цей клас. У практиці мислення цей засновок, щоправда, найчастіше не висловлюється, але мається на думці;

2) повна індукція має давати все-таки достовірне, а не ймовірнісне знання;

3) висновки в повній індукції поширюються тільки на конкретний досліджуваний клас чи на його частину й не розповсюджуються на ширші об'єднання предметів або явищ.

Неповна індукція — умовивід, у якому загальний висновок випли­ває із засновків, які не охоплюють усіх предмел'в класу.

Відповідно, висновок, зроблений методом неповної індукції, нале­жить л'льки до тих випадків, що їх розглянуто у засновках. Незважаючи на те що висновки в неповній індукції мають імовірнісний характер, вона застосовується значно ширше, ніж повна індукція. Звідси вип­ливає необхідність класифікації неповної індукції:

• індукція через простий перелік;

• індукція через добір фактів;

• наукова індукція.

Індукція через простий перелік фактів — це такий умовивід, у якому загальний висновок робиться на підставі того, що серед без­посередньо спостережуваних фактів не спостерігається жодного, який би суперечив узагальненню.

Індукція через добір фактів полягає у тому, що загальний висно­вок робиться на підставі виділення повторюваної ознаки серед певної кількості предметів, відібраних за певною системою. За приклад може служити визначення якості, вартості або ґатунку різних товарів у тор­гівлі чи митній справі.

Наукова індукція —це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

2. Наукова індукція — це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

Методи наукової індукції:

1) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків до­сліджуваного явища мають тільки одну спільну обставину, а решта обставин відрізняється, то ця єдина спільна обставина і є ймовірною причиною певного явища.

Логічна формула цього методу така: