Д.Многогрішний 1668-1672 перейшов в підданство Московської держави. Проголошений гетьманом Лівобережжя. Глухівські статті

1. московські воєводи залишились лише в п‘ятьох містах – Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації.

2. Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис.

3. Гетьман мав право утримувати 1 тис. найманого війська– компанійців.

4. Податки збиралися винятково козацькою старшиною

5 Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами.

6 Значно обмежувався перехід селян у козацтво.

Многогрішний компанійці 1 тис наймане військо. Заміняв промосковських полковників на вірних собі. Але прагнув особистого збагачення, не зважав на старшинську раду, карав без суду, посади родичам. (немає демократії, але не подобалося Москві)

За наклепом козацької старшини, Д.Многогрішного було заарештовано та заслано до Сибіру.

На вузькій раді у Козачій Діброві гетьманом обрано Івана Самойловича 1672-1687 Конотопські статті

Гетьман позбавлений права усувати з посад старшину, карати без згоди старшинської ради або вироку військового суду

Мета: об‘єднати Україну

Самойлович заборонено відносини з Дорошенком, самостійно знімати та карати старшину. (не потрібна сильна влада). Хотів створити аристократичну державу, інтереси верхівки, обмеження влади низів. Бунчукове товариство. Посилення влади старшини (бунчукові товариші) – олігархічна республіка.

Прагнув спадковості гетьманства, проти незалежності Запорожців, мріяв приєднати Правобережжя та Західну Україну. Стабілізація, пожвавлення культурного життя Троїцький собор Густинського монастиря в Прилуках, мурована церква Іоана Предтечі в Стародубі, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові. Розпочав будівництво Троїцького собору в Чернігові та Преображенський собор Мгарського монастиря (останні два добудовані Мазепою, продовжував політику Самойловича).

1772-1774 р. польсько-турецька війна. 1672 р Бучацький мирний договір. Брацлавщина і Південна Київщина – «Держава Петра Дорошенка». Поділля до Туреччини. Черговий поділ України.

Продовження війни. Новий король Ян Собеський 1676 р. Журавненський договір: Польща визнавала землі за Дорошенком та Туреччиною. Договори не схвалені сеймом війна продовжевалася. Прохання Яна Собеського до Олексія Михайловича повернути із заслання І.Сірка (1672 р після претензій на булаву).

1673 р дії проти Дорошенка Москва. Турки і татари на допомогу.

Розчарований Дорошенко зрікся влади. (Думка В.Смолія, В.Степанкова – останній етап Української національної революції).

1677 р. султан Магомет ІV використавши Ю.Хмельницького «князь Сарматії та України, володарь Війська Запорізького».

100-тисячна армія підійшла до Чигирина. На допомогу 57 тисячне військо Г.Ромодановського та І.Самойловича. Зняли облогу.

1678 р 200-тисячне військо. Московське військо відмовилося прийти на допомогу. Ромодановський таємний наказ царя. Символ загибелі козацтва на Правобережній Україні.

Резиденція Ю.Х. – Немирів.

І.Самойлович «Великий згін». 1681 р Бахчисарайський мир: Лівобережжя, Київ, Запорожжя – Москва, Південна Київщина, Поділля – Туреччина, не заселяти землі між Південним Бугом і Дніпром. Султан і хан не допомагати ворогам Москви.

Південна Київщина (між Бугом і Дніпром) залишалась не заселеною пустелею, у самому центрі держави створеної Б.Х.

1683 р. під час облоги Відня об‘єднані війська Австрії, Німеччини, Польщі (козаки, Семен Палій) розгромили турецькі війська. Бучацький договір анульовано, в дії Андрусівський договір. Ян Собеський писав Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг». Священна ліга (Рим, Венеція, Австрія).

21 квітня 1686 р. Москва і Річ Посполита підписали «Вічний мир»:

Лівобережжя, Запоріжжя, Київ – Москва, Правобережжя – Польща (закріплення поділу України).

Правобережжя, яке належало туркам, мало лишатися незаселеним.

Поляки зобов‘язувалися дотримуватися свободи віросповідання, права православних.

Спільний союз проти Криму та Туреччини.

Протести Самойловича проігноровані.

1687 р. Кримський похід 150 тис. рос. (В.Голіцин) і 50-тис козацьке військо (І.Самойлович) завершився провалом. Татари підпалили степ. Провину поклали на гетьмана.

1687 р. на раді на р. Коломак (притоці Ворскли), булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.)

Івану Мазепі (1687—1709 рр.) Внутрішня політика: